Украина, чи навчають нас уроки истории? (СИ) - Зосимов Виктор Михайлович. Страница 6

Так творилася могутня Литовсько - Руська держава, яка ор╕╓нтувалася на давнюю руську , але заразом ╕ на зах╕дно╓вропейську культуру. Ольгерд твердо в╕рив, що "вся Русь мусить належати до Литви", ╕ в друг╕й половин╕ 14-го ст. розпочав ╖╖ "збирання".

Теперь несколько слов про Московское княжество из того же источника:

"Багато причин сприяло перетворенню малого м╕ста Москви на столицю сильно╖ держави. Одною з важлив╕ших причин було ╖╖ топограф╕чне положення-на перехрест╕ торговельн╕х шлях╕в з Подн╕пров*я до Володимира; з Ки╓ва та Черн╕гова -до Переяслава , Залеського та Ростова; з Новгорода-до Рязан╕. Москва рано стала вузлом торг╕вл╕ зб╕жжям. Московську область захищали в╕д ворог╕в сус╕дн╕ земл╕, ╕ тому до Москви, як до "центрального водоймища,спливали води з ус╕х частин Русько╖ земл╕", - писав Ключевський.

Зростання Московського княз╕вства стало великою загрозою для княз╕вства Литовсько-Руського. Ще Ольгерд дв╕ч╕ ходив на Москву, але не зм╕г ╖╖ здобути.

Московське княз╕вство особливо зм╕цн╕ло за Дмитр╕я Донського (1350-1389), яки розбив великий татарський заг╕н, що йшов на Москву. Новий хан Мамай уклав союз з Ягайлом ╕ 1380 року п╕шов на Москву, але зазнав величезно╖ поразки у верх╕в*ях Дону, на Куликовому пол╕. Куликовська битва мала велике пол╕тичне та нац╕ональне значення для Московсько╖ держави: вона п╕днесла авторитет Московського князя ╕ сприяла дальшому об*╓днанню земель довкола Москви.

У лютому 1386 р. в╕дбулися шлюб з королевою Польщ╕ Мар╕╓ю та коронування Ягайла ╕ Велике Литовсько- Руське княз╕вство ув╕йшло до складу Польщ╕.

На сход╕ швидким темпом ╕шов процес об*╓днання земель п╕д владою Московського князя. Серед московських княз╕в, духовенства, пров╕дно╖ ел╕ти зм╕цню╓ться переконання в тому, що Москва - спадко╓миця Ки╓ва, а московськ╕ княз╕ нащадки Рюриковичив, Мономаха.

У1490-х р. переходять до Москви черн╕г╕вськ╕ княз╕ ╕ багато ╕нших; московськ╕ княз╕ виступають "як борц╕ за руську народн╕сть та православну в╕ру", - писав В.Ключевський.

В╕йни з Литовським княз╕вством за ц╕ земл╕ в 1492-1494 та 1500- 1503 р. були для Москви усп╕шн╕. ╤ван 3-й заявив послам литовським ,що вважа╓ сво╓ю "отчизною" всю землю Руську.

Так б╕лоруська та укра╖нська людн╕сть Великого Литовсько - Руського княз╕вства опинилася у безвих╕дному становищ╕. З одного боку загрожували ╖й латин╕зац╕я ╕ спольщення, а з другого - наступало православне Московське княз╕вство, яке, поки що, заманювало п╕льгами ╕ в усякому раз╕ - р╕вноправн╕стю.

Роки 1492-1497 були дуже тяжк╕ для Укра╖ни. Татари плюндрували Ки╖вщину, Под╕лля, Волинь,заходили нав╕ть на Черн╕г╕вщину.

Н╕ Польща, н╕ Литва не робили н╕яких спроб боротьби з татарами та турками. Все це до краю виснажувало Укра╖ну. Сотн╕ тисяч людей гинули в боротьб╕ ╕ в полон╕. Татари забирали молодих, сильних чолов╕к╕в, ж╕нок. Це татарське лихол╕ття тривало к╕лька стол╕ть ╕ залишило глибоке враження в св╕домост╕ народу. В╕н бачив, що влада безсила йому допомогти, що треба рятувати себе власною силою. Такою силою стало козацтво.

1-го липня 1569 р. було укладено акт ун╕╖, зг╕дно з яким Корона й Велике Княз╕вство Литовське творили одну Р╕ч Посполиту. Вони обирали сп╕льно короля, якого проголошували Великим князем. Сойми мали бути т╕льки сп╕льн╕.

Насл╕дки Люблинсько╖ ун╕╖ для Укра╖ни були величезн╕.

Укра╖на булла роз╕рвана: б╕льша частина╖╖ перейшла до Польщ╕ - Галичина, Холмщина, Волинь, Под╕лля, Брацлавщина, Ки╖вщина, П╕длящщя. За Великим Княз╕вством Литовським залишалися б╕лоруськ╕ земл╕ по В╕тебськ, Оршу та Мстиславль; укра╖нськ╕ земл╕: все берестейське во╓водство та Пинщина. Буковина з середини 14-го ст. перебувала в склад╕ Молдав╕╖, а коли Молдав╕я 1564 р. визнала протекторат Туреччини, з нею перейшла п╕д турецьку зверхн╕сть ╕ Буковина. Закарпаття д╕сталося п╕д владу Угорщини.

Значна частина Укра╖ни опинилася п╕д владою Москви: все сточище Десни ╕ Сейму по Остер ╕ Гомель над Сожею, нав╕ть верх╕в*я Псла ,Ворскли ╕ Д╕нця.

Литовське Княз╕вство втратило не лише сво╖ земл╕, а й державне значення.

Найб╕льше втратила Укра╖на: нац╕ональне життя ╕ нац╕ональн╕ традиц╕╖ зазнали тяжких удар╕в. Польська шляхта зг╕рдливо ставилася до всього чужого, ╕ перед укра╖нцями постала дилемма: або зректися пол╕тичного життя, або польон╕зуватися. Повол╕ польське право, мова, католицизм ширилися так, як то було в Галичин╕.

П╕сля Любл╕нсько╖ ун╕╖ почина╓ться широка роздача земл╕ польським панам на Ки╖вщин╕, Брацлавщин╕, на Задн╕пров*╖, що славилися родючим чорноземом. В Укра╖н╕ з*являються величезн╕ латифунд╕╖ польських магнат╕в".

1410 р.Ки╖вське княз╕вство було перетворено в литовську пров╕нц╕ю.

Так остаточно зак╕нчилася укра╖нська автоном╕я.

Тим часом на Укра╖н╕ все б╕льше ставало лях╕в та жид╕в, ксондз╕в ╕ монастир╕в католицьких. Польська шляхта без м╕ри почала т╕снити народ православний: ц╕л╕ села поотдавали в аренду жидам, д╕тей козацьких у казанах варили, ж╕нкам вир╕зали груди, засипали чолов╕кам порох у пазуху ╕ п╕дпалювали.

Шляхта досягла усього того, про що т╕льки мр╕яла: заволод╕ла ус╕ма землями краю, а кр╕м того, козаччину повернула мало не всю у кр╕пак╕в.

Народ укра╖нський ц╕лих 10 л╕т не ворушився.

За тих 10 рок╕в мало не вся шляхта сполячила ╕ разом з щиропольською шляхтою увесь народ повернула в кр╕пацтво.

Народ мусив терп╕ти, бо не мав за плечима н╕яко╖ сили, на яку б йому опертися. Народ виявля╓ сво╓ обурення , але мовчки тим, що кида╓ р╕дн╕ осел╕ ╕ виселя╓ться на нов╕ ,далек╕ м╕сця.Так тод╕ оселилася Слоб╕дська Укра╖на (Харк╕вська губ.), частина Курщини та Ворон╕жчини.

Мало не вс╕ княз╕вськ╕ ╕ вищ╕ Укра╖нськ╕ родини перейшли на латинство ╕ зовс╕м одцурались свого народу, бо це ╖м було виг╕дн╕ше.Багато тому допомагали ╓зу╖тськ╕ школи ,де т╕льки й могли здобути соб╕ осв╕ту д╕ти вищих верств; д╕ти звикали до звича╖в польських, зовс╕м забували св╕й край, р╕днилися з поляками, ╕, таким чином, ставали чуж╕ свойому народов╕."

