Година Бика - Єфремов Іван. Страница 86

Двері повільно розчинилися, увійшов СДФ і завмер біля ніг Родіс. Вона зняла з його ковпака важкий білий барабан і, з певним зусиллям поставивши його на вікно, угвинтила синій конус у спеціальний виступ верхнього краю. Серед спорядження Евізи Родіс знайшла високу склянку, прозору до невидимості і, повернувши конус, налила в посудину таку ж прозору рідину. Родіс обережно ковтнула, обличчя її засвітилося задоволенням. Після мінералізованої, нечистої, із запахом іржавого водопроводу й дешевого бактерициду води столиці смак земної води був невимовно приємним. Нея Холлі не забула надіслати із зорельота й земних концентрованих продуктів.

Родіс заходилася готувати їжу для Чеді й Евізи.

До палати квапливо увійшов блідий і спітнілий головний лікар.

— Я не підозрював, що в мене тут володарка землян, — уклонився він Родіс, — вам незручно й тісно. Але це влаштуємо пізніше, а зараз ходімо до мого кабінету. Вас викликають із садів Цоам. Здається, — обличчя головного набуло молитовного виразу, — з вами хоче говорити сам Великий і Мудрий…

Фай Родіс стала перед екраном двостороннього зв’язку Ян-Ях, на якому незабаром з’явилася знайома постать володаря. Чойо Чагас був похмурий. Різкий жест у бік головлікаря — і той, низько зігнувшись, кинувся з кабінету.

Чойо Чагас огледів Родіс у її сріблястому халаті, крізь який прозирав костюм простої жінки Ян-Ях.

— Не так ефектно, ніж ваші колишні шати. Але так ви мені ближча, ніби моя… піддана, — спроквола промовив він. — І все ж я здивувався, дізнавшись, що ви тут.

— Якби не катастрофа з Чеді, я не залишила б Сховища. Там дуже цікаві матеріали, і ви мудро вчинили, відіславши мене туди.

Чойо Чагас трохи пом’якшав.

— Сподіваюсь, що ви ще раз пересвідчились, як небезпечно спілкуватися з нашим диким і злим народом. Мало не загинула четверта наша гостя!

Фай Родіс хотіла спитати, з чиєї вини народ Ян-Ях перебуває в такому стані, але дратувати володоря не входило в її плани.

— Що ви тепер збираєтесь робити? — запитав Чойо Чагас.

— Як тільки наш антрополог одужає, я відішлю її і лікаря на зореліт. Зараз це питання кількох днів.

— А далі?

— Я повернуся до Сховища Історії. Закінчу роботу над рукописами. Наш астронавігатор продовжить знайомство з науковим світом столиці. Ще днів двадцять — і ми попрощаємося з вами.

— А другий зореліт?

— Він уже десь близько. Але ми не будемо зловживати вашою гостинністю. Очевидно, він не сяде. Залишиться на орбіті до нашого відльоту.

Володар, як здалося Родіс, відчув задоволення.

— Гаразд. Все влаштують найкращим чином.

— Не треба турбуватися. Краще накажіть, щоб нас з’єднували з вами або молодшими володарями без затримок. Інакше ми не здатні будемо розібратися, де кінчається ваша воля і починається тупість і страх сановників.

Чойо Чагас милостиво кивнув, якийсь час він мовчки дивився на Родіс, а потім, не промовивши ні слова, раптово зник з екрана. Вона повернулася до Чеді, яка вже сиділа на подушках і без ковпака. І Чеді й Евіза насолоджувались водою і їжею Землі, мружачись від задоволення.

— Не уявляли, що консервована земна їжа насправді така смачна, — сказала Чеді.

— Після тормансіанської, — відказала Родіс, занурюючи пальці в густе волосся дівчини, яке знову стало природного попелясто-золотавого кольору. Звільнені від контактних лінз очі сяяли колишньою синню.

— Дивовижно, — Чеді трохи звелася на лікті, але Евіза одразу ж поклала її на місце, — як вони можуть труїти себе, своїх дітей, занепащати своє майбутнє, фальсифікуючи і здешевлюючи їжу так, що вона перетворюється на отруту? Уявіть, що на Землі хтось став би приймати таку отруту. Безглуздя!

— Вони, — пояснила Родіс, — цим жахливим шляхом збільшують кількість продуктів, здешевлюючи її виробництво. А продають за ту саму дорогу ціну — це зветься непрямим податком у суспільстві Торманса, і прибуток іде олігархам.

— Впевнена, що жодна лабораторія тут не візьметься аналізувати склад продуктів, щоб не спливла назовні його шкідливість, — сказала Евіза, — треба захопити з собою на Землю зразки.

— Чудова ідея, — промовила Родіс, — почнемо сьогодні ж із госпіталю.

