Котигорошко - Кожелянко Василь. Страница 35

— Здоров, Вишнеславе, — відповів уже підпилий начальник ТАДЕПО, — зайдеш на сто грам?

— Іншим разом, Бухо, — бадьорим тоном сказав Котигорошко, — я у справі. Треба скоординувати дії у справі колобків.

— Яких колобків? — здивувався Буха.

— Чорних колобків, генерале, цих самих ескадронів смерти.

— А я що до того маю? — обурився генерал Копитович. — Ні, тут я тобі не помічник. У тебе своя робота, у мене своя. Ми — чесна політична поліція, і не плутай нас до своїх хитромудрих справ. Я розумію, Вишнеславе, що це справа державна, потрібна як Церкві, так і панови президенту, але ми ж домовились: у ТАДЕПО одна сфера діяльности, у НКВЗ — інша.

Ти дивись, подумав Котигорошко, і цей тут ні до чого, на мою службу думає, а вголос промовив:

— Ти мене не зрозумів, колего, — силувано засміявся Котигорошко, — я маю на увазі координацію у сенсі інформаційної підтримки, адже журналісти, не стільки наші, скільки закордонні, розпитуватимуть…

— За кого ти мене маєш, — ображено перебив Котигорошка Буха Копитович, — що, я не розумію?!

Що ж, залишається армія, вирішив Котигорошко, і зателефонував своєму тестеви, міністру мілітарних справ, генералу Жовтовод-Водянику. Після довгих розпитувань про здоров'я Небослави і дітей, коли Котигорошко вже зібрався перебити тестя і перевести розмову на ту тему, яка його цікавила, генерал Жовтовод-Водяник сам зачепив її:

— Я розумію, Вишнеславе, що ти тепер дуже і дуже зайнятий, тому не гніваюсь, що ви з дочкою так довго не заходили до мене в гості, тоді чекайте в неділю на мене. Онуки, мабуть, скучили за дідусем.

— Що ви, тату, маєте не увазі, коли говорите про зайнятість? — нервово спитав тестя Котигорошко.

— Як що?! — здивувався Жовтовод-Водяник. — Ці чорні колобки, це ж непроста справа.

— Справді непроста, — погодився Котигорошко. Він випив свого улюбленого міцного чаю і почав думати уже серйозно і зосереджено. Отож, що ми маємо? Є сотня добре озброєних і вишколених головорізів, які жорстоко почали винищувати адептів телесіянства. Наскільки з'ясовано, ні поліція, ні ВНУ, ні ТАДЕПО до появи цієї групи не причетні; всі вони вважають, що це справа його спецслужби, НКВЗ. Але ж він, керівник НКВЗ, нічого не знає! Тоді що? Але спочатку, чому він, сонний і байдужий до всього останні роки колишній герой Котигорошко, так стривожився? Ярина Савойська! — мусив собі зізнатись Котигорошко. Ярина, його Ярина, яку він, судячи з усього, так і не зумів розлюбити, одна з активістів телесіянського руху, а тепер якісь неідентифіковані зарізяки відстрілюють телесиків, тож і Ярину можуть… Не допусти цього, Боже! Але поки тут, на землі, є він, генерал-герой Котигорошко, то він мусить не допустити цього…

Тепер, кому вигідно, аби проти телесіянства чинився жорстокий терор? Офіційній Законослужницькій церкві чи церквам не надто вигідно, бо навіть, якби всіх до одного телесиків було винищено, все одно це не додасть прибічників їм, які загрузли у розколах та міжусобних чварах. Тоді, ще раз, що? Невже політика? Адже на хвилі телесіянства нестримно піднімається сепаратизм. Особливо, староевропейський. Невже Вернидуб такий дуб, що саме цим методом вирішив зміцнити свою владу? А чому б і ні? Адже він ні перед чим не зупиняється — ні перед вбивством законного президента України Трипільського, ні перед усуненням своїх «побратимів»-олігархів, ні перед повною узурпацією влади. Ще трохи і цей підлий Вернидуб стане повновладним диктатором України. Гаразд, приймемо версію, що чорні колобки — це його ідея, але ж хтось мусив її реалізувати! Хто? Якщо це не ТАДЕПО, не ВНУ, не поліція, тоді хто залишається? Залишається його рідна спецслужба — НКВЗ. Виходить — за його спиною. Виходить, що спочатку вони разом з однією телесіянською громадою вб'ють Ярину, а потім його, генерала-героя Котигорошка, відправлять на пенсію. Або навпаки. Додрімався! Спокою хотів! Доживати спокійно зібрався! А вони мало того, що списали тебе на людинобрухт, ще й замислили вбити єдину жінку, яку він кохав, кохає і схоже на те, що буде кохати…

Е ні, братчики, не вийде, Котигорошко ще покаже вам, як воно в гостях на чортовому весіллі, він ще примайструє вам заячі вуха, усім-усім, а найперше тому дубови, що забаг бути диктатором України. А хто ти такий, аби бути диктатором, подумав Котигорошко, і ця думка йому дуже сподобалася. Справді, чому цей? Чому не… Аж злякався. Це передчасно, поки що треба негайно діяти. Слід виявити, хто ці криваві колобки, хто за ними стоїть, і — найперше — врятувати Ярину.

Наступного дня Котигорошко викликав до себе свого першого заступника генерала Фарболиса, який радісно повідомив начальникови, що вони вислідили журналістку Ярину Савойську, вона тепер у телесіянській громаді аж у Дубліні. (Котигорошко подумки возніс хвалу Господу). А ось щодо чорних колобків, то, на жаль, жодних відомостей поки що роздобути не вдалося. Але вони роздобудуть. Робота ведеться…

— Тим більше, генерале, тепер, — підхопив тему Котигорошко, — коли ви залишаєтесь на чолі служби, бо я з сьогоднішнього дня відбуваю у термінову коротку відпустку за сімейними обставинами. З дому дали знати, що батько занедужав… (Пробачте, дужий, як віл, старий тату). Тож маєте тиждень, аби виявити усі свої керівні оперативні здібності. Бажаю успіху. Я буду з вами тримати зв'язок по телефону, але в діяльність вашу втручатися не буду. Ви маєте на тиждень повний карт-бланш.

У генерала Фарболиса текли лисиною струмки поту, цього разу від щастя.

Наступного дня, коли Котигорошко був уже в Чернівцях, з'явилась звістка про ще одну акцію чорних колобків по винищенню телесиків. Під Парижем. Але тепер для колобків не минуло все так гладко, як першого разу. Налякані вижницькою трагедією, телесики вже не були такими безпечними, вони налагодили тісний зв'язок з місцевою поліцією і на ніч виставляли вартових. Тож коли чорні колобки за своєю тактикою почали оточувати табір телесиків, вартові зчинили алярм і викликали поліцейських спецняків. Колобки здійняли безладну стрілянину, але жертв було мало, бо телесики поховались у спеціяльні підземні сховища, до того ж швидко приїхала паризька поліція. Колобки з ними у бій не вступали, а, позастрибувавши у швидкісні потужні джипи, відбули у невідомому напрямку. Поліція їх не переслідувала, бо, по-перше, на це не було команди, а по-друге, все одно би не наздогнала.