6. Судьба Украины после смерти Богдана Хмельницкого.

Георг╕й Кониський "╤стор╕я Рус╕в або Мало╖ Рус╕╖":

"По╓днання Малорос╕╖ з Царством Московським занепоко╖ло вс╕ майже двори ╢вропейськ╕. Царство Московське , хоча само по соб╕ ╕ не мала ще у сус╕д╕в важливого значення, одначе заздр╕сть сус╕д╕в, як╕ знали простору розлог╕сть по╓днувано╖ з ним Малорос╕╖ та ╖╖ волелюбство з таким хоробрим ╕ мужн╕м во╖нством, не залишалася без сво╖х д╕й. Вс╕ бажали краще мати справу с сею республ╕кою, приреченою на повсякчасн╕ видозм╕ни,ан╕ж бачити в Рос╕╖ державу абсолютну, раптово п╕днесену до р╕вня царств могутн╕х ╕ страшних, без вс╕ляких при тому втрат ╕ збитк╕в, ╕ немов би з небес таким безц╕нним даром збагачену. ╤ тому Гетьман Хмельницький з ус╕х бок╕в атакований був нар╕каннями та погрозами за свою протекц╕ю, ╕ од багатьох Двор╕в були вимоги, аби вернувся в╕н до попереднього нейтрального стану а з боку Турецького ,Польського ╕ Кримського оголошена в╕йна йому разом з Царством Московським, ╕ Хмельницький змушений був к╕лька рок╕в проказувати з╕ скорботою в╕дом╕ слова царя Давида: "Т╕сно мен╕ зв╕дусюди!"

...Гетьман Хмельницький,чуючи близьку кончину свою, скликав у Чигирин урядовц╕в ╕ уряд╕в ╕ товариства, оголосив стан справ нац╕╖.

В╕н,в╕дчуваючи близьку смерть свою, радить ╖м не занепадати в раз╕ потреби, на мужност╕ та подвигах в╕йськових, тримаючись завше одностайно╖ згоди ╕ братерсько╖ дружби, без чого н╕яке сусп╕льство стояти не може.

Вручив Гетьман синов╕ сво╓му Юр╕ю клейноди в╕йськов╕.

В╕дбувся ж ╕ зд╕йснений був виб╕р св╕й у 7 день Серпня 1657 року.

Помер Хмельницький 15 серпня пополудн╕.

П╕сля скону Хмельницького Польський Уряд сп╕льно ╕з державами, що Полякам допомагали , не переставав домагатися у молодого Гетьмана згоди на злуку з Польщ╓ю.

Виговський (один з радник╕в ╕ оп╕кун╕в молодого Гетьмана), бувши природним Поляком, заховав у соб╕ характер нац╕╖ сво╓╖ у вс╕й повнот╕ ╕ з безм╕рного честолюбства свого, завше хот╕в соб╕ уряду Гетьманського за всяку ц╕ну. Поляки, задобривши його великими подарунками, а найб╕льше значущими об╕цянками, прихилили на зраду вихованця його, молодого Хмельницького, ╕ в╕н вперше натякав йому р╕жними ман╕вцями про згоду. Пот╕м запевнив його ц╕лковито. Що така злука ╓ корисна ╕ неминуща для задоволення вимог перших у св╕т╕ кра╖н ╕ будуть плюндрувати всю нац╕ю ╕ намагатися позбавити його Гетьманства. Юр╕й Хмельницький, бувши збавлений ╕ застрашений умовляннями Виговського, прихилився на його контакти ╕ потайним чином року 1658, Кв╕тня м╕сяця, узявши з╕ скарбу Малорос╕йського м╕льйон таляр╕в, по╖хав до м. Заславля. У Заславл╕ застав в╕н Конгрес з багатьох вельмож Польських,присланих од Короля ╕ Реч╕ Посполито╖, ╕ м╕н╕стр╕в Ц╕сарського ╕ Турецького. На ньому запропоновано Гетьманов╕ догов╕рн╕ з Польщею статт╕, н╕бито батьком його укладен╕ через уповноважених старшин Генеральних ╕ названих Гадяцькими статтями.