ЩЕ ОДНА ПРЕКРАСНА КАТАСТРОФА - Смолич Юрий Корнеевич. Страница 30

— Надзвичайно! — пробурмотів Коломієць. — 3 вас, сер, геніальний господар.

— Ви мені лестите, — скромно почервонів сер Овен Прайс, — але що правда, то правда — з робітниками я вмію добре’поводитися.

— Н-да, шкода тільки, що робітники ваші ще не навчилися як слід з вами поводитися.

— Що ви кажете, сер?

— Я кажу… що, на жаль, робітники цього не вміють цінити.

— О так, це невдячне бидло!

Не мавши сил далі стримувати себе, Коломієць поспішив відійти набік. Він був дуже задоволений, що Думбадзе не розчув добре монолога сера Прайса, а то б знову, безперечно, трапився інцидент. Але сер Овен Прайс і сам уникав запального й невитриманого грузина.

Щоб перевести розмову на інше, Коломієць перейшов ближче до Нен-Сагора.

— Патроне, — сказав він, — от уже другий день ми у вас, ходимо по вашому маєтку і роздивляємося довкола. Нам не часто доводиться близько зустрічатися з місцевими мешканцями…

— Зараз саме розпал сільськогосподарських робіт, геліопольці у виноградниках та на луках, — пояснила місіс Ліліан.

— Авжеж. Але я не про те. Я хочу розпитати про одну річ, що впала мені в око. Не можна, знаєте, не звернути уваги на те, що всі тутешні мешканці якісь… якісь, я б сказав, однакові. Певна річ, ми маємо тут, цілком очевидно, якесь одне плем’я, що дуже збереглося від чужих впливів: цьому, очевидно, дуже сприяє саме географічне положення вашої країни в цьому кратері. Але, знаєте, і за таких умов не може не дивувати така витриманість типу конституції. Адже ж в кожному, найобмеженішому навіть племені завжди можна спостерігати конституціональні відхилення від середнього типу. Тут же цього нема. Всі ваші геліопольці — наче діти одних батьків… Я не надто експансивний у своїх висновках, патроне?

Нен-Сагор уважно поглянув на Коломійця.

— О ні, друже! Ваша спостережливість робить вам честь.

— Значить, я маю рацію, — зрадів Коломієць.

— Безперечно… і вам будуть зрозумілі причини такого явища, коли мені дозволять провадити далі мою доповідь.

— Але ж ми слухаємо вас з великою цікавістю.

— Кажіть, патроне!

— Ми слухаємо вас, сер, — милостиво додав і сер Овен Прайс.

Товариство спинилося на пагорку, що з нього цілий Геліополь був видний широким профілем кучерявих садків та мініатюрних призматичних будиночків. Глибоким спокоєм дихало з цього містечка, затишного й спокійного. Місіс Ліліан сіла долі й зробила запрошувальний жест до інших. Нен-Сагор, Думбадзе й Коломієць не дали себе просити вдруге. Тільки 3 сер О лишилися стояти, не дозволивши собі такої непристойності, як сидіти на голій землі.

Нен-Сагор повів рукою на Геліополь.

— Я говорив вам, панове, що це містечко Геліополь і’є, власне, моя лабораторія, де ми здійснюємо наше виховання людського організму, наше виховання нової людини. Я повинен пояснити вам способи нашої роботи, і тоді ціла ця ідея виховання стане вам зрозуміла.

— Ми слухаємо вас, сер, — знову подав голос сер Овен Прайс, втомлено переступаючи з ноги на ногу.

— Ви б сіли, панове, — припросила місіс Ліліан. — Тут нічого боятися застуди. Грунт зовсім сухий.

— Дякуємо, місіс, але ми воліємо стояти. Нен-Сагор миттю оглянув своїх ревізорів. Легка усмішка блукала йому на устах. Він заговорив далі:

— Я казав вам також, що нашій медицині ми даємо такий девіз: “Лікувати людину не тоді, як вона вже захворіла, а так загартувати людський організм, щоб людина втрачала самий нахил, саму здатність хворіти…”

— Могутній імунітет, виключне значення профілактики, як основної галузі медицини?..

— Саме так. Ми вважаємо профілактику за основну і єдино важливу галузь медицини. І головне — саме сонячну профілактику насамперед. Сонячною профілактикою ми беремося переродити організм сучасної людини…

— Хе! — змінив позу сер Овен Прайс і нарешті не витримав: — Я вважаю, що тут стає вогко. Може, ми рушимо далі й слухатимемо сера Нен-Сагора, прогулюючись? Ви маєте вашого блокнота, Альберте?

