Серед дикунів Нової Гвінеї - Миклухо-Маклай Микола Миколайович. Страница 67

Сонце було вже високо, тому я мав підставу думати, що пролежав у не дуже зручному положенні понад дві години, а може й більше. Часу не можна було гаяти, бо о третій годині, мабуть, знову піде дощ, і тоді з вершини нічого не буде видно. На щастя, один з моїх анероїдів був цілком справний. У цьому місці висота гори була 1 500 футів. Трохи заточуючись, я спустився в неглибоку долинку, а потім зійшов знову на пагорок, який тубільці звуть Гумуша і висота якого була 1 880 футів. Після нього йшла знову неширока долина, а потім горбовина на 2 400 футів. Ідучи все далі, ми пройшли до вершини гори Тайо, до куполоподібної горбовини, яка з моря надає цьому пікові такої характерної форми. На невеликому майданчику росли високі дерева; висота тут була 2 680 футів.

Мої супутники, щоб показати жителям довколишніх селищ, що ми дісталися до вершини, запалили багаття. Двом із них, спритнішим, я передав білого прапора з грубої ряднини, який міг протистояти якийсь час руйнації. Я наказав приладнати його до жердини й прив'язати біля верхівки найвищого дерева, обрубавши спершу гілля. Коли це було зроблено, ми рушили вниз. Я був розчарований цією екскурсією, бо через рослинність навколо майданчика на вершині піка панорама була дуже обмежена, а я не подбав прихопити з собою кількох сокир, щоб вирубати дерева. Ми зійшли вниз до місця нашої ночівлі щасливо і, пообідавши тут, подалися в Богатім. З ближчих селищ сходилися люди, тож надвечір мій почет складався більше як з двохсот чоловік. Незважаючи на сильну втому, я не захотів ніде спинятись, і при світлі численних факелів ми ввійшли в Богатім десь о десятій годині вечора.

23 серпня

Я рушив на острів Білі-Білі, де тубільці побудували мені хатину, темну, але прохолодну, на місці, яке звуть Айру, і куди я думав наїжджати час від часу. Повернувшись у Бонгу, я відвідав селища Енглам-мана, Сегуан-мана та Самбуль-мана.

Всі ці селища не відрізняються дуже одне від одного ні характером будівель, ні типом та зовнішнім виглядом жителів. У цій екскурсії я зібрав кілька черепів, а також дізнався про багато досить цікавих даних з етнології верховинців.

Вересень

Екскурсія в Бан-мана, Сангдимби-мана, Бурам-мана, Манігба-мана та Коліку-мана. Наслідком цих екскурсій було збільшення матеріалу з етнології, папуаських черепів для колекції та кілька днів пропасниці.

20 вересня

Був у Гарагасі, де все дуже заросло. З кокосових пальм, які я колись посадив, прийнялося тільки шість. На великому кенгарі ще міцно тримається полишена кліпером «Изумруд» мідна дошка, хоч червоне дерево поточили мурахи. Я закріпив її, вбивши кілька цвяхів. Усі палі моєї хатини були до того поточені мурахами, що досить було легкого поштовху ногою, щоб повалити їх. У Гарагасі далеко більше птахів, ніж коло мого нового дому поблизу Бонгу, і знайомі крики їх яскраво нагадали мені моє життя в цій місцевості (в 1871–1872 роках).

Наказав, щоб Меблі, мій слуга з Пелау, та кілька жителів Горенду розчистили майданчик на місці моєї колишньої хатини та коло кокосових пальм, що ростуть там.

Жовтень

Завдяки моєму теперішньому приміщенню, далеко зручнішому, ніж у Гарагасі, я можу віддаватись порівняльно-анатомічним роботам. Взагалі комфорт (краще приміщення і троє слуг) добре впливає на здоров'я. В кінці вересня й на початку жовтня я зібрав кукурудзу, яку посіяв у липні. Потім я знову посіяв її та багато насіння інших корисних рослин, привезених цього разу. Навколо моєї хатини я посадив двадцять дві кокосові пальми, які всі прийнялися.

Невеликі ранки на ногах внаслідок того, що я забився об каміння, натер взуттям тощо, перетворюються тут поволі, якщо недбало з ними поводитись, а головне під впливом на них морської води, від якої годі вберегтися, у» великі, хоч і поверхові рани, які довго не гояться й часто дуже болять. Вони не раз стримували мене від екскурсій і змушували частенько сидіти вдома.

Крім письмової роботи, я вважаю за можливе проводити антропологічні виміри. В Гарагасі про це не можна було й думати, тепер же тубільці достатньо звикли до мене і не бачать нічого небезпечного для себе в цих маніпуляціях над ними. Проте я не вважаю за зручне виміряти жінок: чоловіки тут страшенно ревниві, а я не бажаю давати приводу до непорозумінь. До того ж вимірювання жінок зв'язані з надто великою морокою: умовлянням, безглуздими запереченнями тощо.

В Бонгу був великий «ай», в якому брали участь і жінки (що я бачив уперше). Повернення «ай» у селище являло собою дуже характерне видовище, яке варто було зарисувати.

Листопад

Часто хворів на пропасницю, і рани на ногах кепсько загоюються. Коли можна було, проводив порівняльно-анатомічні роботи, а то все читав. Біль від ран буває ночами такий великий, що доводиться вживати хлоралу, щоб спати. Коли температура ранками знижується до 21 градуса, я відчуваю просто-таки холод, зовсім як тубільці, що тремтять при цьому всім тілом.

5 грудня

Після багатьох днів готувань сьогодні почався «мун» у Бонгу, найбільший, який мені довелося досі бачити, тим-то я спробую описати його.

Мун у Бонгу 5–6 грудня 1876 року. Після довгих готувань, день муну кінець кінцем призначено. Останні дні тубільці сусідніх селищ майже щоночі вправлялися танцювати та співати, барум часто лунав удень і навіть уночі. Жителі Бонгу ходили в Енглам-мана по кеу на свято. Укладено програму: спочатку 5-го числа, ввечері, мали танцювати мун Горенду, потім другого вечора мали прийти на мун Богатім і Гумбу. До початку муну вийшов з Бонгу «ай» з хмизом, який кинуто в море, і після церемонії в лісі тубільці Горенду та Бонгу почали вбиратися до муну. Головною характерною ознакою були величезні триповерхові султани (сангін-оле), які були такі великі, що тільки кучеряві зачіски папуасів могли їх утримувати. За поясом заткнуто три великі гілки колеуса, які при кожному кроці гойдалися за спиною. Такі ж гілки, застромлені за «сагю» (браслети), прикрашали ноги й руки. Султани складалися: перший, великий, нижній — зроблений з казуарового пір'я; другий — з пір'я какаду; третій султан — з пір'я райського птаха — був приладнаний до еластичного стебла. При кожному русі танцюриста він також рухався. Крім вибілених двох «дю» [59], деякі тубільці мали на голові щось подібне до діадеми з собачих зубів. На шиї, окрім бульра, ямби [60] та інших дрібних прикрас із зубів та бісеру, в більшості висіло губо-губо [61]. Європейські ганчірки (подарунки часів Гарагасі) також тут багато важили.

Мун-Коромром. Танцюристи парами при звуках ока-мів, помахуючи в такт і одночасно своїми сангін-оле, виступцем увійшли в Бонгу і, описавши дугу, почали описувати навколо майданчика круг, іноді по двоє, іноді утворюючи довгий ланцюг. Перед танцюристами й проти них один з тубільців Бонгу помалу задкував; він не був прикрашений так, як танцюристи, а мав лиш кілька червоних квітів у волоссі та тримав у руці списа. На кінець списа настромлено шматок шкаралупи кокосового горіха, щоб, бува, не поранити випадково тих, що були навпроти. (Цей тубілець, який немовби зустрічав гостей, нагадав мені «чекалеле» та зустрічі в селищах на Молуккських островах). Танець і співи були досить монотонні. Перший складався з плавних невеликих кроків та ледь-ледь помітного згинання колін, причому корпус злегка нахилявся вперед, і султан також кивав уперед. До групи танцюристів помалу прилучалися й жінки в нових малях з безліччю намиста, а деякі прикрашені зеленню, заткнутою за браслети на руках. Багато з них були вагітні, інші з немовлятами на шиї або на руках. Жіночий танок був ще простіший за чоловічий і складався тільки з того, що вони вихилялися своїм тазом. Єдина варіація була в тому, що танцюристи спинялись, утворюючи коло, й співали далі, били в оками та кивали султанами. Жінки також спинялись і, розкарячивши трохи ноги, ще старанніше крутили задом. Мун тривав до світанку, в ньому брала участь молодь Горенду та Бонгу.