Конотоп - Кожелянко Василь. Страница 12

Газета «Шлях в Перемогу»

Автовізій САМІЙЛЕНКО

Як ішли до бою ми темненької нічки або гармати били, а ми наступали

Мене засліпив блиск української зброї того дня червня двайсять осьмого, року Божого одна тисяча шістьсот п’ятдесят і дев’ятого. Бо значного іроїчного патосу була ця мілітарна подія, що її обзервував з ласки Божої і фінансового супроводу небайдужих спонзорів з числа правдивих щироукраїнців. Бо що я мушу казати? Нам конче потрібна своя національна бізнесова еліта, або, як той каже, буржуазія, свідома своєї українскости. Доконечно, мої читачі мають розуміти, що ходить про нас з вами в одна тисяча дев’ятьсот дев’ятьдесят і дев’ятому році, а не про той час, де ваш правдивий новинкар з ласки Божої і фінансової… т.д. перебував, з місією незалежного літописця, суть репортера. Час це був тяжкий, бо українська національна буржуазія ще ледве-ледве пускала перші пагони, але була ж витоптана брутально зшитим з сирої шкіри погано підкованим московським чоботом. Не розвинулась… Та й не могла вона розвинутись, розквітнути й буяти, ця національна українська буржуазія, бо не було тоді, у 1659-му році, у світі Божому тої величезної буржуазної потуги, демократичної твердині, благочестивого осердя, грошовитого бастіону, парадизу свободи та інферно комунізму, оранжереї успіху та тюрми тоталітаризму - Злучених Стейтів оф Америки! Бо хочемо ми цього, чи ні, але Америка була, є і буде завжди і скрізь першою! Але тоді, в 1659-му році, Злучених Стейтів ще не було (а значить, і не було правдивої, чогось вартої, світової історії), тому Збройні сили демократичної України не мали ні ефективної високоточної зброї, ні пристойного камуфляжного обмундирунку, ні фахових дорадників з Вест-Пойнту. Тому на першому етапі цієї війни за демократію і суверенітет Україна зазнавала деяких незручностей. Цілим квітнем, травнем та неповним червнем українські солдати, офіцери та пан полковник терпіли тяжкий дискомфорт у обложеному Конотопі. Північні орди московських тоталітаристів взяли були в оточення це славне місто, цю оазу вільного світу, у тамтому, ще не структурованому европейському поспільстві. А позаяк тоді, у 1659-му році, ще не було цих сріблястих голубів миру, цих білих провісників демократії - бомбардувальників В-52 з US Aіr Force, тому й українським солдатам свободи у тому похмурому XVІІ столітті не було вчасно подано братської допомоги від держав вільного світу.

Тодішній український президент містер Джон Виговскі знав, що Злучених Стейтів нема і допомоги від країн з ринковою економікою не буде, тому шукав опори у автентичних українських національних силах. Хоча задля свободи слова і права на вільний обмін інформацією необхідно згадати, що до боротьби за ідеали свободи і демократії український президент м-р Виговскі залучив і союзників: напівдемократичну Польщу та цілком авторитарний Крим. А зараз дозволю собі значний відступ, бо це ми мусимо знати.

Політологічні шкіци.

У середині XVІІ століття політичні режими країн-учасників обсервованої вашим чемним кореспондентом війни і, прецінь, Великої Конотопської битви, були такими:

Україна. Режим - демократичний. Представники усіх гілок влади обираються всезагальними виборами на основі рівних виборчих прав для усіх верств населення. З чотирьох гілок влади найслабшими є третя і четверта. Особливо, малорозвинута остання, бо Україна не виробляє власного паперу, а журналісти отримують грошове утримання від чільників другої влади, суть від президентської адміністрації, губернаторів, міністрів та комендантів військових залог. Вищим органом першої (законодавчої) гілки влади є Всенародний Конґрес, т.зв. Чорна рада, у роботі цієї демократичної інституції міг взяти участь будь-який громадянин України, незалежно від класового походження і майнового стану. Конґрес обирає голову виконавчої влади - президента-гетьмана, який утворює виконавчу вертикаль: призначає міністрів (генеральну старшину), губернаторів (полковників) та префектів (сотників), яких затверджують місцеві ради. Міста управляються на основі маґдебурзького права. Економіка базується на засадах вільного ринку, конкурентного змагання та приватної власности, зокрема на землю. Державним коштом утримуються адміністрація, армія та заклади народної освіти.

