Співробітник ЧК. «Тиха» Одеса - Лукін Олександр Олександрович. Страница 104

— Нічого, — мовив Немцов, коли Олов'яников скінчив, — солідно придумано. — Він поглянув на Кулешова. — Як тобі?

Кулешов вийняв з рота зжовану цигарку.

— Чого ж, Геннадій діло знає… — Він помовчав, здмухнув із скатертини грудочку попелу, що впала. — Тільки, розумієш, завузько виходить.

Олов'яников похмурнів.

— Це ж чому?

— Зараз поясню. Бачиш, яка петрушка… Коли б справа була в одному Шаворському і його зграї, тоді, звичайно, не підкопаєшся, все в тебе гладко. Але от біда: ти якось відокремлюєш Шаворського від Заболотного, Палія та інших бандитів. Так ніби Шаворський сам по собі, а ті самі по собі. А воно ж не так! Вони зв'язані. Міцненько зв'язані!..

Олексій нашорошив вуха: Кулешов говорив про те, про що він і сам думав.

— А рубати ж треба не тільки одеську контру, але й балтську, і придністровську. Бачив, як Нечипоренко активізувався? Та ще прихопити Подолію і Ольгопілля. Не можна зараз обмежуватися ліквідацією одного Шаворського, не можна!

— Хто ж каже — обмежуватися! — розвів руками Олов'яников. — Хіба ж про те мова? Мова йде про першу початкову операцію в ланці інших операцій, які підуть за нею. Покінчимо з Шаворським, настане черга для решти. До речі, з Нечипоренком справа вирішується взагалі просто. Банду його розгромимо одночасно з бендерською групою, як тільки та перейде кордон, а самого Нечипоренка можна взяти в Нерубайському після побачення з Шаворським.

— Тоді його брати не можна, — зауважив Олексій. — Не забувайте, що він сам має вести групу із Бендер. Візьмемо його — вилазка зірветься, а там гадай, коли вони ще надумають нову.

— Правильно, — сказав Немцов. — Банда з Бендер рано чи пізно все одно перейде кордон, тож треба скористатися моментом, раз уже ми точно знаємо час переходу.

— Ну, припустімо. Можна й не брати його зараз. — Олов'яников знову заходився смикати свої вуса. — Все одно, сьогодні чи завтра, Нечипоренко від нас не втече. Що ж до Заболотного, то ви гадаєте, я даремно їздив у Балту? В мене вже дещо приготовлено для «лісового звіра» [15], будьте певні!

— А Палій, Солтис, Гуляй-Біда? — нагадав Інокентьєв, який мовчки сидів протягом усієї розмови.

І по тому, як роздратовано глянув на нього Олов'яников, стало зрозуміло, що розмовляють вони про цих бандитів не вперше.

— Та що ви все в одну купу валите! — побагровівши, крикнув Олов'яников. — Усьому свій час! Дайте, нарешті, з Шаворським покінчити!..

— Чекай, Геннадію, не гарячкуй! — зупинив його Кулешов. — Дай відповідь на одне питання: чи не можна якось ув'язати всі ці операції?

— Ні! Знаєш, що буває, коли за двома зайцями ганяються? А тут зайців не два і не три…

— А от мені здається… — промовив Олексій, і до нього одразу повернули всі голови. — Дозвольте?

— Ну, ну, давай!

Він разом із стільцем присунувся до столу.

— Я тут дещо прикинув… Можна спробувати таку штуку…

Усе, що він придумав у поїзді в клубах тютюнового диму на багажній полиці під стелею вагона, було розглянуто до найдрібніших деталей.

І начальник розвідвідділу ОГЧК, вдаривши по столу кулаком, відверто заявив:

— Чудова робота! Слово честі, краще не придумаєш!

План, запропонований Олексієм, був прийнятий одноголосно. Більше того, запалившись новою ідеєю, Олов'яников тут же запропонував свій варіант завершувальної операції, в якій неабияка роль відводилася самому Кулешову…

ЗНОВУ В ОДЕСІ

Спустившись до моря за Французьким бульваром, Олексій пляжем пробрався до пасма скель, звідки виднівся голубий церковний купол жіночого монастиря. Тут він звернув і по обриву дістався до будинку Різничука.

У будяках під муром, викладеним з вапняку, стояв Микоша. Він поманив Олексія пальцем.

— Приїхав?

— Приїхав.

— Живий?

— Атож!

— Довго ж ти тинявся! Хазяїн уже думав, що злапали. — Хазяїном Микоша називав Шаворського.

— Чого ти тут стоїш? — поцікавився Олексій.

— Так, для порядку. — Микоша витягнув шию і поверх кущів оглянув берег. — Тут таке було, — сказав він довірливо. — Ти ж Битюга знав?

— Ну?

— Так нема вже Битюга! На Новобазарну нагрянула Чека, і п'ять чоловік як корова язиком! — Микоша плюнув на мур. — Битюг — це ж був мій перший кориш! А Сільвочку ти знав?

— Яку Сільвочку?

— Мадам Галкіну?

— Ну-ну?

— І її накрили! Всіх! Хтось виказав, це вже факт! От коли б знати хто!

— Кошмар, — скрушно мовив Олексій.

Усе відбулося за час його відсутності. Дві відомі йому явки — у Різничука і Баташова — ще не були розгромлені. З відвертості Микоші можна було зробити висновок, що його, Олексія, ні в чому по підозрюють.

— Кошмар, — згодився Микоша. — Вони ще заплатять за Битюга, я тебе запевняю!

— А що?

Микоша знову оглянув берег і, наблизивши до Олексія мавпяче обличчя, зашепотів:

— Сьогодні вони матимуть хорошого півня, і щоб я здох, коли їм це сподобається.

— Де?

— На елеваторі, в порту! Маєш бажання піти?

Олексій махнув рукою.

— Мені б твої турботи!

— Нехай більшовикам будуть мої турботи! Щоб їм так жилось, як я зараз живу! Щоб так дихалось!.. Не хочеш іти? Даремно. Збирається пристойна компанія. Фейєрверк зробимо на всю Одесу.

— Там видно буде, — сказав Олексій. — Та годі вже теревені правити. Сам тут?

— Тут.

— Ану, підсади мене…

Микоша підставив плече. Олексій видряпався на мур, переліз через нього і пішов до будинку Різничука.

«Елеватор… — думав він. — Я вам покажу елеватор!..»

Шаворський зустрів його на порозі, втягнув у кімнату, посадив на оббитий синім штофом диванчик, який Різничук, мабуть, «позичив» у графському будинку.

— Ну що, як з'їздили?

— Нормально, — сказав Олексій. — У Нечипоренка був, про все домовився.

— Він приїде?

— Тринадцятого буде в Нерубайському. Пароль назвав старий: мотузка на поясі і шевські головки.

— Довелося уламувати?

— Ні, легко згодився.

— Я ж казав! — Шаворський задоволено потер руки. — З цим клопоту не буде. Машинку довезли?

— Довіз. Подяка вам. А клопіт усе-таки буде, — зауважив Олексій.

Він заходився стягувати чобіт. Дістав вкладений під устілку папір.

— Що це?

— Від полковника Рахуби!

— Від Рахуби?! — Шаворський узяв папір, обережно розгорнув злиплі аркуші. — Як він до вас потрапив? Коли одержали?

Олексій розповів про поїздку Цигалькова в Бендери, про зустріч з ним у Бичках.

— Майте на увазі, — попередив він, — Нечипоренко нічого про те не знає.

— Чому?

— Це ваша зв'язкова Галина налагодила з Цигальковим відносини за спиною отамана.

— Навіщо?

Стримуючи посмішку, Олексій сказав:

— Осавул, ви розумієте, закохався в неї по вуха, і вона, не будучи дурною, викачала з нього найдетальніші дані про Нечипоренка і про офіцерське підпілля в Парканах, про яке я вам ще доповім. Ну, а Цигальков чомусь не захотів, щоб Нечипоренко знав про його зв'язки з Галиною…

— Розумію… — Шаворський здивовано відкопилив губу. — Ну й дівиця, скажу вам! Ніяк не можу примусити себе ставитися до неї серйозно. А варто ж! Слово честі, варто!

— Ого, — вигукнув Олексій. — Характер, та ще й який!

Шаворський засміявся:

— На собі перевірили? Так… Справді, мабуть, ще краще, коли ми знатимемо про Нечипоренка більше, ніж він думає. Здібне, здібне дівчисько!.. Так що ж пише Рахуба?

На одному з принесених Олексієм аркушів був шифрований текст, на другому — «переклад». Депеша була адресована йому особисто.