Записки шкільного психолога - Горбунова Вікторія. Страница 5

Експериментальним призначили найнеблагонадiйнiший, з точки зору головної виховательки, 9-В. Кожного тижня я мусила збирати дiтей пiсля урокiв i, цитую: «…використовуючи психологiчний вплив, попереджати раннє статеве життя та розповсюдження венеричних захворювань». На моє зауваження про вiдсутнiсть медичної освiти Капiтолiна Михайлiвна притягла швидку допомогу у виглядi шкiльної медсестри, котра й стала моєю спiвучасницею. Спiвучасть передбачала здебiльшого забезпечення спецiальною лiтературою та наочним приладдям на кшталт презервативiв.

Сексуальна безграмотнiсть лiквiдовувалась у звичайнiй шкiльнiй аудиторiї, на дверях якої Капiтолiна Михайлiвна завбачливо причепила табличку з назвою проекту та розкладом роботи. Прикол полягав у тому, що примiщення (одне з небагатьох вiльних у другу змiну) належало 1-Б класу, i ми були вимушенi проводити сексуальний лiкбез в оточеннi розрiзної абетки, розлiнiяної дошки, мудрої сови та iнших казкових героїв. Що вже казати про отетерiлих батькiв першокласникiв, якi ознайомились iз вивiскою на дверях класу, де вчаться їхнi дiти.

Отже, перша зустрiч. Заходжу в клас i бачу: купка дев'ятикласникiв-акселератiв, пiдпираючи колiнами дитячi парти, гигоче із вочевидь непристойного жарту. На дошцi намальована якась каракуля з очима та пiдписом «Вася голубан».

- Привiт, - кажу. - Вася сам портрет зiтре чи залишимо для нащадкiв?

- А що я? - обурюється Вася Нiколаєнко (єдиний вiдмiнник у класi), - хто малював, хай той i витирає.

- Я тобi таке потiм знаєш де намалюю… - огризається Федько Гумiнський (вiдомий хулiган та улюбленець дiвчат), але йде до дошки i картинно розтирає свою творчiсть.

- Так, - продовжую бесiду, - встаємо з-за парт, беремо стiльчики i сiдаємо в коло. У нас сьогоднi тренiнг!

- А практика буде? - нахабнiє Федько, - я безграмотний, менi практика потрiбна, сексуальна!

- Звичайно, - парирую, - спостерiгатимемо за рибками.

Врештi-решт розсiлися. Пропоную взяти листки паперу i написати свої очiкування вiд роботи, запитання, якi цiкавлять. Попереджаю, що за кожну непристойнiсть буду штрафувати: доведеться купувати усiм булочки, розставляти стiльцi, надягати куртки або ще щось таке. Без непристойностей не обiйшлося, тож Федько разом iз Сашком Власенком вiдбувають покарання, - перевертають задертi черговими стiльцi у природне положення. Втiм, навiть ця звичайна «процедура» не обходиться без вульгарних натякiв про «догори ногами» i «камасутру».

Перше заняття - звичайне знайомство. Прошу по черзi розповiсти про себе, свої захоплення та улюбленi справи. Пiдлiтки мовчать або вiджартовуються, говорять щось вiдчiпне. Тодi пропоную уявити себе справжнiм дворянином i намалювати власний герб, зобразити на ньому власнi мрiї, тварину або рослину-тотем, написати девiз.

Пiсля пiвгодинного сопiння, перешiптування, пiдглядання та смiшкiв всi по черзi демонструють напрацьоване. Лiля Фещенко (дiвчинка, батько якої вiдбуває виправний строк, агресивна, але вразлива) зголошується першою. Її герб - зламана троянда, яка з корiнчика пускає новий листок, девiз «Нас не зламати». Лiля без жодних коментарiв пустила папiрець по колу, дочекалася, доки повернувся, склала i сказала: «В мене все». Iншi дiти також не говiркi. В кого на малюнку деревце, в кого пташенята у гнiздi, в кого гора i птах над нею. У Васi Нiколаєнка герб найзрозумiлiший: лавровий вiнок та гусяче перо. Гордо повiдомляє, що стане письменником або вченим. Вiдразу отримує нове прiзвисько «гусь учений». Федько Гумiнський показує своє творiння останнiм. Дивно, але соромиться. Нарештi повертає листок обличчям до однокласникiв i демонструє робота. Пояснює, що це трансформер, може бути ким i коли захоче, нiчого не боїться, завжди досягає мети. Це i є його девiзом. «Теж менi, трансформер! А якщо його трансформатором по пицi?» - глузує Сашко Власенко i миттєво отримує штурхана, вiд якого опиняється на пiдлозi. Знову регiт, розворушилися.

