Іміджмейкер із Москви - Джангіров Дмитро. Страница 12
…Дубль за дублем – щоразу краще і краще – Сливка невтомно і натхненно повторював свій історичний виступ. Імітуючи овації натовпу вдячного електорату, іміджмейкер з помічником втомлено поплескували в долоні. Нарешті, Нестор Євграфович, підсумовуючи виснажливе тренування, промовив:
– Гарно! Дуже гарно, пане Сливка! Можете вважати, що голоси дев'яноста відсотків національно-свідомих виборців округа вам забезпечені!
На що пан Сливка, мрійливо мружачи очі, відповів:
– От якби позбавити права голосу усіх несвідомих…
– Не відволікайтеся, Богдане Степановичу! – посуворішав іміджмейкер. – Станете депутатом – розробите відповідний законопроект… А поки що вам треба готуватися до зустрічі з працівниками заводу «Червоний Арсенал». Артуре, яка там соціологія по робітничих кварталах? – звернувся він до асистента.
Той простягнув шефу роздруківку.
– Так-так… Тяжкий випадок – співвідношення п'ятдесят на п'ятдесят, – стурбовано розмірковував вголос іміджмейкер. Сливка здивовано, але з неприхованою надією, вигукнув:
– Тобто?! Як це!?
– П'ятдесят відсотків – готові голосувати за лівих… – спокійно відповів Нестор Євграфович.
– А інші п'ятдесят – за мене? Чи ще не визначились? – запитав Сливка, ніби переконуючи присутніх, що надія помирає таки останньою.
– Чому не визначились? Визначились. Вони готові йти і без всяких там виборів палити заводоуправління.
– То що ж я повинен їм сказати? – запитав розгублений Сливка.
Нестор Євграфович витримав паузу і, подружньому поклавши патріотові на плече руку, повчально промовив:
– Друже мій! Ви мусите їм сказати, що в усьому винні червоні директори, які засіли в заводоуправлінні!
– Геніально! – захоплено вигукнув Сливка.
– Я бачу вас на чолі колони червоноарсенальців, з державним прапором у правій руці й «Кобзарем» – у лівій! – у тон йому захоплено підхопив іміджмейкер і несподівано поцікавився:
– «Інтернаціонал» державною мовою пам'ятаєте?
– Авжеж! – обурився натхненний намальованою картиною Сливка.
Нестор Євграфович продовжував підливати у вогонь олію:
– Уявіть – ви ведете народ від палаючого заводоуправління прямо до виборчої дільниці і співаєте:
Сливка набрав у легені повітря і підхопив спів політтехнолога. Артурчик, захлинаючись сміхом, також не втримався і, зчитуючи з ше-фового рота український текст «Інтернаціоналу», почав підспівувати, ковтаючи закінчення слів:
…Розбурхана хоровим співом Сливкова уява малювала йому у легкому серпанку, як він крокує попереду електорального війська від виборчої дільниці до Верховної Ради…
…Нестор Євграфович зиркнув на асистента, який відчайдушними гримасами і тицянням пальцем у свій годинник сигналив, що ліміт часу клієнта вже вичерпаний.
– Да-а, Артурчик, все ж таки, ответственный стрелочник… – подумав іміджмейкер і вже вголос промовив:
– Гаразд! Мало не забув! За кілька хвилин у мене термінова розмова із Бжезинським. Пане Сливко, прошу…
Іміджмейкер подав знак Артурчикові, й політтехнологи взяли окриленого новими перспективами та вірою в перемогу пана Сливку попід руки і вивели гостя з палаючими очима за двері. Адже рівно за п'ять хвилин мав з'явитися їхній третій підшефний.
Вечоріло. Бабай замалим не спізнився. Він увійшов у номер Нестора Євграфовича вже тоді, коли телевізійна програма, задля перегляду якої і збиралися, вже почалася.
– Профессор!… – вигукнув просто з порогу гість.
– А-а, господин Бабай. Здравствуйте. Тише. Садитесь… – запросив іміджмейкер, вказуючи на м'яке крісло поряд з Артурчиком, який з нотатником та олівцем у руці уважно стежив за початком програми. Бабай плюхнувся у крісло, трохи пововтузився в пошуках зручної пози і, нарешті, закинувши ногу на ногу, заспокоївся. І тоді його очі натрапили на екран телевізора. Він побачив величезну телевізійну студію; на трибунах – сотня глядачів, на подіумі – ведучий. Оркестр грав бравурний марш.
