Витязь у тигровій шкурі - Руставели Шота. Страница 48

«Розповім тобі докладно, як мої минали дні,-

Справедливим, мудрим серцем розсуди діла смутні.

Я чекав на тебе ревно, аж знесилів у жданні,

І, не всидівши в печері, в поле рушив на коні.

Я примчав сюди на гору і спинився на горі:

Лев з тигрицею укупі тут зійшлися в чагарі.

Я зрадів, бо за коханців їх вважав у тій порі,

Та злякався, спостерігши щось жахливе в їхній грі.

Вдвох тигриця й лев шугали,- я стояв здаля весь час,

Думав, що й вони міджнури, аж вогонь в душі пригас;

А вони зійшлися, стали, в боротьбі сплелися враз,-

Лев ловив тигрицю збіглу. Здивував мене їх сказ.

Спочатку - мов жарт, а потім дика лють їх пащі пінить,

Б'ються лапами обоє, смерть - і та борні не змінить;

Налякалася тигриця - так жіноцтво завше чинить.

Лев за нею мчиться люто, і ніхто його не спинить.

Розлютився я на лева, вірний меч в руці затис:

«Геть таку хоробрість! Нащо ти коханку бив і гриз?»

Та й з мечем злетів на нього і над ним меча підніс,-

Зразу з черепом розтятим повалився лев униз.

Меч відкинувши, тигрицю охопив я стрімголов,-

Ради любої моєї хтів їй виявить любов,

Та вона гарчала й кігтьми тіло дряпала у кров;

Я не стерпів і до смерті ту тигрицю поборов.

Сперш хотів угамувати, та роздерла руку голу,

Не притихши,- спересердя я поверг її додолу.

І в ту мить згадав, як в сварці був образив світлочолу,

І в плачі я ледь не втратив душу, в горі похололу.

Оповів усе, мій брате, що я зніс, без тебе живши.

Нащо жити? Не дивуйся, отаким мене узрівши,-

Я з життям уже в розлуці, смерть єдину полюбивши».

І зітхав, і плакав витязь, повість журну розповівши.

Автанділ також з ним плакав і росив сльозами квіти.

Він казав: «Не змучуй серця, не вмирай, ріши терпіти;

Бог ласкавий до кохання, хоч багато зніс журби ти,-

Він удвох вас не єднав би, хтівши потім розлучити.

Лихо стежить за міджнуром, наче тінь, навколо бродить,

Та, як хто зазнав страждання, згодом радість він знаходить.

О любов - чуття тужливе, що до смерті нас призводить,

Що невчених научає, а в розумних безум родить!»