Загибель Уранії - Дашкиев-Шульга Николай Олександрович. Страница 14

Справа полегшувалася тільки тим, що перед Айтом день за днем, починаючи з юнацьких років, пробігало усе життя Псойса.

Містер Кейз-Ол не публікував своїх портретів і майже ніколи не з'являвся перед людьми, небезпідставно побоюючись за своє життя. Але, претендуючи на одне з найчільніших місць в історії Пірейї, він фіксував кожен свій крок «для нащадків». Автоматичні кіноапарати фотографували трильйонера майже безперервно, і в його палацах було дуже мало кімнат, події в яких не лягли б чіткими відбитками на звукову, кольорову, стереоскопічну вогнетривку плівку.

Всюдисуще Братство Синів Двох Сонць якимось чином викрало для копіювання кільканадцять частин цього документального кінозапису. В багатьох кадрах фігурував і камердинер Псойс. Він, правда, прослизав мовчазною тінню на другому плані, але Айт міг наочно побачити, як старівся підлий лакуза, як його схилена в поклоні спина з часом набувала форми дуги, його обличчя все більше вкривалося зморшками, а в роті все менше лишалося зубів.

Айт вивчав ті улесливі інтонації, ті вкрадливі рухи, які з'являлися у старого при зустрічі з господарем, намагався запам'ятати розташування апартаментів, звички й примхи містера Кейз-Ола, фіксував у свідомості найголовніші події, посилання на які могли б придатися в майбутньому.

Ніколи, навіть під час екзаменів у Технологічному коледжі святого Ейра, Айтові не доводилось працювати так напружено, як зараз. І недарма ж він був одним з тих, чиє ім'я записано в Золотій книзі коледжу. Його пам'ять, навіть трохи послаблена після важкої операції, вбирала все і нічого не втрачала.

Епізод за епізодом вивчав Айт життя камердинера містера Кейз-Ола, а потім складав екзамен на Псойса гострому на око Лайнові.

Трьох декад виявилось замало. Цей термін довелось подвоїти. Але коли б тепер Псойс воскрес із мертвих і побачив свого двійника, то і він, мабуть, не помітив би жодного фальшу.

— Ну, все! — сказав якось ввечері професор. — Я повідомив, що ви одужали. Завтра вас заберуть.

— Завтра… — прошепотів Айт. — Не хочеться розлучатися, професоре… Я полюбив вас, як рідного батька…

Невідповідність вигляду цього беззубого старика до змісту промовлених ним слів була такою разючою, що для стороннього вуха це визнання прозвучало б хіба як монолог бездарного блазня з дешевого фарсу. Але професор Лайн скорботно хитнув головою і зітхнув.

— Я боюсь найстрашнішого, професоре: а що коли одряхліє мій мозок і зненависть до Кейз-Ола згасне?.. Вороття немає, тому буду цілком одвертий: з кожним днем у мені зростає переконання, що я пішов хибним шляхом. Так, я знищу Кейз-Ола. А назавтра з'явиться його нащадок, і все буде, як і до того… Звідки отака безнадійність, професоре?.. Може, це вже й справді настає старість душі?

— Мій любий, це настає зрілість. Зрілість думки, а не тіла. Я розумію ваш стан, бо й сам колись бунтував, як і ви, шукаючи вірного шляху. Чорний балахон Братства втішав мене дуже недовго. А потім… — Професор досадливо махнув рукою і, помовчавши трохи, сказав уже іншим тоном: — Не бійтесь старості — вона настане для вас нескоро. Вам слід боятись протилежного — омолодження організму. І перші ознаки цього процесу вже з'явились. Ви помічаєте, що на вашій лисині пробивається волосся?

— Та невже? — Айт схопився і кинувся до дзеркала.

— Псойс, на місце! — крикнув Лайн-Еу. — Ви що — юнак?! При такій звістці маєте презирливо пхекнути, обережно помацати лисину, потім крекчучи підвестись, підійти до дзеркала і, навіть побачивши оцей попелястий пушок, скептично похитати головою. Не забувайте, що за вами стежитимуть об'єктиви кіноапаратів!

— Даруйте, професоре! — тепер уже справжній Псойс чвалав по кімнаті. Імітація була такою досконалою, що Лайнові аж моторошно стало.

— Можу повідомити ще одну неприємну новину: сьогоднішній рентген показав, що у вас незабаром почнуть прорізуватись зуби. Очевидно, у вашому організмі відбуваються ті ж процеси, що й в організмі немовляти.

— Ех-хе-хе, професоре… Де вже там зуби…

Здавалося б, і це було зіграно бездоганно. Але професор поморщився:

— Згасіть блиск очей, Псойс!

— А що ж мені робити з молодістю, пане професор? — прошепотів розпачливо Айт.

— Нічого, любий, я приготував вам ліки… — Лайн-Еу витяг з шафи скриньку. — Оце — рідина для виведення волосся… Це — мазь, яка навіть обличчя дитини зробить зморшкуватим. А оце… — професор натиснув на бічну стіну скриньки і відкрив потайне дно. — Це, мабуть, ви знаєте краще, ніж я.

Айт повільно нахилився до стола і зазирнув у скриньку. Там лежала мініатюрна радіостанція, хіба трохи більша за долоню руки.

— Дякую, професоре! — радо сказав Айт. — Для мене це будуть найкращі ліки від самотності й тоскноти.

— Обережніше користуйтесь цими ліками, Айт! Навіть і такий передавач, як оцей, можна запеленгувати. Слухайте мене щодня о дев'яносто дев'ятій годині. Вас я називатиму «Син». Відповідати мені не треба. Тільки коли буде справжня, гостра необхідність, увімкніться на короткий час. Якщо ж я мовчатиму протягом десяти днів, знайте: зі мною сталося лихо. Не відгукуйтесь ні на чий голос, бо в усьому світі є тільки дві такі радіостанції — їх сконструював мій покійний син. Зв'язок з вами я підтримуватиму не для Братства, а в ім'я свого сина.

Якийсь час сиділи мовчки. Потім Лайн-Еу додав:

— Айт, ми розмовляємо з вами востаннє. Хочу вірити, що ви будете переможцем і мені ще доведеться попрацювати над тим, як повернути вам украдену молодість. Але будьмо одвертими: в боротьбі трапляється всяке… Може, ви лишите мені якесь доручення?.. Може, у вас є батько, мати чи кохана дівчина, яким треба буде сказати бодай кілька слів?..

— Дякую вам, професоре! — зворушено відповів Айт. — Немає в мене нікого: ні батька, ні матері, ні коханої. Їх забрав містер Кейз-Ол. Були друзі… Та вони ж і продали мене Кейз-Олу, допомогли запроторити на каторгу.

— Жаль, дуже жаль! Ну що ж, Айт, попрощаємося… Йди, сину, і пам'ятай: зараз настав такий час, коли одинак може знищити і врятувати мільйони людей!

Вони обнялись і поцілувались, оці старики, а тоді молодший з виду, але насправді старший втричі, швидко одвернувся і пішов з кімнати.

— Так… — сказав той, що лишився. — Ну, друже Айт, оце ти й попрощався зі своєю юністю, зі своїми надіями… Вороття немає… Нема!

Він ліг на канапу, утопив погляд у блискучу білу стелю. На очі настирливо сунувся образ стрункої золотоволосої дівчини.

— Згинь, згинь, — шепотів Айт. — Ненависна! Тебе Кейз-Ол купив, як худобину… Тільки ні, худоба не знає, що її продають. А ти продалася сама!

Він застогнав, уткнувся обличчям в подушку. Видіння не зникало, а ставало дедалі яскравішим. Тепер Айт бачив Мей у рожевому купальнику на високому кришталевому постаменті. До дівчини підходить товстогубий, огрядний чолов'яга у золотавому вбранні вищого служника Кейз-Ола і чіпляє їй на плечі пишний вінок квітів… Блискають лампи фоторепортерів. Стрекотять кінокамери. Цмокають якісь панки поруч Айта: «Так, це справжня Цариця краси! Вона зробить бізнес!»

…Це почалося наступного дня після їхньої подорожі до Синього водоспаду. На побачення Мей прибігла радісна, схвильована. Вона одержала повідомлення, що головний уповноважений містера Кейз-Ола розглянув її фотокартки і надає їй можливість взяти участь одразу в останньому турі конкурсу красунь.

— Які фотокартки?.. Який конкурс? — здивувався Айт.

— Хіба ти не пам'ятаєш? — засміялась Мей. — Адже декаду тому я торочила тобі про це весь вечір.

Ні, він не пам'ятав. Але тепер до нього дійшов страшний зміст почутого: Мей погодилася позувати перед усім світом напівголою, сподіваючись одержати ефемерний титул Цариці краси.

— Навіщо це, Мей?

Вона обвила руками його шию, грайливо притулилася щокою до щоки.

— А хіба ти не хотів би, щоб тебе кохала Цариця краси?

— Ти для мене й так найкраща в світі! Я люблю тебе без жодних титулів і любитиму завжди!.. Мей, не треба…

Вона жартівливо почала його ляскати долонею по губах: