Серед дикунів Нової Гвінеї - Миклухо-Маклай Микола Миколайович. Страница 30
Поки ми споряджали все на стан облоги, крики й гамір у лісі наближалися. Я вийшов на веранду, поклавши перед собою два револьвери й рушницю-револьвер. Двостволку, набиту дрібним шротом, я тримав у руках. Між деревами за струмком показалися голови. Але що це? Замість списів і стріл я бачу в руках тубільців кокоси й банани. Це не можуть бути лихі люди з Марагума. Справді, це жителі Бонгу, які прийшли сказати мені, щоб я не турбувався за Марагум-тамо, й розповіли мені причину тривоги.
Сьогодні ранком жінки з Бонгу, вийшовши на роботу далеко в поле, помітили на пагорках кількох незнайомих озброєних людей; їм здалося, що ці люди намагаються оточити їх, а деяким жінкам привиділося, ніби озброєні люди йдуть у їхній бік. Кричачи, вони кинулися бігти; ті, що були попереду, почувши за собою кроки, подумали, що за ними женуться, почали ще дужче кричати й подалися до плантації, де працювало кілька чоловіків. Чоловіки, побачивши незабаром, що все це була облудна тривога, почали бити своїх жінок, щоб змусити їх замовкнути, але досягли тим протилежного. Жінки й доньки здійняли такий гвалт, що люди з Гумбу, які проходили здалека, не сумнівалися більше, що люди Марагум-мана б'ють і вбивають жителів Горенду. Потім вони кинулися бігти до Гумбу, де й розповіли про напад на Горенду, смерть Бонема тощо, як це я вже чув. Вони додали, що люди, яких бачили жінки Бонгу, могли бути справді жителями Марагум-мана, і тому вони все ж таки побоюються наскоку.
Моїм сусідам дуже сподобалося, що я приготувався зустріти як слід ворога, й просили мого дозволу прислати своїх жінок під мою охорону, коли вони будуть сподіватися нападу верховинців. Я подумав, що це є слушна нагода познайомити моїх сусідів з вогнепальною зброєю. Досі я цього не робив, не бажаючи ще більше розпалювати підозрілість та недовір'я тубільців; але тепер я міг їм показати, що справді можу оборонити себе й тих, кого візьму під свою охорону. Я наказав Улсонові принести рушницю й вистрілив. Тубільці схопилися за вуха, приголомшені пострілом, кинулись були тікати, але спинилися, просячи сховати рушницю мерщій у дім і стріляти тільки тоді, коли прийдуть «Марагум-тамо». Рушниці тубільці називали сьогодні «табу» через те, що, здається, з першого дня мого перебування тут усе недозволене, все, до чого я не бажав, щоб тубільці доторкалися, я називав «табу», вживаючи полінезійського слова, яке отак поширилось і тут.
1 березня
Приходили люди Гумбу просити мене йти з ними та жителями Горенду й Бонгу на Марагум, кажучи, що робитимуть усе, що я накажу, й додаючи, що, почувши про наближення Маклая, жителі селища Марагум утечуть у гори.
Прийшли також жителі Коліку-мана, а з ними Туй і Лялу. Всі казали про Марагум і одностайно запевняли, що тепер, коли Маклай з ними, Марагум-тамо буде погано.
Така висока думка про мою могутність, поширена серед тубільців, була для мене великою мірою неприємна. Гляди, ще доведеться втручатись у чужі справи; до того ж такі жарти ламають моє спокійне життя непотрібним гамором і тривогою.
Дощ, що пішов увечері, змусив мене знову відкласти подорож до Білі-Білі.
Сидячи в наметі коло багаття, я пік на вугіллі аусь та банани собі на вечерю й тішився нічною тишею, коли зненацька мій слух вразили дужі й часті удари барума в Горенду. Та ж сама думка промайнула в голові мені й Улсонові: «Люди з Марагум нападають на жителів Бонгу й Горенду». Та незабаром відтіля почали долітати протяжні звуки якихось незладжених інструментів. Ця обставина, а так само й те, що безсонням не зарадиш справі, змусили мене лягти спокійно спати й не прислухатися до фантастичних звуків, які долітали з селища.
2 березня
Вночі крізь сон кілька разів чув звуки барума, звуки папуаських музичних інструментів та виття самих тубільців. Близько пів на п'яту ранку я почув крізь сон, що хтось кличе мене. Я вийшов на веранду й помітив у пітьмі Бангума з Горенду, який прийшов покликати мене від імені всіх тубільців, жителів Горенду, Бонгу та Гумбу на їхнє нічне свято. Я, звичайно, погодився, нашвидку вдягнувся, і ми пішли, часто спотикаючись у темряві об коріння та ліани.