— Так, сер, — відгукнувся горбань і непомітно перезирнувся з місіс Ліліан. — Я справно нотую все, що говорить сер Нен-Сагор.

Нен-Сагор, місіс Ліліан та Коломієць з Думбадзе неохоче звелися на ноги. Вечір був тихий і принадний.

— Ми рушимо назад до міста, — незаперечним тоном заявив сер Овен. — Я все ж таки гадаю, що буде зручніше обмінюватися думками не під голим небом, а десь у придатнішому для цього місці.

Всі мовчки погодилися. Товариство так само мовчки рушило назад.

Коли околичні вулиці лишилися позаду й товариство вийшло на головну вулицю, несподівана процесія перепинила цілях. Всі спинилися й повинні були пропустити її.

Це повертався з гір нічний загін королівської кінноти. Він був вистроєний у каре. На чолі, закинувши шолом на маківку, їхав начальник загону. Шереги солдатів крокували за ним. Всередині каре тихо посувалося чоловік з двадцять людей. Вони йшли понуро, й руки були їм зв’язані ззаду мотузками. Їхній одяг був брудний і пошматований, дехто був і зовсім майже голий.

Коломієць впізнав у них вчорашній гурт повстанців…

Ні Нен-Сагор, ні місіс Ліліан ніяк не реагували на цю несподівану процесію: вони дали їй пройти, мовчки провівши полонених очима.

Мовчали й усі інші. Тільки сер Овен Прайс та його колеги не на жарт переполошилися.

— Це повстанці! — зблід сер Олівер Вебенс.

— Але ж звідки вони? Значить, вони таки були тут поблизу!

— Яка небезпека загрожувала нам! — перелякано промимрив сер Овен Прайс. — Офіцере! — гукнув він до командира загону. — Ви не залишите нас? Тут троє громадян Британської імперії. Ми потребуємо вашого захисту!

Офіцер почув і віддав честь. Потім він мовчки вказав назад по вулиці, в напрямі до Сольготелю, 3 сер О глянули туди й полегшено зітхнули. Перед Сольготелем і на кожному перехресті полискував у надвечірньому смерку сивий металевий шолом і широкий короткий багнет.

Військові англійські сили в Індії в тридцятих роках складалися з двох армій: прикордонної, що берегла переходи через Гімалаї з боку Афганістану, та внутрішньої, що стояла постоєм по різних місцях Індії, щоб підтримувати внутрішній лад та допомагати поліції насамперед. Прикордонна армія складалася переважно з індійців: 90 % У ній — солдати з різних індійських племен і лише 10 % — англійці. Але зовсім навпаки — з внутрішньою армією; там дуже незначний процент тубільців: англійське командування небезпідставно воліє держати всередині країни певніші і відданіші війська.

Але крім того, що є військо, яке підлягає індійським раджам, є ще резерви, є ще територіальні солдати, є ще й окрема “допоміжна” армія тільки з самих англійців.

І зверх усього цього є ще спеціальні військові ескадрильї…

На жаль, неможливо навести точно їхню кількість. Адже, певна річ, авіація нині буйно розвивається, і нема нічого дивного, що разом з тим розвивається собі й англійська авіація в Індії. Що ж до її числа, то про нього не цілком поінформований навіть британський міністр колоній — військовий міністр ніяк не збереться подати йому такі відомості. Для стороннього спостерігача відоме лише одне, що майже в кожному номері опозиційних індійських газет з’являється повідомлення про прибуття До Індії нового транспорту військових аеропланів. Проте в кожному ж номері офіціальних газет з’являється на це спростування в досить категоричній формі. Це спростування друкується вгорі на першій сторінці чорним шрифтом, а внизу, у “підвалі”, петитом друкуються нові й нові екзерсиси різних шановних генералів про значення військової авіації під час громадянської війни й повстань.

Проте це, власне, не таке вже й цікаве. Цікавіші відомості про самий внутрішній склад індо-британської армії щодо розподілу його по різних племенах народів Індії. Кожний індійський полк, де незначний процент англійців, має мішаний національно-релігійний склад: в ньому є батальйони сикхів, пенджабських мусульман, патанців, дограсців, джатців, бірманців… До них додають ще й батальйони гурків — найпевніших англійських’ солдатів, бо їх наймають поза кордонами Британської Індії — в незалежному королівстві Непал. До речі, в повстанні навесні 1930 року батальйони гурків повстали проти англійських загарбників одні з перших.