Родіс довго, не кваплячись, масажувала на плечі Чеді рубці загоєних розтинів із слідами чорних гачків. Чеді запевняла, що вже видужала, але Родіс і Евіза боялися наслідків внутрішніх пошкоджень. На маленькому возику привезли книжки — розважальне чтиво. Чеді заходилася читати їх одна за одною із швидкістю, недосяжною для тормансіан, але звичайною для землян, які миттю читають цілі сторінки.

Коли прийшла Евіза, біля постелі Чеді виросла гора книжок.

— Невже так цікаво? — запитала Евіза.

— Я все шукала щось путнє. Не могла повірити, щоб у технічно розвиненій цивілізації можна було писати такі дрібниці, схожі на земну літературу ЕРС. Ніби в них немає духовних проблем, тривог, хвороб, нещасть. Істинні великі трагедії, прекрасне людське геройство, приховане в буднях сірої повсякденності, їх не цікавить. Очевидно, і сама людина їм не цікава і служить лише тлом. Усе зводиться до тимчасових дурниць, випадкового нерозуміння чи міщанського невдоволення. Місцеві письменники вигадливо навчилися відволікати й розважати, переказуючи сотні разів одне й те саме. Вони ж пишуть і для телепередач, вихваляють щастя жити під мудрим керівництвом Чойо Чагаса, який нібито врятував їх від безнадійного минулого. Тут історія починається із встановлення всепланетної влади теоретика олігархії великого Іно-Кау. Враження, — що книжки написані для розумово нерозвинених дітей. Усі книжки — нові, мало читані. Треба б попросити якісь давніші видання.

Евіза пішла в бібліотеку, довго перебирала книжки, розмовляла з бібліотекарем і повернулась розгублена.

— Коли володарем став Чойо Чагас, — сказала Евіза, — старі книжки під загрозою тяжкого покарання вилучили з усіх бібліотек планети, зв’язали в сітки з камінням і втопили у морі. Окремі примірники передали до спеціального сховища, де їх неможливо ні читати, ні копіювати. Заборонено всім, крім кількох довірених осіб.

— Який злочин проти людини! — суворо зауважила Родіс.

— О, вам ще не все відомо, — сказала Чеді. — Тут існує жахлива система фільтрації. У кожному Будинку Видовищ, на телебаченні, радіо у них сидять «очі володаря». Вони мають право припинити будь-яке видовище, вимкнути всю мережу, якщо хтось спробує передати недозволене. Можуть убити за співи недозволених пісень. «Очі володаря» мають список, що можна виконувати, а що ні… І так в усьому. Як шкода цих бідолах! — голос Чеді здригнувся.

Родіс з Евізою перезирнулися, і Родіс сіла в узголів’ї Чеді, наспівуючи й водячи кінчиками пальців по її лобі й обличчю. Сині очі, які було заблищали від сліз, закрились. Ще хвилина, і дівчина занурилась у глибокий, спокійний сон.

— А тепер пройдемось по госпіталю, — запропонувала Евіза. — Час пізній, лікарі розійшлись. Я принесла свіжий халат.

Фай Родіс надягла жовтий одяг з такою ж шапочкою, і обидві земні жінки вийшли на сліпуче світло у захаращений ліжками коридор.

Ніколи не змогли б вони забути чотири ночі, проведені на добровільних обходах хірургічного відділення Центрального госпіталю столиці. Родіс робила відкриття за відкриттям. Страждальцям майже не давали знеболюючих ліків. Медицина Торманса не створила анальгетиків, які б не змінювали обмін речовин організму й не давали звикання — наркоманії. Могутні засоби, як гіпнотичний масаж і аутогенний вплив, зовсім не застосовувались. Лікарі не звертали уваги на сердечний смуток і страх смерті, а нудний біль при переломах вважався неминучим. Знищити зайві страждання було б, по суті, дрібницею, прискоривши зцілення одних, полегшивши останні дні інших…

Із самотністю хворих, їхніми нескінченними ночами страждань у непровітрюваних палатах не велось ніякої боротьби. В госпіталі переважали жінки, живучіші, ніж чоловіки. Вони лежали місяцями. Землянам пояснили, що дружин і матерів «джи» рятують тому, що у чоловіків без них трапляються нервові злами і вони, підкупивши чиновників, пробиралися до Палаців Ніжної Смерті, гублячи в собі потрібних державі фахівців. Втрата гідності смерті у таких госпіталях являла собою природний діалектичний парадокс планети, де смерть ставилася в державний обов’язок для більшості. Тим відчайдушніше чіплялися за життя «джи» у переповнених лікарнях. Родіс згадувала з усмішкою свої інфернальні випробування. Тут вона спустилася на набагато нижчі кола інферно.