Загибель Уранії - Дашкиев-Шульга Николай Олександрович. Страница 45

— Так… — задумливо сказав Кольрідж. — Отже, лишається днів тридцять п'ять — сорок. Менш як місяць… Ти чуєш, Торн?

Академік не відповів. Схиливши голову, він похмуро дивився на купку попелу, що висипався з люльки. Сірий, безрадісний попіл… Чи не так спопеліли й світлі мрії? Навіщо було прагнути й дерзати, недосипати ночей, рискувати життям в ім'я науки, коли її досягнення принесли людям не радість, а неспокій, нові, ще не знані страждання?

Тессі розуміла батька. Вона і співчувала йому, і злостилась, що не зуміла знайти ще запальніших і вагоміших слів, які допомогли б старому покінчити з сумнівами, стати рішучішим.

— Тату, не сумуй… — Тессі легенько торкнулася його руки. — Мені здається, ще не все втрачено. Три декади тому я була свідком того, як одна жінка агітувала слухачів підписати відозву про заборону атомної зброї. Якщо всі люди…

— Постривай, Тессі… — Кольрідж нахмурився, потер рукою підборіддя. — Ти кажеш — відозва. А мені здається, що краще було б опублікувати протест найвидатніших учених країни. Наш друг Літтл говорить правду: сан-клейська трагедія повинна послужити останньою пересторогою тим, хто грається з атомними бомбами… А ну, доню, бери папір. Пиши: «Вчені протестують! Насувається лихо».

— Насувається лихо… — повторила Тессі.

І їй чомусь пригадався палаючий будинок професора Лайн-Еу, мляві пожежники, які так неохоче розмотували шланги, ніби чекали, доки пожежа розгориться дужче.

«Ні, ти не Псойс!..»

Лихо насувалося. Воно було ще невидиме й неусвідомлене, але вже відчутне, як ота задуха при чистому небі перед грозою.

Навесні Шістнадцятого року Атомної ери всю Монію охопив якийсь неймовірний шал. Газети, як за командою, урвали войовниче базікання і почали прозоро натякати на можливість «конструктивних переговорів» з Союзом Комуністичних Держав. Значно знизилися ціни. До мінімуму зменшилась кількість безробітних. Кейз-Ол знав, що робив. Шляхом досить сумнівних махінацій істориків Шістнадцятий рік Атомної ери був визнаний ювілейним для Монії. На честь цього свята мало не щодня організовувалися карнавали й гулянки, всілякі конкурси аж до змагання найвидатніших їдців макаронів та стрибунів на одній нозі.

Проте це були якісь неприродні, істеричні веселощі, які рано чи пізно мали скінчитися важким похміллям. І такий час наближався.

Айтові урвався терпець. Проклинаючи вимушену бездіяльність, він уже був ладний зважитись на який завгодно нерозсудливий вчинок і, мабуть, таки не втримався б, коли б не цілий ряд подій, які розгорнулися в палаці.

Головний слідчий натрапив на таке, що аж за голову схопився: докладна перевірка показала, що з звукозаписувальних апаратів викрадено понад п'ятсот котушок з магнітною ниткою — більш як дві тисячі годин запису розмов, які, певно ж, були не простою балаканиною.

За своєю посадою головний слідчий не тільки не підлягав Псойсові, а й міг контролювати його. Проте тут вже було не до субординації. Коли б Кейз-Ол дізнався про пропажу, і головний слідчий, і головний радіотехнік, та, певне, й камердинер трильйонера не могли б розраховувати на помилування. Безневинні винуватці прийшли до Псойса, щоб схилити перед ним свої голови і благати порятунку.

О, Айт чудово використав момент! Він, звичайно, нагнав жаху на обох і тільки в останню мить «зглянувся» — пообіцяв мовчати цілий місяць. Псойс наказав посилити розшук і провести йому до покоїв відводи головних потаємних ліній зв'язку — «для контролю».

Незабаром до цих двох приєднався третій — головний інженер. Під час розшуків цілком випадково було виявлено, що неприступність фортеці Кейз-Ола — нічим не обґрунтований міф.

Усі сто п'ятдесят поверхів хмарочоса пронизував найскладніший лабіринт каналізаційних та вентиляційних труб. На кресленнях вони проступали тонісінькими кольоровими лініями. Але коли дослідили одну з них, магістральну, то виявилось, що нею можна не тільки цілком вільно пробиратися з поверху на поверх, а й вилізти геть за межі палацу в безпечному місці.

