Загибель Уранії - Дашкиев-Шульга Николай Олександрович. Страница 50

— Поліцію і військо привести до стану бойової готовності. Намагайтесь не стріляти першими, зробіть так, щоб стріляли бунтівники. А тоді знищуйте все!

— Буде виконано, ясновельможний!

Клацнув вимикач, погас екран. Кейз-Ол підвів голову, подивився на Мей, яка, стривожена подією, знову примчала в його кабінет, і сказав глузливо, з викликом:

— Ну?

— Пробачте, ясновельможний! — Мей підійшла до нього, притулилася до щоки. — Я визнаю свою провину. Але визнайте і ви: не годиться принижувати гідність жінки… — Вона помовчала трохи і сказала вже іншим тоном, стурбованим, діловим: — Мене дуже непокоїть ця історія, ясновельможний! Ви запропонували геніальний план контрнаступу. Але чи не буде цього замало?.. Дозвольте мені висловити пропозицію, ясновельможний! А що коли б сенат видав закон про заборону атомної зброї?.. Комуністи добиваються його шістнадцять років. Вони грають на цьому, підбурюють усіх. Тож хай дістануть папірець… Ви мене зрозуміли, ясновельможний?

Кейз-Ол дивився на неї мовчки, вражено. Якщо він сам щойно наказав здійснити справді грандіозну за своїми масштабами провокацію, то його наречена пішла далі!

Законопроект про заборону атомної зброї!.. Гм… Навіть у нього, людини, що не гребувала ніякими засобами для досягнення мети, не вистачило нахабства вдатися до такого обману. А це ж справді слушна ідея! Треба тільки обумовити в законі, що Монія має право використати атомну зброю тоді, коли зазнає атомного нападу з боку ворога. Такий «напад» при потребі можна інспірувати дуже легко.

Він уже погодився з сміливою пропозицією своєї нареченої, але, недовірливий і обережний, ще зволікав, обмірковував, чи немає в такому маневрі якоїсь прихованої небезпеки.

— Ну, що ж, Мей… Може, так і доведеться зробити. Побачимо, як підуть справи.

Радісно спалахнули очі дівчини. Хай містер Кейз-Ол видає закон, сподіваючись порушити його в ту мить, коли план «Блискавка» вступить у дію. Зробити це далеко складніше, ніж він думає: війну не почнеш без людей, а кожна людина, незалежно від своїх політичних переконань, хоче жити. Тільки б Кейз-Ол не передумав!

Ця ніч була для Айта дуже тривожною. Він сподівався, що «конспіраторка Тессі» ввімкнеться хоч тепер. Майже дві декади тому вона гаряче подякувала йому за коліщатко, натякнула про якесь надзвичайно важливе завдання і попередила, що не зможе підтримувати зв'язок, бо виїжджає на невизначений час. Певно, й справді її завдання було серйозним, бо дівчина наївним шифром — за першими літерами окремих слів — передала своє прізвище — Торн.

Айт розгнівався тоді на дівчину за її нерозсудливість, попрощався з нею сухо й коротко. А тепер шкодує, турбується. Він звик до дзвінкого, схвильованого голосу Тессі Торн, до тих дивних її інтонацій, які чомусь знаходили відгук у серці, викликали спогади про власну юність.

Добре було б, коли б Тессі ввімкнулась. Запальне дівча може не розкусити провокаційного плану Кейз-Ола, ринеться в бій і загине. Комітет Захисту Миру!.. Айт тепер уже знає, що роботу в Комітеті поліція розцінює як належність до комуністичної партії, а це говорить багато про що. Нема сумніву, що саме такі дівчата і юнаки поширюють листівки, які завдали Кейз-Олу стільки клопоту.

Тессі мовчала. Айт сидів біля приймача аж дві години, потім махнув рукою і вимкнув апарат.

Події розгорталися зовсім не так, як хотів би Кейз-Ол. Ранком того дня літаки справді скинули величезну кількість провокаційних листівок. Одна з радіостанцій, нібито захоплена комуністами, проголосила заклик до загального збройного повстання. Але не дрімали й комуністи. Тисячі агітаторів вийшли на вулиці. Стіни забіліли відозвами. Гасла були короткими й чіткими: «Не піддавайтесь на провокацію! Женіть геть усіх, хто закликає до зброї!» І поліція не знала, як знайти причіпку для арештів, бо проти таких закликів не заперечиш.

А листівки з записом Наради поширювалися по всій Монії. «Розмножте і передайте справжнім друзям», — закликали комуністи. Диктофони, які з ініціативи Кейз-Ола поступово витіснили папір та чорнило, працювали на повну потужність. Те, що зовсім недавно було найбільшою таємницею, ставало загальновідомим.