– «Михайло Підвальський», – прочитав з рухомої стрічки Бабай уголос.
Обличчя ведучого видавалося Бабаю нібито знайомим із якихось програм. З яких саме – він не міг згадати. Це був чоловік середніх років у світлому, доволі авангардному фракові з коштовною брошкою замість метелика. Манери, експериментальна зачіска ведучого, кульчик у вусі, пірсінг у брові, неймовірна кількість каблучок, ланцюжків та інших прикрас красномовно натякали на нестандартну сексуальну орієнтацію телезірки. Раптом Бабай пригадав – це був кумир столичних меншин Міша Підвальський, відомий своїми неймовірно талановитими експромтами та іншими розмаїтими талантами.
– Не понял… – сказав Бабай і скоса глипнув на політтехнологів, зважуючи ймовірність їхньої приналежності до цієї ж мало-поважної касти.
Втім, увага Нестора Євграфовича та його помічника була прикута до телевізора зовсім з інших мотивів – винятково політичних. Іміджмейкер з нетерпінням очікував власне самого дійства, оскільки був людиною дії. Нарешті оркестр стих, і ведучий, театрально жестикулюючи, співучим оксамитовим голосом промовив:
– Шановні телеглядачі! В ефірі – передвиборне рейтинг-шоу Михайла Підвальского!
Зал вибухнув оплесками та вигуками. Оркестр зіграв туш, і на сцену вийшли грайливі дівиці в бікіні. Підвальський з мікрофоном в руках, кокетливо ступаючи по студії на тлі недороздягнутих дівуль, взявся одразу до суті програми. Викаблучуючись, він почав свій черговий експромт:
– Ви, напевно, знаете, що минулого тижня завершилася реєстрація кандидатів у депутати. Мої юні помічниці провели опитування суспільної думки в Центральному виборчому окрузі нашого міста, де конкурс складає тридцять п'ять претендентів на, вибачите за вислів, одне місце. Як і припускав Центр політичних досліджень нашого шоу, на старті вперед вирвалися два яскравих виразники радикальних поглядів. Словами одного закордонного поета – «хвиля і камінь, вірші і проза, лід і пломінь», чи, словами вже іншого закордонного поета – Монтеккі і Капулетті нашої політичної сцени… Отже – у лівому кутку – єдиний кандидат від лівих сил Микита Ілліч Симорозенко, який полонив своєю ідейністю тридцять відсотків жителів округу!
Під «Прощання слов'янки» дві моделі у червоних купальниках із серпом і молотом вивели у світлі прожекторів Симорозенка, тримаючи над його головою табличку з цифрою «30». Підвальський зробив театральний жест, вказуючи на табличку з тридцяткою, і продовжив:
– A y правому кутку нашої сцени – кандидат від районного об'єднання націонал-демократичних сил Богдан Степанович Сливка, який спокусив своєю безкомпромісністю двадцять п'ять відсотків виборців!
Під «Марш січових стрільців» дві інші моделі в жовто-блакитних купальниках із тризубами вивели Сливку, тримаючи над ним табличку «25». Підвальський став посередині між двома учасниками і розвівши руки вів далі:
– Позиції цих двох лідерів на старті виборчої гонки доволі переконливі. І поки що абсолютно невідомо – чи зможе хто-небудь з інших кандидатів втрутитись у цю споконвічну ідеологічну суперечку між лівими і правими?!
Нестор Євграфович відзначив про себе, що наразі все проходить за його сценарієм.
– Втім, реальний сценарій ще попереду, – подумав іміджмейкер – і справді – до мікрофона раптом нахабно потягнувся Симорозенко. Навіть Підвальський – майстер експромту – не очікував такого випаду і від несподіванки перейшов на звичну російську:
– Никита Ильич, вы, кажется, хотите что-то сказать?!
– Да! – Симорозенко безцеремонно відібрав у Підвальського мікрофон і прокричав наче був на трибуні: