Чорна бузина (CИ) - Шаграй Наталья Миколаївна "Шаграй". Страница 5

Так, все точно нормально. І якщо ви можете їхати, давайте швидше спустимося до колиби, щось мені вже страшенно грушівочки захотілося.

А ви досить холоднокровна жінка. – За деякий час їзди заговорив Дмитро Олексійович.

Ні, я теж злякалась, просто для паніки місця не було. Якщо вже це сталось то просто потрібно прийняти це і діяти , щоб зменшити наслідки.

І що ви часто так?

Не зрозуміла? З коня злітаю? Ні, це був просто удар по самолюбству.

А я навіть нічого не зрозумів, якась хвилина і ви на землі, а потім вмовляєте коня не боятись.

Для Мишки то був сполошний стрес. – Розсміялась я. – До речі, а от і колиба. - І ми виїхали до округлої колиби. - Родзинкою колиби – є, перш за все, найсмачніша домашня кухня, великі порції за помірну ціну, та приємна атмосфера відпочинку. - Я спішилась, Дмитро Олексійович теж зліз з коня.

Ви заходьте в середину, а я коней поставлю. – Забравши у нього вуздечку я відвела коней до стайні. По дорозі мені ніхто не зустрівся, тож довелося самій прив’язати коней і кинути їм жмут сіна. Дмитра Олексійовича я зустріла там де й залишила.

Здається стало морозно .

Так, подув морозний вітер. Заходимо? – Колиба нас зустріла теплом і димком, посеред колиби горів вогонь, а людей довкола було мало.

Доброго дня! – Привіталась господарка колиби Василина. – Дуже рада тебе бачити. – І вона покосилась на Дмитра Олексійовича.

Доброго дня! Знайомтесь. Василино це Дмитро Олексійович, ми з ним працюємо разом.

Дмитро Олексійович це Василина Іванівна господиня цієї колиби, яка готує так, що тарілку можна з’їсти. Покорміть нас будь-ласка і дайте нам по двісті грушівочки.

Так. Зараз принесу. А ви присідайте . – Дмитро Олексійович сів за широкий дубовий стіл і почав оглядати шароподібну споруду зроблену з відображенням до найменшої деталі істинної колиби. Рушнички, різьблені вироби, справжні підсвічники зі свічками, запах диму. Я стояла біля вогню, милувалась відблисками полум’я, поки Василина, не принесла нам грушівочки в запотівшому графині і дві таких же запотівши стопки. Дмитро Олексійович розлив грушівку , я взяла свою.

Ну, що будьмо. – Дмитро Олексійович без ентузіазму заглянув в чарку.

Що це таке?

Справжній напій, що в таку капосну погоду зігріває кров. Не хвилюйтесь. Голова завтра не буде боліти. – Одним ковтком він випив. А Василина швидко принесла м'ясо і картоплю.

Кухня відповідає назві. Акцент зроблено на стравах із м’яса, особливо із свинини. Славиться закарпатська кухня і домашніми сирами, особливо бринзою. Особливої уваги та похвали заслуговують м’ясні страви. Чого тільки вартий «Шовдарь сиров’ялений» - молоде м'ясо зі свинини маринується, потім коптиться на тирсі фруктових дерев.

Таки смачно. – Скуштувавши сказав він.

Я вас не дуже втомила сьогодні?

Ні. – Подумав і відповів він.

Добре, ще є багато місць, які варто побачити. А що вам сподобалось найбільше в Карпатах?

Спокій. – Не вагаючись відповів він.

Вам бракує спокою?

Життя в місті має свій ритм і ти або в ньому, або на узбіччі.

Якби там не було, але людина повинна змінюватись і розвиватись. Стан застою, це одне з саме страшного, що може статись.

А навіщо? – Поцікавився він.

Людина досить неспокійне створіння і в боротьбі і пошуку вона відкривається, а в стані нічого не робити – деградує. Як наслідок злість, депресія, хвороби.

А у вас буває депресія? – Його питання мене здивувало, але переходити на серйозну розмову не хотілось.

Я надто сильно люблю життя і воно мені подобається в усіх проявах. – Посміхнулась я.

Навіть коли приносить неприємності і проблеми?

Питання в тому , як ви реагуєте на неприємності і проблеми. Я працюю з людьми. А всі люди різні і по різному реагують на ту чи іншу ситуацію, що само по собі уже є гарантом складнощів. Якщо ж до проблеми відноситись просто, як до проблеми, що має рішення, а не як до ситуації «Весь світ проти мене» , то тоді потрібно тільки прийняти рішення і мати волю, аби його втілити в життя.