На першому майданчику Горенду мене зустрів Туй, дуже блідий через безсонну ніч. Він попросив перев'язати йому рану, яка все ще дуже турбувала його. Коли я кінчив, він показав на стежку, яка вела з селища між деревами до моря, й додав:
— Випий кеу та поїж аяну й буам [34].
Я прийшов стежкою до майданчика, оточеного віковічними деревами, де розташувалося чоловік п'ятдесят тубільців. Ця картина була не тільки характерна для країни й жителів, але у великій мірі ефектна. Було, як я сказав, близько п'ятої години ранку. Починало світати, але ліс ще лежав у густій пітьмі. Майданчик був з трьох боків оточений лісом, а спереду стрімко обривався до морського берега: проте й ця сторона була не зовсім відкрита. Стовбури двох величезних дерев уже виставали на світлій поверхні моря. Дрібна рослинність та нижні гілки цих двох дерев були зрубані, тож прогалини між ними видавалися трьома великими вікнами величезної зеленої альтанки серед лісу.
На першому плані, поблизу ряду багать, навколо великих табірів, розмістилася на матах та голій землі юрба тубільців у найрізноманітніших позах. Деякі, закинувши назад голови, допивали навстоячки з невеликих горняток останні краплі кеу; інші, вже отуманені, але ще не зовсім сп'янілі, сиділи або напівлежали з витріщеними, нерухомими й каламутними очима та ковтали зелений напій; треті вже спали в найрізноманітніших позах: на череві, на спині, розкинувши руки й ноги, четверті напівсиділи, низько схиливши голови на груди. Декого вже здолала безсонна ніч та кеу, дехто, сидячи навколо табірів з аяном і буамом, ще весело балакали. Були й такі, що клопоталися коло великих горщиків, де варилася страва. Кілька, мабуть, найзапекліших аматорів папуаської музики, піднісши високо над головою або притуливши до дерев свої бамбукові сурми понад два метри завдовжки, сурмили протяжними, тягучими звуками; інші дмухали в довгастий, просвердлений згори й збоку горіх, видобуваючи різкі свистоподібні звуки. Довкола приставлено до стовбурів дерев списи; луки й стріли стирчали з-за кущів. Картина була надзвичайно своєрідна, являючи сцену з життя дикунів у всій її первісності — одну з тих, які нагороджують мандрівника за великі труднощі й злигодні. Але й для художника ця картина могла б становити неабиякий інтерес: такі різноманітні були пози та вирази облич тубільців, таке незвичайне поєднання першого ранкового проміння сонця, що вже золотило верхнє гілля зеленого склепіння, та червоного відблиску багаття. Я захопився, розглядаючи нову для мене картину. Мій погляд переходив від одної групи до другої, від довколишньої сцени до спокійного сріблястого моря й далеких гір, на яких розливалося рожеве світло сходу. Мені шкода було, коли кілька знайомих голосів, що запрошували присісти до них, відірвали мене від спостережень.
Сніданок мав бути зараз готовий, про що сповістили дужі завивання бамбукових сурм, і тут я відчув усю прикрість цих звуків, які роздирали вуха.
Незабаром зібралося багато жителів трьох селищ — Бонгу, Горенду та Гумбу. Вони накинулись на страви, принесені в табірах дуже великого розміру. З одного табіра мені покладено в щойно відколоту половину кокосової шкаралупи трохи жовто-білої маси, запропонованої із запевненнями, що це дуже смачне. То був буам (саго, приготоване із сагової пальми) з серцевиною кокосового горіха. Ця папуаська страва мала справді приємний смак. Потім мене почастували добре звареним аяном, якого треба було їсти сьогодні з так званим «орланом» [35], але цей кислий соус мав такий гострий запах, що я відмовився від нього. За скатертину правило бананове листя, за посуд, цебто тарілки й горнятка, — шкаралупи кокосових горіхів, за виделки — обточені бамбукові палички та загострені кістки, а багато хто використовував і свої гребінці (в папуаській мові виделка й гребінець — синоніми); за ложки правили тубільні ярури (черепашки). Було цікаво бачити цю різноманітність інструментів, яких уживали тут до страви.
34
Буам — страва, приготована із стрижня сагової пальми. Через те, що сагова пальма росте в Новій Гвінеї не рясно, буам подають тільки на бенкетах як вишукану страву.
35
Орлан — дерево з горіхів якого папуаси готують кислу, смердючу рідину, яку вважають за делікатес.