Інженер Айт стояв біля одгвинченої кришки вентиляційної труби і мовчки хмурив брови. Як він міг проґавити оцю лазівку? Він захопив одну-однісіньку котушку з записом Наради та й носився з нею як дурень з писаною торбою, а тим часом цією трубою на волю було винесено понад п'ятсот котушок! Він з настирливістю мухи в'язнув до Мей, не знаючи, що його допомога була зовсім непотрібною і скидалася на провокацію. Тож чи дивно, що дівчина уникає навіть зустрічей з ним?

Прикро, гірко було Айтові. Все, що він пережив і зробив, зараз здавалося жалюгідним і непотрібним. Але дивна річ — це не пригнічувало, а додавало впертості, рішучості.

— Встаньте! — наказав Айт головному інженерові, який припав йому до ніг. — Ми всі винні. Даю вам рівно місяць строку. Злочинців спіймати! Жодних переобладнань труб не робіть — поставте лише сигналізаційні пристрої на кожному виході з труби. Дроти — до мене. Все!

Вранці наступного дня Айт вибрав принагідний момент і попрямував до покоїв Мей. О, тепер він знав, якого тону триматися!

Як завжди, Мей і не глянула в його бік, з підкресленою увагою слухаючи щебетання своєї гарненької покоївки, що розчісувала їй волосся.

Айт кахикнув. Той самий наслідок.

— Міс, мені треба вам доповісти…

— О, Псойс! — здивовано вигукнула Мей. — Ну що ж, доповідай.

— Літто, можеш іти.

— Ні, ні! — Мей затримала покоївку рукою. — Говори, Псойс.

— Літто, йди! — голос Айта прозвучав сухо, погрозливо. — Міс, ясновельможний щойно виїхав, а замінити його можете тільки ви. Головний слідчий просить негайної санкції.

— А, ну, це інша річ. Літто, прийдеш через годину.

Спершись підборіддям на кулачок, Мей мовчки, з посмішкою дивилася на Айта. Що виражав її погляд — зацікавленість, зневагу? Важко було сказати. Просто сині очі вигравали жвавими смішинками і чекали.

— Ну, слухаю, Псойс. Початок мені подобається. Якщо таким буде й продовження, я зміню думку про тебе.

— Хотів би цього, міс! — Айт перевірив, чи пішла покоївка, і замкнув двері. — Справа в тому, міс, що невідомими злочинцями у нас викрадено понад п'ятсот котушок з магнітофонним записом дуже секретних розмов. Головний слідчий знайшов лазівку, якою можна вільно вибратись за межі палацу.

— Ну, подумайте! — сплеснула руками Мей. — Отже, злочинці могли б проникнути й сюди? Який жах!

— Так, могли б. Головний слідчий, головний інженер і головний радіотехнік у нестямі. Вони благають мене, щоб я їх врятував…

— Звичайно, ти цього не зробиш?

— Звичайно, ні, міс. Я дав їм місяць строку, протягом якого вони мусять знайти злочинців. А лазівку я наказав не закривати, але обладнати сигналізаційною апаратурою і протягти від неї дроти в мою спальню. Чи правильно я вчинив, міс?

— Так, це слушно… — насупивши брівки, Мей серйозно, стурбовано хитала головою, а очі її аж променіли: «Добре, друже, добре! Ти, нарешті, знайшов і вірний тон, і вірний шлях! Навіть коли хто підслухує, не причепиться до жодного слова!»

— Гадаю, ясновельможному не слід про це говорити, аби не хвилювати завчасно.

— Я теж такої думки, Псойс.

Запала пауза. Айт гарячково обмірковував: у який спосіб повідомити Мей про операцію «Блискавка»? Підслухати не може ніхто: готуючись до цієї розмови, Айт вимкнув електронний мозок кібернетичної злагоди в кабінеті Кейз-Ола. Але розповісти про все прямо — не можна: Мей хоче мати за собою бодай найменшу лазівку на випадок провалу.

— Даруйте, міс, ваше весілля призначено на перше число Четвертого місяця?

— Так, Псойс. Адже ти читав шлюбний контракт?

— Справа з тому, міс… Я не знаю, чи маю право зраджувати таємницю ясновельможного, але… Бачите, він хоче влаштувати вам приємний сюрприз. Весілля почнеться точно о двадцять п'ятій годині дев'ятого числа Другого місяця маршем оркестру з трьох тисяч трьохсот музикантів… Я говорю це тому, що вам теж треба підготуватись. Ясновельможний любить влаштовувати сюрпризи. Дуже любить!