Наступна станція — смерть - Лапікура Валерій. Страница 12

ЧОЛОВІК:…і коньячку, коньячку!

ЖІНКА: Ой, ні! Я тільки шампанське п’ю. А коньяку поки що не треба, досить по сто грамів горілочки… у мене є одна ідея. (підморгує чоловікові).

Офіціант відходить.

ЖІНКА: Тут коньяк не дуже… вони його горілкою розводять… А мені ось перед відльотом друзі пляшечку хорошого подарували, справжнього вірменського. Так чому б не випити його просто зараз?

ЧОЛОВІК: Чудова ідея!

Офіціант приносить замовлення, відкорковує шампанське, ставить бокал, горілчані чарки і карафку. Йде. Жінка дістає з сумки сувенірний «мерзавчик» із коньяком, наливає в горілчану чарку чоловікові, озираючись на офіціанта, мовляв, щоб не побачив, ховає пляшечку в сумку.

Чоловік розпливається у посмішці. Потім піднімає чарку з коньяком, встає, зігнувши руку по-гусарськи. Жінка, сидячи, бере бокал із шампанським.

На повторення рефрену романсу: «…щоб мною володіла ти…» чоловік хвацько перехиляє чарку — і тут же хапається за горло і падає долілиць, перекинувши стіл.

Дзвін посуду, вереск жінки, оркестр замовкає…

Річ у тім, що той, котрий став її новою жертвою, мав якусь там рідкісну ваду організму. Отрута на нього подіяла не поступово і за якийсь час після вечері, а одразу. Випив — і миттю впав. Спочатку обличчям об стіл, а далі — на підлогу. Не знаю, хто часом рятує від розплати кримінальний елемент. Зрозуміло, що янголів-охоронців у нього немає, але якийсь антихрист з крильцями, напевне, є. Пояснюю з подробицями.

Отже, клієнт нашої красуні, солідний транзитник в костюмі-трійці випиває чарку коньяку і з гуркотом вирубається. Фізіономія — в один бік, ноги — в другий, стілець — в третій. За звичайних умов увесь зал впірився б у потрібному для міліції напрямі. Офіціанти погнали б на місце події, як дурні з гори. А тут, уяви собі, саме в той момент, коли душа жертви без усяких транзитів летить на небо, до ресторану заходить Муслім Магомаєв під руку зі своєю дружиною, — прізвище забув, але це народна артистка Тамара Синявська. Оркестр негайно врізає: «Ах, эта свадьба пела и плясала!», народ зривається на ноги і починає ляпати в долоні, співак удає, що йому незручно, але приємно, музиканти переходять зі «Свадьбы» на «Катюшу», бо цю пісню його дружина завжди в концертах співає, а в результаті — вже мертвого пасажира помітив один-єдиний офіціант. Та й той не одразу пропхався до столика. І тут треба констатувати, що у нашої дами таки залізні нерви. Вона сама кидається назустріч офіціанту, хапає його за петельки і кричить:

— Моєму чоловікові погано! Де у вас телефон?

Офіціант автоматично показує на двері до вестибюлю. Жінка вигукує:

— Благаю, допоможіть йому, а я по «швидку»!..

І вибігає у вказаному напрямі. Офіціант схиляється над мужчиною, намагається розстібнути йому комір сорочки і розуміє, що то вже зайва процедура. Клієнт більше ніколи і нікому не заплатить. Хіба що Харону… Усвідомлення цього факту мобілізує офіціанта в правильному напрямі. Він не пробує воскресити покійника, а стрімголов кидається до підрозділу міліції. Бориспіль — то не Жуляни, у ньому, між іншим, і митниця є, і прикордонна служба, — для міжнародних рейсів. (Були вони і в Жулянах, на випадок паскудних метеоумов Борисполя, але звідки Олексі було про це знати? — авт.)

Та й хлопці з «Контори» тут не випадкові гості. Плюс міліціонери повітряного супроводу, ті, котрі в цивільному літаки супроводжують. Загін чималий, бо рейсів багато. Через кілька хвилин усе, що було в змозі бігати, стріляти і гавкати, розпочало облаву на прилеглих територіях. Подзвонили військовим льотчикам, які мають в Борисполі свою зону, і їхні вартові негайно перекрили той сектор.

Першою примчала підмога з містечка Борисполя. Столична міліція прибула трохи пізніше, але ДАІшники на КПП харківської траси вже через три хвилини після того, як інформація прийшла в Управу на Богдана, почали зупиняти і перевіряти всі машини, що йшли з боку аеропорту. Їм допомагали хлопці з Дарницького райвідділу. Жінка — як у воду впала. Від’їхати вона не могла теоретично, бо на автобус-експрес була велика черга. Крім того, єдину машину, що встигла відійти за цей час, гальмонули на КПП. На таксі черга була менша, але кілька хвилин все одно треба було почекати.

