Втрата - Барклей Лінвуд. Страница 85

Він дивився на мене настороженим поглядом.

— Але Тес. Ти вбив тітку моєї дружини. Чудову, лагідну Тес. І ти не зупинився на ній. Я не бачу можливості подарувати тобі це.

Він сунув руку в кишеню свого довгого піджака й витяг пістолет. Я запитав себе, чи це не той самий пістолет, якого він знайшов одного разу на шкільному подвір’ї серед пляшок із-під пива та кальянів для куріння кокаїну.

— Побійся Бога, Ролі.

— Іди нагору, Тері, — сказав він.

— Ти, певно, жартуєш, — мовив я.

— Я вже купив собі будиночок на колесах, — сказав він. — Усе підготовлено. Я купив також човна. Через кілька тижнів я звідси виїжджаю. Я заслуговую на пристойний відпочинок у старості.

Він показав мені рукою на сходи й пішов слідом за мною. Напівдорозі я несподівано обернувся й хотів копнути його ногою, але я був надто повільний. Він відстрибнув на крок назад, не відвівши від мене пістолета.

— Що там діється? — гукнула Синтія з кімнати Ґрейс.

Я увійшов до цієї кімнати, Ролі — за мною. Синтія, яка сиділа за столом Ґрейс, розтулила рота, коли побачила пістолет, але слова з нього не вилетіли.

— То був Ролі, — сказав я Синтії. — Це він убив Тес.

— Що ти сказав?

— І Ейбеґнела.

— Я не вірю.

— Запитай у нього.

— Заткнися, — сказав Ролі.

— Що ти збираєшся робити, Ролі? — запитав я, повільно обернувшись біля ліжка Ґрейс. — Убити нас обох і Ґрейс теж? Думаєш, ти можеш убити стільки люду, й поліція тебе не вирахує?

— Я повинен щось зробити, — сказав він.

— А Мілісента знає про все це? Чи вона знає, що живе з чудовиськом?

— Я не чудовисько. Я зробив помилку. Я надто багато випив, а та жінка спровокувала мене, вимагаючи гроші в такий спосіб. То була прикра випадковість.

Синтія почервоніла, очі в неї розширилися. Певно, не могла повірити в те, що чує. Надто багато потрясінь для одного дня. Вона втратила над собою контроль, як у той день, коли до нас завітала облудна ясновидиця. Вона заверещала й кинулася на нього, але Ролі був готовий — він ударив її пістолетом в обличчя й повалив на підлогу біля письмового столу Ґрейс.

— Мені шкода, Синтіє, — сказав він. — Я щиро жалкую.

Я вже хотів скористатися моментом і кинутися на нього, але він знов наставив пістолет на мене.

— Повір, Тері, мені страшенно прикро це робити. Справді прикро. Сядь. Сядь на ліжко он там.

Він ступив крок уперед, а я відступив на крок назад і сів на краєчок ліжка Ґрейс. Синтія ще намагалася підвестися з підлоги, кров стікала в неї по шиї з її розпанаханої щоки.

— Кинь мені подушку, — сказав він.

Отже, таким був його план. Затулити подушкою дуло пістолета й у такий спосіб приглушити звук пострілу.

Я подивився на Синтію. Одна її рука була під письмовим столом Ґрейс. Вона подивилася на мене й непомітно кивнула. Щось було в її очах. Не страх. Щось інше. Вона ніби казала: «Довірся мені».

Я простяг руку й узяв подушку в узголів’ї ліжка Ґрейс. То була декоративна подушка, із зображеннями місяця й зірок.

Я кинув її Ролі, але мій кидок був трохи закоротким, і він мусив ступити крок уперед, щоб зловити її.

Ось тоді Синтія й підхопилася на ноги. Це був майже стрибок. Вона тримала щось у руці. Щось довге й чорне.

Труба від телескопа Ґрейс, що відламалася від штатива…

Синтія спершу закинула її на плече, щоб надати собі змогу розвинути певну швидкість, а тоді зацідила нею Ролі по голові, використавши свій знаменитий тенісний удар зліва і вклавши в нього усю свою силу й навіть трохи більше.

Він обернувся, побачив, як чорний телескоп наближається до нього, але жодного шансу ухилитися він не мав. Труба вдарила його збоку по черепу, й то був зовсім не такий звук, який ми можемо почути на тенісному матчі. Він радше нагадав удар бейсбольної битки по швидкому м’ячу.

То був хоумран. [44]

Ролі Карутерс упав як підкошений. Було чудом, що Синтія не вбила його.

Розділ п’ятдесятий

— Гаразд, — сказала Синтія. — Отже, ми домовилися?

Ґрейс кивнула. Вона вже спакувала свій наплічник. Там були її ланч, домашні завдання, навіть її мобільний телефон. Рожевий мобільний телефон. Синтія наполягла, щоб ми їй його купили, і я не став заперечувати. Коли ми вперше розповіли Ґрейс про наш план, вона запитала:

— А тексти по ньому пересилати можна буде? Я хочу такий телефон, щоб по ньому можна було пересилати й тексти.

Я хотів би сказати, що Ґрейс — єдина дитина в четвертому класі, яка має власний мобільний телефон, однак збрехав би. Такий у нас сьогодні світ.

— Отже, що ти зробиш?

— Коли я прийду до школи, я зателефоную вам.

— Правильно, — сказала Синтія. — А потім?

— Я попрошу вчительку, щоб і вона сказала вам: «Привіт!»

— Правильно. Я вже домовилася з нею. Вона чекатиме, коли ти прийдеш. І вона зробить це не перед усім класом, тому ти можеш не соромитися.

— Мені треба буде так робити щодня?

Я сказав:

— Давай-но ми спробуємо це сьогодні, гаразд?

Ґрейс усміхнулася. Вона була задоволена. Мати змогу дійти до школи без супроводу, навіть якщо тобі треба буде зателефонувати додому, коли ти туди прийдеш, така перспектива видавалася їй вельми спокусливою. Я не знаю, хто з нас трьох найбільше нервувався, але ми мали тривалу розмову на цю тему якось увечері, два дні тому. Ми досягли згоди в тому, що всі повинні зробити крок уперед, до нового життя.

Ходити самій до школи було головним пунктом у програмі Ґрейс. Щиро кажучи, ми були здивовані. Після того, що довелося їй пережити, вона, здавалося, мала б сама попросити нас, щоб ми її супроводжували. Той факт, що вона досі прагнула до незалежності, здався мені та Синтії обнадійливим знаком.

Ми обоє обняли її на прощання й потім стояли біля вікна, спостерігаючи за нею стільки, скільки змогли, доти, доки вона завернула за ріг.

Ми перебували в такому стані, ніби нам весь час доводилося стримувати подих. Ми не відходили від телефону на кухні.

Ролі досі одужував від тяжкої контузії. Він був у лікарні. Тому Роні Ведмор було неважко його знайти, коли вона з’явилася перед ним, щоб пред’явити звинувачення у вбивстві Тес Берман та Дентона Ейбеґнела. Справу Коні Ґормлі також підняли, але з’ясувалося, що тут його провину було надто складно довести. Єдиний свідок, Клейтон, був мертвий, і не було жодних фізичних доказів, одним із яких міг би бути автомобіль, за кермом якого сидів Ролі, коли вони з Клейтоном інсценували наїзд. Він, певно, іржавів на якомусь автомобільному кладовищі.

Дружина Ролі Мілісента зателефонувала і стала горлати на нас, звинуватила нас у брехні, сказала, що її чоловік ні в чому не винний, що вони тільки-но наготувалися їхати до Флориди, що вона найме адвоката й запроторить наші дупи до в’язниці за наклеп.

Нам довелося змінити номер телефону. На відсутній у списках.

І, треба сказати, вчасно. Бо, перед тим як ми це зробили, ми одержували по кілька дзвінків на день від Поли Мелой зі студії «На крайній межі», яка хотіла продовжити своє шоу з нашою участю. Ми жодного разу не відповіли на її дзвінки, а коли якось побачили крізь вікно, що вона стоїть на нашому ґанку, то не відчинили їй двері.

Мені довелося латати свої ребра, й лікар сказав, що Синтії, мабуть, доведеться робити пластичну операцію на щоці. Що ж до емоційних шрамів на душі, то з ними, певно, буде складніше.

Питання зі спадщиною Клейтона Слоуна ще вирішується. Ця справа може забрати чимало часу, але все має бути окей. Проте Синтія навіть не певна, чи потрібні їй ці гроші. Я намагаюся переконати її, що вони цілком законно належать їй.

Вінса Флемінґа перевели з лікарні в Льюїстоні до лікарні в Мілфорді. Він одужує. Я навідав його там одного дня, й він сказав, що сподівається від Джейн лише відмінних оцінок. Я пообіцяв йому працювати над цим.

Я також пообіцяв йому всіляко сприяти академічній кар’єрі Джейн, але, можливо, мені доведеться робити це з іншої школи. Я думаю просити переведення. Не так багато вчителів звинувачують свого директора в двох убивствах. Атмосфера навколо мене в нашій учительській може бути досить напруженою.