Витязь у тигровій шкурі - Руставели Шота. Страница 22

В повстяних шатрах-наметах я отаборив дружину

І вітав послів привітно, давши місце для спочину.

Видно, жодне добре діло не лишиться без відплати,-

Тож один з послів до мене попідкрався, щоб сказати:

«Я - боржник перед тобою. Хочу борг тобі віддати,

Зрятувать тебе від лиха, від біди, а може, й страти.

Твого батька вихованцем був я в роки молодії.

Все скажу тобі про зраду, що готують лиходії,-

Тяжко бачить левня мертвим, цвіт троянди - в безнадії!

Пильно слухай, що повім я, обміркуй всі дальші дії.

Люди ці готують зраду - їм не вір і май на оці,

Що сто тисяч війська тайно на одному стало боці,

А на другім - тридцять тисяч заховалось, повних моці.

Щоб потали не зазнати, будь розважний в кожнім кроці.

Любо цар тебе зустріне, ненаглядного для всіх;

Доки слухатимеш радо їхні лестощі та сміх,-

Рушать, димом гасло давши, їх війська з усіх доріг.

Стали б тисячі до бою - ти б їх сам не переміг!»

Був я вдячний цій людині і сказав ласкаво: «Знай,-

Як узавтра не загину, нагороди дожидай!

Щоб посли про це не знали,- йди до них, відпочивай.

Як про тебе я забуду,- сам знедолію нехай!»

Не повідав я нікому про діла ці потайні,-

Те, що має бути, буде; всі ж поради тут одні:

Я послав гінця до війська, що було десь вдалині,

І велів: «Крізь гори й доли помогти ідіть мені!»

Вранці я послів прикликав, щоб царю сказали люди:

«Вирушай же,- поспішаю на твої упасти груди!»

Ще півдня ішов походом, не жахнувшись зради-зблуди,

Бо від волі провидіння не сховаєшся нікуди.

Я зійшов на гору й глянув: пилом обрії сповиті.

Я подумав: «Розкидає цар Рамаз на мене сіті,

Та мій спис і меч мій гострий їх прониже тої ж миті».

І тоді сказав я війську про їх наміри неситі:

«Браття, зраду нам готує думка тих людей лукава,

Та нехай від цього сила ваших рук не стане млява.

Жде на тих, що вмруть за князя, в небесах і рай, і слава,

Меч при боці в нас не марно - вирушаймо ж на хатава!»

Гордо, гучно наказав я готувати зброю й лати.

Ми наплічники й кольчуги одягли на світлі шати,-

Грізно виладнавши військо, я вперед звелів рушати;

В день отой меча мойого скуштували супостати!

Ми підходили. Узрівши, що до бою ми готові,

Цар прислав гінця й загрози у такому виклав слові:

«Я ознаки зради бачу, несподівані й раптові,-

Прикро нам, що, взявши зброю, видно, прагнете ви крові».

Наказав я відповісти: «Знаю все про намір лютий,

Та який не був би певний задум твій - йому не бути!

За звичаєм войовницьким починай же цю війну ти,-

Я в руках меча тримаю, щоб мечем тебе здобути!»

Посланець поїхав. Більше посланців до нас не слали

І військам своїм до бою гасло димом подавали.

Вийшли з засідки їх лави, з двох боків нас обступали,

Але, дякуючи богу, не злякались ми навали.

Взяв я, хмурий, меч у джури, стиснув ратище рукою,

Рвався битися з ордою, рвався стати враз до бою,

І вперед крізь гони рушив я порвистою ходою,

Та хатави, ставши в лави, не втрачали супокою.

Підступив я. їхнє військо гомоніло: «Божевільний!»

Мавши силу нездоланну, я напав на шерег іцільний.

Спис пробив коня й зламався,- бий же, мече мій всесильний,

Я хвалю того, хто ревно клав тебе на брус точильний!

Я накинувся, мов яструб на куріпок зграю дику.

Клав я гори коней, люду, натворив головосіку,-

Той блохою водяною закрутивсь, той впав без крику.

Врятуватися не дав я з перших лав ні чоловіку!

Облягли мене юрбою. Встряг у бій я до загину,-

Вдарю раз - ніхто не встане, не спинити крові плину;

Розсічу кого - той пада, мов сакви, коню на спину;

Де з'явлюся - всі тікають, і мені немає впину.

Вже смеркало, як зо скелі закричала їх сторожа:

«Не баріться! Утікайте! Нас карає сила божа!

Пил страшний встає над степом, наче чорна огорожа,-

Мчить вояцтва десять тисяч, нас понищить рать ворожа!»

То мої війська з'явились, що були позаду нас:

Поспішали денно й нічно, прочитавши мій наказ.

їх долини не вміщали, перед ними день загас.

Підступали - грали сурми, гуркотів їх тулумбас.

Як побачили підмогу, стали бігти вороги,

Ми слідом за ними гнались крізь боїща, крізь луги.

Я з коня Рамаза скинув, запалавши від снаги.

Ми в полон всю рать забрали, не рубали до ноги.

Верхівці вперед летіли, і від них ніхто не втік,-

Переможених хапали, клали долі, мов калік.

За свої безсонні ночі мав одплату войовник.

Бранці, зранені і цілі,- здійняли і плач, і крик.

Злізли з коней ми на полі, спочиваючи побідно.

Я був зранений у руку,- хтось мечем улучив, видно.

Вояки мої круг мене позбиралися привітно,

Не могли і слів добрати, щоб мене вітати гідно.

І зазнав тоді від війська я великої пошани,

Бо мене благословляли всі бійці, всі людські стани.

Вчителі мої колишні, посивілі отамани,

Дивувалися, узрівши від меча мойого рани.

Вояків я слав по здобич,- заживали тут добра ми:

Поверталися багаті,- ворог никнув од нестями.

Хто моєї прагнув крові,- їхню кров я лив річками;

Брав міста, не воювавши; розчиняв без бою брами.

Я сказав Рамазу: «Знаю, що ладен ти знов на звади,-

Так виправдуйся ж, мій бранцю, щоб зазнать собі пощади:

Поруйнуй свої фортеці, передай свої осади,

Бо інакше не пробачу я тобі твоєї зради».

Відповів Рамаз: «Не маю я ні сили, ні підмоги.

Дай мені мого вельможу, щоб його без остороги

До своїх фортець послав я сповістити їх залоги,-

Все владарство, все, що маю, покладу тобі під ноги».

Я вельможу дав. Вояцтву ж наказав за ним рушати,

І до мене з міст хатавських позбиралися магнати;

В них забрав фортеці й змусив про війну пожалкувати,-

Слів бракує оповісти, скарб який то був багатий!

А тоді вступив препишно до хатавських я країв,-

Віддали мені у руки всі ключі від всіх скарбів;

Я звелів, щоб люд тамтешній супокійно й мирно жив, їм сказав:

«Я - ваше сонце, вас жалів і не спалив!»

Розчинивши всі скарбниці, обдивившись кожну з них

Там знайшов такі багатства, що й злічити б їх не зміг

Раптом вгледів дивний одяг і вуаль з тканин чудних -

Хтів би ти хоч назву знати, якби сам побачив їх!

Не збагнув я, хто тканину, диво дивне те, зіткав -