А як ви відноситесь до мене і того факту , що я фактично змусив вас працювати зі мною? – З байдужим видом дивлячись на графин, запитав він. Його питання змусило мене обережно відповісти, коли мовчання стало затягуватись.

Не скажу, що з захватом. – Чесно відповіла я. – Більше того з внутрішнім протестом спочатку, але з іншого боку я хотіла мережу готелів, то ж це чудова можливість попрактикуватись. Можливість познайомитись з новими людьми і привернути до себе більшу увагу відпочиваючих. Мої готелі зроблені в національному колориті. Я робила їх так, як я це бачила і то є добре, що дана ідея стала трендом. Ваш готель – це європейський готель, хороша будівля, хороше місце розташування, чудовий сервіс….і безликість. – Після певної паузи все ж додала я.- З виникненням бажання подорожувати , виникли і готелі. Епоха готельного бізнесу починалася з постоялих дворів, таверн і трактирів. Головна вимога була надати гостях можливість зупинитись на ніч. Перші готелі з’явились порядком дві тисячі років тому в Стародавній Греції та Стародавньому Римі. Готелі того часу були своєрідним центром культурного життя, можна було обмінятись новинами, поспілкуватися, випити. У нас же готелі виникли в 11-13 столітті нашого віку. На Русі проглядався своєрідних слов’янський темперамент , особлива увага до гостей, створення для них комфортних умов для розміщення, забезпечення їх їжею. Отак у великих містах почали виникати гостинні двори, які були більшого комфорту, ніж постоялі. На чумацьких та торгових шляхах їх заміняли корчми, які на додачу торгували хмільними напоями, які в певних регіонах називалися шинками. Вони були чітко поділені на приміщення для їжі, та приміщення для ночівлі. До речі всі вони виділялися самобутністю. Ваш готель інший. Це цікаво, це дає новий поштовх розвиткові, нові можливості. – Поки я говорила, він не перебивав мене і просто дивився і я з здивуванням виявила, які в нього несподівано сірі очі, такого насиченого кольору, як з’являється вертикальна морщинка на лобі, коли він зводить брови до купи і щуриться і що не зважаючи на шрами на обличчі він привабливий чоловік.

Нам час повертатись. – Раптом зазбиралась я. На якусь мить мені здалось , що у нього промелькнув ображений вираз обличчя, але в наступну мить він знову був весь зібраний.

Так . Вже потрібно повертатись.

І я запрошую вас на прогулянку до гірського озера, скажімо, на наступні вихідні. Ви як?

Добре. – Подумав відповів він.

Чудово. – Посміхнулась я.

В п’ятницю, уже як за традицією ми сиділи з Ярославою у мене на кухні і пили вино.

Відчуваю, що скоро зіп’юся. – Поскаржилась вона.

Ти робиш добру справу. Рятуєш залишки моїх нервових клітин. П’ять робочих днів з Соломатіним і в мене починають просинатись поперемінні нахили, то самій удавитись, то його удавити, оживити і ще раз удавити.

А що спорт не допомагає? – Ліниво вибираючи вишеньку у струдлі запитала вона.

Ну, чого ж не допомагає, сплю я добре де б мене не положили. Взагалі зрозуміла, навіщо я йому потрібна.

І?

Йому місцеві бойкот вчинили, перший раз бачу, щоб так всі за одного і один за всіх. Страшна то сила, об’єднаний однією образою народ. Він же з своєю командою молодих і зубастих нахрапом усе беруть. Прийшов, побачив, переміг. А тут прийшли, очуміли від побаченого і тихо в місцевій трясовині пішли на дно. До того ж як казав їхній юрист з точки зору закону, у них так і нічого не вийшло. Ну, в розумінні все по букві закону і робиться. Потрібно якусь довідку , будь-ласка в останній день, щоб законно було і видають, ні днем раніше. – Ярослава уже просто давилась зі сміху. – Одного не розумію, як у нього це виходить, він уміє підбирати людей, уміє і мотивувати так, що на подвиги тягне і при цьому може так показати, що йому до цього всього байдуже, що хочеться відро йому на голову одіти і грохнувши дверима піти собі далі з миром, до ввічливих і толерантних людей. Вчора була зустріч з постачальником. Я веду переговори, Соломатін збоку спостерігає з якимось хижим виразом обличчя, уже й мені лячно стало, не те, що постачальнику. Потім Соломатін задав декілька запитань ну з дуже глибоким змістом, пояснив постачальнику, що той не правий, встав і пішов.