ГОСПОДАРСТВО ДОКТОРА ГАЛЬВАНЕСКУ - Смолич Юрий Корнеевич. Страница 2

— Його старший син має під Ізмаїлом свої виноградники і, за тутешнім звичаєм, ніколи не забуває за старого свого батька. Щоосені привозить він старому повний човен бурдюків із найкращим вином. Старий ховає його в кигниці [3] під озером. Такого мускату ви не куштували ніколи. Старий видержує його по п’ять-шість років

Сахно було однаково, і вона пристала на шоферову пропозицію.

Юнаки винесли велике рядно, простелили його на піску біля води і розклали на ньому всі, які були, ласощі — бринзу, малай, [4] елевенджі, [5] плачінте, [6] патлажене [7] і парений солодкий кіпер. [8] Незабаром з’явилася й славнозвісна, особливо рекомендована шофером, риба з яєчнею. Після того старий Йонеску власноручно приніс із кигниці добрий глек рожевого, прозорого й запашного мускату. Вклонившись, він поставив його посеред імпровізованого столу і, ще раз вклонившися, перепросив, що прислуговує сам з синами, бо дружини його немає — виїхала якраз до Ізмаїла на базар.

Невгамовний Чіпаріу — так звали шофера (перед тим, як сісти снідати, він чемно відрекомендувався, як цього вимагали місцеві звичаї) — склеїв на це досить недвозначну міну і, користуючись із не знайомої господареві французької мови, вголос висловив думку, що бідна маритати, [9] мабуть, сидить у курені чи в льоху, де ховає її від чужого ока ревнивий Отелло-Йонеску.

Сніданок проходив досить жваво і весело. Після двох кухлів мускату старий Йонеску залишив свою величавість, розбалакався й гостинно частував гостей. Плутаючи румунські, старослов’янські, українські та болгарські слова, а більше на мигах, розповів він Сахно навіть дещо з тутешніх звичаїв і з свого життя, похвалив улови цього року, вилаяв сусідніх резешті, [10] що скупо платять за перевіз, та ізмаїльських боєринашів, [11] що правлять великі гроші за право держати перевіз. Насамкінець скромно поцікавився, звідки подорожує і куди держить путь поважна іноземка.

— Я їду зараз із Бухареста і прямую в господу до місцевого дідича, [12] доктора Гальванеску, — охоче відповіла Сахно.

— О! — схилився Йонеску, і Сахно здалося, шо старому прикро було це почути.

Але він зразу ж повів далі свою чемну розмову:

— Пані-господиня родичка дідичеві Гальванеску?

— О ні. Я вперше у вашій країні. Мене послано в службових справах.

Старому, цілком очевидно, було приємно почути таку відповідь. Він знову вернувся до дружнього тону:

— Ви їдете на постійну роботу, на службу, в Гальванесків маєток?

— Ні, я буду там усього кілька днів і повернуся назад.

— Це добре, — урочисто мовив дід. І раптом широко перехрестився, звівши очі в небо. — Хай милує бог кожного, хто надовго оселиться в цьому клятому місці.

Сахно це здивувало.

— Ви лякаєте мене. Чому це місце кляте?

Але старий Йонеску уникав відповіді. Він тільки зітхнув і ще раз перехрестився. Сахно змушена була вдатися за поясненнями до Чіпаріу. Але той не міг багато розповісти.

— Я не з цих місць. Я кревний волох [13] з-під Плоєшті і тут буваю не часто. Проте, признатися, і я чув якісь непевні чутки про маєток доктора Гальванеску. Принаймні не раз доводилося чути, як цю місцевість звуть клятою.

— О, так, — знову заговорив Йонеску, — це таки кляте місце. Ніхто з наших людей, хоч би вмирав з голоду, не піде до пана Гальванеску на роботу.

— Але що ж там страшного? Чи сам доктор Гальванеску нечесно поводиться з людьми?

— Я не знаю нічого, — похилився дід, — і не дай бог мені щось знати. Мені відомо тільки одне, що пан Гальванеску найбагатший дідич у цій місцевості. Він має великі грунти і працює на них машинами. А машин він має стільки, що йому, мабуть, зовсім не потрібні робочі руки. Відколи живу я тут, я ще ніколи не бачив робітника з економії Гальванеску.

— Дивно. Це щось не так, — заперечила. Сахно. — Від’їжджаючи сюди, я добре обізналася з господарством доктора Гальванеску по матеріалах сільськогосподарської академії. Там, навпаки, зазначено чимало робочих рук, що працюють на виноградниках, плантаціях та заводах Гальванеску.

— Я не бачив ніколи ні одного робітника з маєтку Гальванеску, — вперто повторив дід і похмуро замовк.

Сахно, звичайно, не надала особливого значення забобонним і безпідставним побоюванням Йонеску, пояснивши їх цілком справедливою нелюбов’ю бідного рибалки до заможного і, очевидно, загарбливого поміщика. Ця розмова тільки збільшила її інтерес до мети подорожі і загострила цікавість до таємничої постаті вченого.

Безтурботний Чіпаріу ще менше зважив на дідову мову і більше віддавав уваги надзвичайному мускатові. Він розповів тільки, що в Рені — він згадує — дещо й сам чув про Гальванеску. В порту раз у раз вантажать його товари. Він їх транспортує через Белград, станцію Троянів вал, залізницею, а потім Дунаєм у море. Та й з моря закордонні пароплави привозять йому багато всякого товару в скринях і лантухах.

— Він добре платить портовим носіям. Вони завжди мають від нього на ракію. [14] Я чув дещо і про нього самого. Кажуть, він дуже освічений і дійшлий чолов’яга. Закінчив, либонь, кілька спеціальних шкіл по закордонах: медицини, кажуть, він вчився у Франції, соціально-економічних наук — в Америці, електрики — в Німеччині та хліборобства ще десь — у чортового батька. Здається, він почесний член національної сільськогосподарської академії у Бухаресті.

— Авжеж, — підтвердила Сахно. — Він визначився своєю системою господарювання, його реферат про організацію сільського господарства зацікавив науковий світ.

— А, осмілюсь запитати, — обізвався Чіпаріу, — яку справу маєте до нього? Чи, може, це секрет? Тоді не гнівайтеся за мою цікавість.

— Ні. Чому ж? Я охоче вдовольню вашу цікавість. Я приїхала спеціально з Берліна обізнатися з виноградарством у господарстві доктора Гальванеску.

— Хіба ви німкеня? — щиро здивувався Чіпаріу. — Ви так добре говорите французькою мовою, що, далебі, я був певний за ваше французьке походження.

— Я така ж німкеня, як і француженка, — посміхнулася Сахно, але враз спохватилася й звелася на ноги. — Будемо рушати, Чіпаріу. Ми марнуємо час нашому привітному господареві, та й самим нам треба поспішати.

Справді, сонце стояло вже просто над головою й свідчило, що день переламується на другу половину.

Чіпаріу задумливо побрів до машини, нишком оглянувши Сахно. Поки він порався біля мотора, Сахно розплатилась з господарем за сніданок. Розплатившися, вона встигла, поки авто було готове, побалакати ще раз із Йонеску. Старий рибалка охоче відповідав на всі запитання Сахно, що цікавилася його життям-буттям і колишніми новинами, але вперто мовчав і похмурнів, тільки мова вертала до Гальванеску.

— Нехай пані-господиня і не розпитує мене, — нарешті сказав він. — Старий Йонеску нічого не знає, а коли догадується про щось, то йому ще хочеться трохи пожити й не докучати богові з своєю смертю.

Така мова збентежила Сахно. Вона зажадала пояснень. Але старий знову замовк і категорично відмовився далі говорити.

— Старий Йонеску сказав усе, що міг сказати, і далі не скаже ні слова. Він сказав усе, що повинен був сказати кожний християнин другому. Нехай пані-господиня робить, що їй треба, тільки оглядається на слова дурного Йонеску.

— Ви наговорили мені стільки незрозумілого й таємничого страхіття, що просто-таки налякали мене, — настоювала Сахно. — Я жадала б пояснень. Інакше я можу думати, що ви просто пожартували зі мною.