Серед дикунів Нової Гвінеї - Миклухо-Маклай Микола Миколайович. Страница 41

Коли страва була готова й розкладена порціями, один із тубільців побіг до селища, і ми незабаром почули удари барума. При цьому всі, що були на майданчику, почали ще дужче кричати, а інші взялися сурмити. Шум був заглушливий і давав тубільцям помітну насолоду.

На деяких вплив кеу вже добре позначився. Вони погано стояли на ногах, язик не слухався, а руки тремтіли. З нагоди бенкету голови й обличчя в тубільців розмальовані: в одних уся голова обмазана чорною, в других червоною фарбою; в третіх голова була червона з чорним пружком, у декого навпаки — чорна з червоним пружком; тільки в дідів ні обличчя, ні голови не були розмальовані. Взагалі, діди вживають тільки чорної фарби на волосся та обличчя і майже не носять ніяких прикрас на шиї.

6 травня

Увечері був у Горенду. Інго намалював мені в записній книжці фігури різних тварин та людей. Я дивувався твердості його руки й прямизні лінії; адже тубілець уперше побачив олівець. Я дізнався, між іншим, що ніс і вуха тубільці простромлюють або загостреною бамбуковою паличкою, або «дигланом» (колючкою) аяну. Світлі плями на руках та ногах чоловіків, на плечах і грудях жінок роблять не тільки невеличкими кусками запаленої деревної кори, але й розпеченим каменем.

Тільки сьогодні, тобто наприкінці восьмого місяця, я міг дізнатися про папуаські слова (діалектом Бонгу): батько, мати, син.

Я скористувався приходом чотирьох тубільців, щоб підняти шлюпку ще вище на берег, ніж вона була раніш; для цього треба було знести вниз грубу колоду й підкласти під кіль. Я та Улсон з великим зусиллям пронесли її кроків двадцять, а потім, донісши до берега, я сказав, що тепер її можна котити по піску, але тубільці, дуже здивовані нашою силою, хотіли показати й свою: всі четверо взялися за колоду і, кричачи та сопучи, майже бігом донесли її до шлюпки. Так роблять вони завжди, коли треба великого напруження: кидаються з криком і азартом, запалюючи одне одного вигуками, і, справді, встигають зробити те, що навряд чи могли б зробити, діючи мовчки та повагом.

14 травня

Багато відвідувачів: з Енглам-мана чоловік п'ятнадцять або. двадцять, з Ямбомби, Туті, Білі-Білі.

Нога дуже болить. Маленькі ранки, одержані під час екскурсії в Енглам-мана, злилися внаслідок недбалого догляду за ними в кілька великих, так що я не можу ходити. З Горенду мені принесли розкішну вечерю: варене таро, печений плід хлібного дерева, саго з натертим кокосовим горіхом.

22 травня

Нариви на нозі ще не загоїлися; я не міг з ними панькатися, бо доводиться щодня ходити на полювання, щоб не голодувати. Сьогодні з Горенду тубільці серйозно просили мене припинити дощ. На мою відповідь, що зробити цього я не можу, вони всі одностайно заявили, що я можу, але не хочу.

23 травня

Туй, прийшовши до мене, розповів, що допіру повернувся з Богатім, де зібралося багато жителів навколишніх селищ з нагоди смерті одного тубільця. Ось чому, пояснив мені Туй, ми чули багато разів протягом учорашнього дня удари барума. Це роблять, казав він далі, коли вмирає чоловік; якщо вмирає жінка, цього не буває. Буа приніс мені маба, і я придбав його за ножа. Препаруючи кістяк, я віддав обрізки м'яса Улсонові, який порубав їх для супу, бо варене й печене м'ясо маба, дуже ароматичне та нудно-солодке, мені не подобається.

25 травня

При сході сонця почувся в Горенду барум, але не такий гучний і довгий, як звичайно. Туй, прийшовши до мене, сказав, що барум били з нагоди смерті одного з жителів Гумбу і що люди Горенду та Бонгу йдуть до Гумбу. Я поспішив напитися кави, щоб теж іти туди. Дорогою я зустрів цілу юрбу тубільців, озброєних списами, луками й стрілами. Коли вони дізналися, що і я йду до Гумбу, було помітно, що вони одразу не могли вирішити, як їм робити: відмовляти мені чи ні. Порадившись між собою, вони воліли за краще мовчати.

