Цікаві досліди - Подерв’янський. Лесь. Страница 18

Адам Жоржович протира оченята, в той же самий час Умберто Васильович скручує дулю i тикає Адаму пiд нiс.

Умберто Васильович. Ну шо як вiдiмость?

Усi тупо регочуть.

Бруно Адольфович. Та, то найобки єщо хуйня. Вот я чiтав кнiгу «Дєтство Геббельса» називається. От заїбiсь книга. От анi как-то з Кальтебрунером знайшли бомбу i, от пацани, не iспугалiсь, падлажилi учiтєльнiце в кабiнєт. Учiтєльнiца заходить i каже: «Дєтi, ауфiдерзейн», а Геббельс не iспугався, як хуйньот той бомбой, так учiтєльнiцу увєзлi дактара i обнаружилi у нєйо нєнормальниє сокращенiя влагалiща. Це пизда по нємєцкi. От нєйо муж потом ушов.

Валер'ян Валер'янович. От мєня тоже жена ушла.

Умберто Васильович. Мнє всьож не понятно, почєму Геббельс нє взорвался?

Бруно Адольфович. Бомба била нє заряжена. А то б канєчно взорвался.

Валер'ян Валер'янович. Адам Жоржович, а тєбє кагда нiбудь жена iзмєняла?

Адам Жоржович. Ха, iнтєрєсна, з ким же ета вона могла мєнi iзмєнiть? Я такой мен — шо ето пiздєц. Мнє даже iзмєнiть невозможна. Я совершенно за ета спокоєн. Всє будут з рагамi, а я нєт. Ана мєня хаваєт от i до. Мнє даже остопiздiло. Єслi б ана мнє iзмєнiла, я б даже кайфував.

Бруно Адольфович (раптово). Тьолок нада пиздить. (Бруно Адольфович сильно пиздить кулаком по столу, так шо пiдскакують стакани). Но сначала зав'язать в мiшок, мiшок завєсiть на балку, а пиздить нада ломом.

Валер'ян Валер'янович. А тєбє, Бруно Адольфович, шо, жена iзмєняла?

Бруно Адольфович (скручує в руцi кусок бринзи). Всi тьолки суки i прастiтутки.

Адам Жоржович. От я часто думаю: Єсть тьолкi багатиє, а єсть бєдниє, тоже єбаться хотят, я етого не люблю. Я так щитаю: хочеш їбаться поведi в ресторан, накормi, повезi в таксi, от тагда i їбайся. А бєднi тьолки ето хуйня, я етого не люблю.

Валер'ян Валер'янович. А тєбє, Умберто Васильович, шо, жена iзмєняла?

Умберто Васильович. Та мiнє ето до пизди. Она думаєт шо ето мєня валнуєт, но ето как раз ошибка. Оно мєня не йебьот нi грама.

Валер'ян Валер'янович. От моя жена вродє хуйовая, но я от нєйо торчу как пацан.

Адам Жоржович. А мої прєдки були дворянє. А бабина тьотка була якась фрейлiна. В нєйо даже своя печать була.

Умберто Васильович. А мого дєда дядя їбав твою тьотку в жопу во время спiрiтiческого сєанса.

Входить Валєрiй Валєрiйович сильний i умний мужичок, вiн бачить таку картiну: на койцi лежить Васiлiса Єгоровна, за столом сидять всi уже знайомi нам мужичкi i п'ють пратiвне вино. На полу лежать потоптанi шматки бринзи.

Умберто Васильович. Шо, Валєрiй Валєрiйович, руб єсть?

Валєрiй Валєрiйович. Канєшна єсть.

Валєрiй Валєрiйович пальцами лєвой руки робить бублiк i щолкає по бублiку пальцами правой. Обличчя його при цьому подьоргується в протiвной гримасi, iскажая наше первоє, прiятноє про єго впєчєтлєнiє. Бруно Адольфович которий оживiлся при мислi шо у Валєрiя Валєрiйовича єсть руб голосно кричить: «Ану цить! Всi виймай грошi i клади сюди!». Всi крiм Адама Жоржовича який стоїть у своїй звичайнiй позицiї перд дзеркалом i корчить рожi, кидають грошi перед Бруно Адольфовичем.

Бруно Адольфович. Адам Жоржович, ти скiльки кинеш?

Адам Жоржович (не повертяаясь, пихато). Три палочки.

Адам Жоржович робить паузу i повертається перед дзеркалом в профiль дико скосивши очi, як скажений кiнь.

Адам Жоржович. А профiль — ета вабще. Пiздєц усьому!