Збройні сили України формуються на професійних засадах, основу їх складають реґулярні козацькі полки, а також добровільне збройне формування - Запорізька Січ. У час війни президент-гетьман, він же верховний головнокомандувач, має право за кошти державного бюджету формувати Іноземний леґіон з числа найманців, т.зв. «солдатів фортуни» або «диких гусей». Під час згаданої суть україно-московської війни президент Виговскі наймав фахівців мілітарної справи з числа німецького, волоського (представники молдово-румунської етнічної спільноти) та сербського континґенту.

Польща. Режим - квазідемократичний. Електоральних прав позбавлено всіх верств населення, крім шляхетської (аристократи-землевласники). Вищим ораном законодавчої влади є Конґрес шляхти, т.зв. Сойм, постанови якого, як правило, ніколи ніким не виконуються. Сойм обирає керівника виконавчої влади, т.зв. круля, який не має ні реальної влади, ні реальних повноважень.

Влада в державі утримується фінансово-мілітарними диктаторами регіонального рівня, т.зв. маґнатами. Кожен маґнат має свою територію, армію, підданих, дехто навіть карбує власні гроші.

Реґулярної армії Польща не має, а збройні сили формуються за рахунок власних армій маґнатів.

Самоназва Польщі - Res Publіca, перекладена польською мовою, що звучить як Жеч Посполита.

Основою економіки Польщі є землеробство, що функціонує на засадах рабовласництва. Характерною особливістю рабовласницького ладу Польщі є те, що аристократи-землевласники набирають рабів не з числа військовополонених, а з числа своїх пауперизованих (суть дуже немаєтних) співгромадян, одного з ними етнічного походження та віросповідання.

Польща веде постійні колоніальні війни на територіях на схід від себе. З поперемінним успіхом.

У геополітичному контексті Польща XVІІ ст. - природній суперник-союзник України (суперництво за території, союзи проти аґресивних сусідів: Туреччини та Московії).

Московія. Режим - тоталітарний. Жодних демократичних норм не існує. З чотирьох гілок влади існує реально одна - виконавча, на чолі якої сидить диктатор, т.зв. тсар. Перша гілка влади, законодавча, дуже слабко означена у неефективному функціонуванні дорадчого комітету при диктаторові, утвореного з числа найвпливовіших олігархів, т.зв. Боярська Дума.

Диктатор-тсар має необмежені повноваження та нічим не контрольовану владу.

Третя і четверта гілки влади цілком відсутні.

Основою економіки Московії є землеволодіння на засадах рабовласництва. Раби в Московії (теж набрані не з військовополонених, а зі своїх співгромадян) є одним з найприбутковіших об’єктів торгівельної діяльности олігархів-сатрапів.

Геополітика Московії передбачає постійну експансію на схід (Сибірське ханство), на захід (Прибалтика), на південний захід (Україна) та на південь (Середньоазійські емірати).

З державного бюджету не фінансується народна освіта, тому в країні суцільна неписьменність.

Збройні сили Московії складаються з придворної ґвардії диктатора-тсара т.зв. стрєльци та волонтерів з числа аристократів-землевласників, т.зв. дворян.

Після Великої Конотопської битви внаслідок нищівного розгрому дворянське ополченіє, як рід збройних сил, перестало існувати. Збройні сили Московії почали формуватись з німецьких найманців, т.зв. рейтарські полки, що утримувались за рахунок державного бюджету.

Найбільш ефективними службами в Московії є податкова інспекція та таємна політична поліція.

Крим. Режим - автократичний. Перебуває в політичних зв’язках з Турецькою імперією на основі васальної залежности та обмеженого суверенітету.

В геополітичному сенсі, як сателіт Туреччини, йде у руслі її зовнішньої політики. Проте Крим мав право укладати військово-політичні союзи зі своїми сусідами (Україна, Північний Кавказ), виходячи зі своїх державних інтересів.