Вийшовши до моря, ми наздогнали цілу юрбу жінок. Багато з них ішли з немовлятами в торбах або на плечах, зважаючи на вік дитини. Коло входу до селища наша група спинилася; мені сказали, що жінки повинні пройти вперед; ми пропустили їх і незабаром почули їхні плачі та голосіння, дуже схоже на виття тутешніх собак. Коли я підійшов до перших хатин, мене попередив один супутник, щоб я був обережний, бо в мене може влучити стріла або спис. Не розуміючи, в чому річ, я рушив далі. Справді, з майданчика, оточеного хатинами, долинали вигуки, іноді дуже гучні промови. Тубільці, які супроводили мене, тримаючи на лівій руці лук і стріли, а правою наставивши списа, швидко побігли на майданчик і вишикувались у ряд проти першої групи, що вже була там.

Я спинився в тому місці, де міг бачити все довкола й бути в той же час захищеним від стріл. Між обома групами або шеренгами — нападників і оборонців, які стояли одні проти одних, виступив якийсь із жителів Гумбу (здається, родич небіжчика). Він промовляв дуже голосно, підкріплюючи свої слова енергійними рухами, кидаючись у різні сторони та загрожуючи «нападникам» списом. Час від часу підходив з другого боку «супротивник» і також діяв більше горлянкою та язиком, ніж списом і луком. Дехто пускав свої стріли, звичайно, намагаючись не зачепити нікого. Крик, біганина та сум'яття були великі. Тубільці виступали не разом, а по черзі, назустріч виходив також один супротивник; дивлячись на цю військову гру, я не міг не милуватися гарною будовою папуасів та граціозністю рухів їх гнучкого тіла. На мене оглядалися здивовано, як на непроханого гостя.

Кінець кінцем, набігавшись та накричавшись, усі вояки посідали кількома рядами на майданчику, за ними розташувалися жінки з дітьми; почали курити й не так голосно, як звичайно, розмовляти.

Кілька чоловік заходилося готувати «папуаську труну»; принесено листя всяких пальм, зшите ліанами так, що утворювалося два довгі шматки. Ці шматки покладено навхрест і знову скріплено посередині, потім так загнуто, що подвійна середня частина утворювала дно великого короба, а загнуті кінці являли собою стінки. Щоб стінки не розпадалися, короб пов'язано в кількох місцях ліанами. Тубільці не поспішали, курили й розмовляли напівголосно. Голосіння в хатині небіжчика то збільшувалося то стихало. Трохи осторонь парувало у великому горщику бау, яке ще зовсім гарячим покладено на листя, зв'язано в пакунок і почеплено на сук дерева коло хатини, де біля дверей висів забитий собака. Мені пояснили, що потім його їстимуть гості, присутні на похороні.

Кілька чоловік увійшло до хатини і незабаром показалися в дверях, несучи покійника вже зігнутим у сидяче становище так, що підборіддя торкалося колін. Обличчя дивилося також униз, рук не було видно; вони були між тулубом та зігнутими ногами. Все тіло було оперезано поясом покійника, щоб затримати члени в бажаному становищі. Троє тубільців несли небіжчика: двоє підтримували його по боках, третій, охопивши тулуб та ноги руками, власне ніс його.

Жінки, з яких одна була мати померлого, а друга — дружина, завершували процесію, підтримуючи кінці пояса, що охоплював тіло померлого. Обидві вони були вимазані чорною фарбою, дуже недбало, плямами. На них не було ніяких прикрас, і навіть звичайна, вельми пристойна своєю довжиною спідниця сьогодні була замінена невеликим поясом, від якого висіли попереду й позаду дрантя тороків — також чорних, які ледве прикривали тіло. Все це свідчило, що вони навмисне прибралися так, щоб показати, ніби не мали ні часу, ні бажання займатися своїм вбранням. Обидві вони плакучими голосами виводили сумні пісні.

Коли небіжчик показався в дверях, усі присутні замовкли, підвелися й зберігали мовчанку до кінця. Покійника опустили в описаний уже короб, що стояв посередині майданчика; голову накрили «тельруном» (торбою, в якій жінки носять дітей) і потім, прихиливши бічні стінки короба, зв'язали їх над головою так, що короб прибрав форму тригранної піраміди; далі перев'язали ретельно ліанами та прив'язали верхній кінець до грубезної жердини. Під час цієї операції кілька тубільців вийшли з рядів і поклали біля короба з тілом кілька сухих кокосових горіхів та новий, нещодавно пофарбований пояс. Двоє тубільців узяли кінці жердини, до якої було прив'язано пакунок з небіжчиком, на плечі й понесли назад до хатини; третій узяв кокоси та пояс і пішов за ними. На цьому церемонія закінчилася. Присутні розібрали свою зброю і почали розходитись. Я пішов до хатини подивитись, куди покладуть тіло — чи зариють його, чи лишать просто в хатині.