Я вважав, що жінка приїхала з «ліваком», який чекав її десь поряд з аеропортом, але не дуже на виду. Він же й повіз потім брюнетку, але не через Дарницьке КПП, а лісом до Броварської траси. Максимум — до кінцевої зупинки метро. Старий зі мною не погоджувався:

— Вона нікуди не тікала. Заскочила до жіночого туалету, змила косметику, заховала перуку, потім спокійно забрала з автоматичної камери схову сумку, в якій було щось на взірець літнього плаща, і тихесенько передрімала у всіх під носом. Їй навіть не треба було імітувати пасажирку, що відлітає. На крайній випадок сказала б, що чекає спецрейс із Уренгою з вахтовиками — там її чоловік. Бо, якщо чесно, то самого будинку аеропорту так ніхто і не перевірив. Прочесали кожен кущик, до самої траси, а про зали чекання навіть не подумали.

— От же халепа: здавалось би цього разу свідків більш ніж достатньо…

— Ти пам’ятаєш старе міліцейське прислів’я? «Бреше, як свідок». Я б усі їхні свідчення за один-єдиний відбиток пальчика її віддав. Але — не з нашим щастям. Офіціант казав: вона в то-о-оненьких таких рукавичках була…

— Зате словесний портрет ми, як то кажуть, змалювали. Є з чим працювати. Хоча жінці зовнішність змінити — раз плюнути. Перефарбувала волосся, змінила зачіску, намалювалась, окуляри одягла… ось і тут — окуляри.

— То вона що — весь час в темних окулярах була? Чи тільки на вулиці?

— Ні, і в ресторані теж.

— Жінка не знімає темних окулярів у приміщенні в трьох випадках: коли у неї під оком “ліхтар”, коли вона не встигла нафарбуватись і коли вона не хоче, щоб її пізнали.

— І четвертий — якщо мужчина скаже, що їй ці окуляри личать. Але, на мою думку, у нас не той випадок.

— Гаразд, не відволікайся на лірику.

Єдине, що нас втішило — жінка не встигла поживитися. Гаманець залишився у внутрішній кишені піджака, небіжчиків «дипломат» — під столом, чемодан — у камері схову. Пасажир летів зі Львова до Новосибірська через Київ, рейс затримали — погані погодні умови на Південному Уралі. Ніяких матеріальних слідів жінки і цього разу не залишилось. Ніж та виделка були акуратно витерті, бокал зник.

Офіціант бідкався, що посадив пару в тінь — на їхнє прохання. Тому запам’ятав лише коротку, «під пажа», зачіску жінки, її темне волосся, косметику, що більше скидалася на грим. Решта подробиць — то вже не факти, а враження: «Красиво ходить, бо ніг не волочить». Розмову мужчини і жінки офіціант не чув, тому що оркестр грав голосно, а оголошення про затримки прибуття та вильотів передавали ще голосніше. Клятий циклон над Уралом і нам, лягавим, зіпсував роботу, тому що пасажирів в аеропорту набралось ледь не втричі більше.

Про те, що незнайомка прихопила з собою бокал, я вже казав. Крім того, вона попросила офіціанта прибрати весь посуд і тільки після цього накапала своє зілля в чарку приятелю. Але тут вона сама себе перехитрила, бо мало не відкритим текстом пояснила нам, лягавим, що вже мала справу з кримінальним кодексом — і неодноразово. Бо добре знає, що таке прямі та непрямі докази.

З цього приводу відбулася дуже цікава дискусія у нас в Управі. Старий викликав до себе в кабінет нашу групу і вмив, як останніх шмаркачів:

— Ну, на що авіаміліція схалтурила, так від цього нікуди не дінешся. У них своя специфіка: схопить і скрутить злочинця до того, як він витягне зброю. Мені пояснювали, що збити Іл-18 можна одним-єдиним пострілом зсередини. Аби куля влучила туди, куди треба. Тому хлопці з Борисполя зробили те, що мали зробить — одразу кинулись навздогін. Добре, облишимо, бо з них своє начальство стружку зняло на всю глибину різця. Але ж ви нормальні сискарі, без крилець. У вас повинен бути тільки один пропелер… самі знаєте, де! А ви що? Побігли слідом за авіаторами, перетрушувати те, що вони вже перетрусили. А треба було що? Перше — поставити раком усі зали, включно з депутатською. Сирота, нічого хмикати за чужою спиною. Зайдеш до мене, я тобі покажу посвідчення «Члена Президії Політбюро ЦК КПРС», хоча такого органу ніколи не існувало. Але один розумний аферист із цією «липою» обкоми партії дурив! А зляпати посвідчення якогось якутського чи калмицького автономного депутата — півдня роботи.