Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2) - Бабула Володимир. Страница 27

Поки Фратев надiвав скафандр, Северсон вийшов з вертольота. При одному поглядi на рвучкий потiк у нього запаморочилося в головi. Дрiбненькi краплинки води утворювали хмари туману. Над самiсiньким верхiв'ям водоспаду звисала чудесна райдуга, зразу ж поруч неї - ще одна, а ця тримала за кiнцi третю, набагато тьмянiшу за першi. Северсоновi перехопило подих. Йому здалося, що природа поставила на домовину трьох учених останнi трiумфальнi арки - арки смертi. Коли Фратев з'явився у дверях вертольота, Северсон мовчки показав на три райдуги. Однак той, немов закам'янiвши, лишився стояти i вперто дивився перед собою.

Северсон озирнувся. Вiд несподiванки в нього пiдломилися колiна. Метрiв за п'ятдесят вiд острiвця з води стирчала голова велетенського ящера.

- Дванадцятиногий плазун! - закричав Фратев i зачинив дверцята.

Северсон затримався тiльки на мить. Вiн кинувся до вертольота, але з жахом побачив, що той уже пiднiмається в повiтря. Побачив також i те, як Алена пiдскочила до Фратева i кинулася на нього, намагаючись вирвати у нього з рук головний важiль управлiння.

Залишена напризволяще людина опустилась на землю. Повiльно оглянулась.

Ящiр все ще не ворушився. Вiн тiльки трохи пiдвiв голову i провiв очима вертолiт. Потiм раптом повернувся, швидкими рухами поплив до куща сiро-блакитних водоростей, що поросли очеретом та хвощами, проглинув його. Сполохав кiлькох птахiв з дуже великими дзьобами й перетинчастими крилами. Як стрiли, шугнули вони в повiтря i закружляли над його головою. Ящiр не звертав на них уваги, чвалаючи далi до маленької ковбанi, в якiй росли такi самi сiро-блакитнi водоростi.

"Дивно... Вони мають такий самий колiр, як i нашi скафандри..." чомусь промайнуло в думцi Северсона. Вiн був такий зайнятий ящером, що аж здригнувся, коли над ним зашелестiли пропелери вертольота. Машина приземлилась. Одразу ж вiдчинились дверцята кабiни, i в них з'явився блiдий як смерть Фратев.

- Пробачте, товаришу, що я вас так по-зрадницькому покинув. Я, нещасний, лишив вас на вiрну погибель... - говорив вiн у розпачi. - Не знаю, що зi мною трапилось... Раптом кров ударила менi в голову, я втратив розум...

- Лайфе, iди швидше сюди! - вигукнула Алена з кабiни управлiння.

Як тiльки Северсон зайшов, вона обняла друга. Тихо прошепотiла:

- Любий, не гнiвайся на нього...

У Фратева на лобi напнулися багровi жили. Северсон нахилився до нього i лагiдно поклав руки на плечi:

- Це нiчого... Нiчого... Це може статися з кожним з нас,

***

Ящiр весь час даленiв i нарештi зовсiм зник з поля зору в заростях дивних велетенських хвощiв, якi подекуди стирчали просто з води.

- Поки ящiр повернеться, я встигну дослiдити озерце пiд водоспадом... - промовив Фратев. Очi в нього так гарячково палали, що Алена аж злякалась.

- Не дозволю! - сказала вона рiшуче.

- Пiду! - вигукнув Фратев з упертiстю. - Моє життя

втратило вартiсть, я все одно негiдник. А внизу мучаться троє чесних людей... Вони загинуть...

Запала напружена тиша. Тiльки водоспад спiвав свою нескiнченну пiсню.

- Занурюсь краще я! - сказав нарештi Северсон.

- I я з тобою, - схопила його за руку Алена.

- Нi, нi, цього я не допущу! - закричав Фратев i сперся спиною об дверцята кабiни, щоб нiхто не змiг вийти. - Я повинен спокутувати свою провину.

Северсон з хвилину дивився на нього безпорадно, потiм знизав плечима:

- Гаразд. Але при щонайменшiй небезпецi дайте знак - витягнемо.

Фратев прикрiпив до ноги скриньку з iнструментами i не затримуючись скочив у воду. Трос, до якого вiн був прив'язаний, замалим не потягнув Алену й Северсона.

- Менi здається, в нього гарячка... - глухо сказав Северсон. - Ти бачила його очi? Чи не збожеволiв вiн часом?

Алена мовчки похнюпилась. По щоках у неї повiльно збiгали сльози.

- Тiльки б з ним нiчого не трапилось... Ти почув дзвiнок? здригнулась вона.

- Нi, то причулось. Заспокойся, люба!

А Фратев тим часом майже досягнув дна. Вируюча вода крутила його так, що вiн не мiг схопитись за скелю, яка перегороджувала потiк. Ось вiн опинився так близько бiля гострого кам'яного шпиля, що в безнадiї заплющив очi i, тамуючи подих, чекав удару.

Нарештi вир шпурнув його до куща водоростей, де можна було затриматись. Вiн злiз по них до дна i ухопився ногами за великий камiнь. Увiмкнув прожектор на скафандрi, напружено вдивлявся у зеленкуватий пiвприсмерк вируючої води.

Нiде анi найменшого слiду лiтака. Природно було б визнати, що його припущення виявилось хибним, але Фратев, сам не розумiючи навiщо, почав сигналити прожектором; безрезультатно повторивши свiтловi сигнали кiлька разiв, вiн заплакав:

- Коли б були живi, то вiдповiли б. Лiтак розбився об дно, всi загинули...

I раптом Фратев побачив чиїсь очi. Так, так, виряченi великi очi, якi дивились на нього холодно й злiсно. Вiн нахилив прожектор i закам'янiв: помiж камiнням причаївся велетенський краб з довгими зубчастими ногами й потворною головою. У Фратева по спинi пробiг мороз, на чолi виступив холодний пiт; вiн вже схопився за кнопку дзвiнка... але якась сила зненацька потягла його вгору. Не встиг вiн опам'ятатись, як опинився у вертольотi. Загув мотор. Машина пiднялась у повiтря.

- Бачите? - кинув Северсон у бiк вiконця.

Поспiх був виправданий: до водоспаду швидко наближався ящiр. Скидалось на те, що вiн чимось наляканий: потвора лiзла, не вибираючи дороги, спотикалася об поваленi стовбури хвощiв, часом занурювалася в ковбанi. Коли ж ящiр наблизився до острiвця, порослого яскраво-зеленою травою, грунт пiд ним раптом почав провалюватись. Тварина судорожно смикалась, била довгим хвостом, аж бризки летiли на всi боки, але трясовина засмоктувала її все глибше й глибше. Якийсь час ще виднiлась потворна голова з виряченими очима, але, зрештою, в черевi бездонної трясовини зникла й вона. Все це тривало хвилин зо три, не бiльше.

Фратев стежив за цiєю пригодою байдужно.

- В глибинах пiд водоспадом "Ластiвки" немає, - сказав вiн нарештi стомлено. - Її кiнець був, мабуть, таким же трагiчним, як i в ящера. Жахливо!..

- Оглянемо болота, може, виявимо якi-небудь слiди, - сказав Северсон.

Вертолiт спустився нижче i попрямував до мiсця, де рiчка розпадалась на безлiч дрiбних струмкiв. Буйна рослиннiсть гордовито протистояла водi, яка наступала невблаганно. Звук двигунiв сполохав у заростях дивовижних птахiв та дрiбних звiряток - найрiзноманiтнiших за величиною i виглядом.