Над Монією нависла примара атомної війни. Все, що говорилося на Нараді про Союз Комуністичних Держав, кожен монієць мимохіть прикладав до своєї країни.

Кейз-Олу щогодини доповідали про обстановку. З цих повідомлень було ясно, що провокація провалилась. Ніде ніхто не виступив зі зброєю, зате в цілому ряді районів Дайлерстоуна спалахнула паніка. Газет містера Кейз-Ола не купують. Комуністичне «Полум'я» вийшло величезним тиражем. У ньому вдруге вміщено статтю професора Літтла «Трагедія Сан-Клея», і реакція населення на цю статтю дуже тривожна.

— Так!.. Так!.. — сухо кидав Кейз-Ол у відповідь. Він був надто розумний, щоб у таку мить вдатися до зброї, і різко обірвав шефа поліції, коли той запропонував розстрілювати на місці всіх, хто поширює або читає комуністичні видання. Врятувати становище зараз могла тільки хитрість.

Вечірнє «Полум'я» опублікувало протест двадцяти семи вчених-атомників проти використання атомної зброї, заклик не допустити початку нової війни та вимогу громадськості притягти до суду Кейз-Ола. Шеф поліції доповів, що наказав арештувати вчених, які підписали протест.

І ось тут Кейз-Ол уперше по-справжньому розгнівався:

— Дурень! Зараз же скасуйте наказ і передайте справи своєму заступникові!

Він люто клацнув вимикачем і натиснув на кнопку з написом «Головний радник».

— Пане мій радник! Негайно приготуйте найлюб'язніші запрошення десятьом найвидатнішим атомникам. Завтра о тридцятій годині я прийму їх у Залі Рожевих Мрій. Натякніть пресі: містер Кейз-Ол хоче обміркувати питання про заборону атомної зброї.

Наступного дня, п'ятдесят четвертого числа Першого місяця, ранкові газети вийшли з величезними заголовками: «Містер Кейз-Ол — проти атомної бомби».

Приготування закінчується

Минула майже декада, а Тессі Торн усе ще не здійснила свій дерзновенний задум.

З Пірейї штучний супутник видавався жалюгідним кілечком, закинутим у безмежжя неба. Звичайно, свідомість враховувала відстань і масштаб, але й після такого корегування Зоря уявлялася спорудою неміцною й вразливою. Думалось: досить пробратися до найголовнішого пульта керування, смикнути за якийсь там рубильник — і розсиплеться Зоря Кейз-Ола, вріжеться в атмосферу планети вогненною зливою метеорів.

Так, з Пірейї все здавалося легкоздійсненним і романтичним. А насправді виявилось надзвичайно складним.

Штучний супутник зблизька мав зовсім інший вигляд. Його о?бід, зварений з корпусів кількохсот ракет, ряснів латками та рубцями. Внутрішній кільцюватий коридор з численними герметичними дверима та крихітні каютки, обставлені убогими металевими меблями, асоціювались хіба з в'язницею чи казармою. Жодної турботи про затишок. Зоря Кейз-Ола була всього-на-всього космічною воєнною базою, і цим визначалося все.

Фредді Крайн привіз свою наречену та й лишив її на самоті. Але Тессі це навіть подобалось. Як тільки організм призвичаївся до різкої зміни умов, вона почала дослідження Зорі Кейз-Ола самостійно.

Дівчина скористалася з свого виключного становища єдиної жінки серед персоналу, закинутого в міжпланетний простір острівця. Перед нею розкривали те, що, за інструкцією, становило таємницю навіть для сенаторів.

Але дані розвідки її не радували, а, навпаки, лякали.

Виявилося, що з великим метеоритом, здатним заподіяти значної шкоди, Зоря Кейз-Ола могла зустрітись один раз у сто мільйонів років. А проти маленьких були встановлені автоматичні гармати і кулемети, які, керовані радіолокаторами, розстрілювали їх на відстані.

Конструктори подбали не тільки про захист від метеоритної небезпеки. Вони припускали й можливість нападу. З цієї точки зору штучний супутник був неприступною фортецею.

Його могутнє озброєння автоматично знищувало все, що наближалося без радіосигналу «Я — свій». Кожен зі ста двадцяти секторів Зорі Кейз-Ола становив цілком самостійний вузол оборони і був боєздатний навіть тоді, коли всі інші виходили з ладу. Після завершення робіт місця людей у бойових секторах мали посісти електронно-обчислювальні машини, які скорятимуться тільки наказам радіоцентру Кейз-Ола з Пірейї.