Котигорошко - Кожелянко Василь. Страница 6

Та з телеканалу КГБ справді ніхто не приходив до героя. Вони лише один раз передали інтерв'ю Ярини Савойської з хорунжим Котигорошком і — все! От нахаби.

Ну нічого, думав ображений Котигорошко, ось випишусь зі шпиталю, одягну свою чорну уніформу, надзвичайні чоботи з блискучими халявами, ордени-медалі пришпилю… Він уявляв собі, як іде Хрещатиком у чорнім строї з червоною нарукавною пов'язкою, халяви чобіт засліплюють своїм блиском перехожих, які повертають голови за ним, як соняхи за сонцем, на шиї у нього пречудовий і рідкісний Бронзовий Хрест Майбутнього — відзнака найобраніших з обраних, ліву руку він недбало опустив на ефес іранської золотої шаблі з діамантами, а правою він раз по раз вітається зі своїми шанувальниками, прикладаючи три пальці до дашка такого гонорового чорного кашкета зі срібним тризубом… А ось до нього підбігає і вона, пихата журналістка КГБ, панна… як там її… панна Піринейська чи як? Щось белькоче про якесь інтерв'ю, чи не погодиться пан хорунжий на ще одне, мовляв, глядачі вимагають, хочуть більше знати про такого великого героя, і ось вона, Ярина… Португальська чи що… дуже чемно просить пана Котигорошка про ще одну зустріч. У студії. Як щодо завтра? Він же із заклопотаним виглядом витягує із кишені записника, гортає його уважно і каже панні Вандейській, що завтра, на превеликий жаль, він не може, як також і післязавтра, і післяпіслязавтра, тиждень у нього наперед розписаний по хвилинах. А коли??!

Котигорошко дивиться в її нещасні чорно-зелені очі і виявляє поблажливість — винятково для неї — завтра. А поки що він запрошує панну журналістку на каву. Ярина Арагонська не тямиться від щастя, а Котигорошко галантно згинає ліву руку, за яку вона чемно береться, і він веде її у кав'ярню.

Весь Хрещатик вмліває від заздрощів.

Замість усього цього вже вкотре прийшов головний редактор газети «6000%» — цей кругляк Сертифікатенко. Він, дізнавшись, що Котигорошко завтра виписується зі шпиталю, почав пропонувати «панови Вишнеславу» різноманітні варіанти проводження часу.

— Нас з вами чекають у сауні, пане Вишнеславе, олігарх Цукренко мріє з вами познайомитись, тож на завтра готує шикарне бонно плезіро. Будуть дорогі курви, вишукане вино, горілки, м'яса…

— А післязавтра поїдемо на Десну, пане Вишнеславе, олігарх Ковбасевич мріє з вами познайомитись, там він злупить молоденького бичка і трьох баранців, це ніби рибалка, але самі знаєте…

— А ще треба післязавтра завітати у ресторацію «Два когути», там будуть хлопці з адміністрації президента і заступник, самі знаєте кого, Дерилев Бумбляк мріє з вами… а може, вже на «ти» перейдемо, га, Вишнеславе?..

Котигорошко дивився на цього немолодого вже, лисіючого товстого напівтверезого дядька і думав зовсім про інше. Чому так є? Чому всі журналісти і особливо журналістки організували паломництво до його палати, а вона його ігнорує. Вона — Ярина Савойська (вже навіть якби хотів, то не забув би це екзотичне прізвище) з телеканалу КГБ, про який кажуть, що він не надто шанує владу і навіть дозволяє собі (звичайно, в рамках пристойного) іронізувати із самого президента Трипільського. Але треба вигнати цього із золотим зубом, бо він уже далеко заходить.

— Ви що собі дозволяєте, редакторе газети, забув якої, щось там з нулями?! Яке «ти»? Ми ж вами курей у дитинстві разом не крали! Словом, ідіть до дідька і не заважайте мені готуватися до завтрашньої дефіляди Хрещатиком!

У повній формі, з орденами, халявами і шаблею іранського походження герой України хорунжий Котигорошко пройшовся Хрещатиком туди-назад вісімнадцять разів. Спочатку на нього оглядалися з цікавістю і захопленням, а потім — з якоюсь тривогою і зловтіхою. Багато хто заклопотано похитував головою і поцокуючи язиком зітхав: бої на Кавказі марно не минають, пошкодило онде чоловікови, молодий, гарний і вже трохи не в собі. Коли до Котигорошка дійшло, що його мають за тихопомішаного вар'ята, він, згораючи зі встиду, побіг у першу-ліпшу побічну вулицю, зупинив таксівку і кинув люто водієви:

— Поїхали, але швидко, потім скажу куди! Трохи оговтавшись, Котигорошко примирливим тоном сказав водієви:

— Адреси я не знаю, але мені потрібно потрапити на телеканал КГБ.

Водій розуміюче кивнув головою і почав робити лівий поворот.

На КГБ ніхто не верещав з радости, побачивши знаменитого чи не на весь світ хорунжого Котигорошка, дехто чемно вітався, дехто просто окидав його поглядом, деякі дівчата чарівно посміхались.

Щодо Ярини Савойської, то на неї треба було зачекати — вона готувала до випуску свій репортаж.

Блискучий герой України чекав на журналістку дві години, а потім ще стільки вмовляв її піти з ним на каву. Стомлена, виснажена роботою панна Савойська зрештою погодилась, але не сьогодні, а наступного дня.

Котигорошко мало не плакав.