- А коли ж про секс? - не зрозумiла, хто вигукнув.

- Буде i про секс. Вiзьмiть новi аркуші. Це анонiмне опитування, i вiд вашої правдивостi залежатиме наша подальша робота. Поставте позначку власної статi та плюсик, якщо мали досвiд статевих стосункiв, i мiнус - якщо такого досвiду не було.

Збираю листочки, ховаю у папку. Дякую за роботу i кажу, що на сьогоднi усе: «Чекатиму через тиждень». Повставали з мiсць, поставили на мiсце стiльчики, виходять з класу. Вже за дверима чую: «А ти що поставила, плюсик? - Вiдчепись придурку».

Кiлькiсть плюсикiв вразила. Семеро з дванадцяти дiвчаток та двоє з п'ятнадцяти хлопчикiв. Тенденцiя закономiрна, але семеро?! Їм же ж максимум по чотирнадцять. Безграмотнiсть? Вони ще й мене повчити можуть. Далi, читаючи очiкування та питання, починаю розумiти, з якими дiтьми стикнулася. Ну чого варте: «Якщо ми цiлуємось взасос, я можу завагiтнiти?» або «Правда, якщо уявляєш хлопця на унiтазi i тобi не противно, це справжнє кохання?» або «Навчiть ходити так, щоб нiхто не зрозумiв, що я ще незаймана». Як пiзнiше з'ясувалося, хлопцi проводили своєрiдну дiагностику: за ходою, покачуванням стегон, вiдстанню мiж ногами та iншими, лише їм вiдомими параметрами, констатували статевий досвiд або його вiдсутнiсть. Якщо дiагноз - «незаймана», бiдну дiвчину зацьковували. Наприклад, на титульнiй сторiнцi кожного зошита противним флуоресцентним фломастером виводили слово: «целка».

Кожне наступне заняття ми присвячували окремiй темi. Вiд будови статевих органiв, що стало одкровенням для бiльшостi моїх пiдопiчних, до венеричних захворювань та контрацепцiї. Я довго думала i вирiшила не дiлити групу на хлопчикiв i дiвчаток. Всi теми обговорювалися спiльно, навiть такi дражливi як менструацiя або ерекцiя. Смiшкiв та дурних жартiв, звичайно, уникнути не вдавалось, однак їх припиняла сама аудиторiя i жартiвникам пiсля того не було вельми весело. Я прагнула вiдiйти вiд медично-книжного штампу i намагалася поєднувати фiзiологiю з психологiєю. Гарячу дискусiю викликала, наприклад, проблема «Як вiдмовити хлопцевi». Ми довго шукали унiверсальну формулу вiдмови. Хлопцi смiялися, що аргументи погано дiють на гормони, але, на диво, найдiєвiшi вiдмови пропонували саме вони, як-от: «Ти вже готовий стати батьком?»

ЗВЕРНIТЬ УВАГУ НА ПОВЕДIНКУ…

Початок листопада. Моя адаптацiя до школи йде повiльно, але бiльш-менш успiшно. Вже iдентифiкую себе з посадою, зi мною вiтаються вчителi, пiзнають у коридорах дiти. Останнi бiгають до мене в кабiнет прогулювати набридлi уроки i жалiтися на вчителiв. Оце вона i є - довiра!

На роботу люблю ходити - обов'язково йду пiшки. Ранiшнє сонечко пуляє промiнцями крiзь вiї. Прохолодно i сонячно. Думаю про те, хто сьогоднi прийде на консультацiю, що робитиму. Не встигаю увiйти на подвiр'я школи - здалека бачу й чую Ольгу Вiкторiвну.

- Психолог! - кричить, - я зараз до вас зайду, приведу одного! Ви ж психолог - може, зробите щось із цим жахом!

Що i з ким маю зробити - не второпала. Звiдки жах, теж не зрозумiла. Ольга Вiкторiвна щойно взяла перший клас. Дiти як дiти. Я намагалася з ними працювати, проводити уроки розвитку з цiлим класом - нiчого не вийшло. Розбiгаються в усi боки, як мурахи, пищать, задають купу питань, висять на рукавах, - аж голова паморочиться. Почала збирати невеличкi групки (по 5-10 вередунiв) - нормально, вже й лад можна навести. Ольга Вiкторiвна завжди вражала мене своїм органiзаторським вмiнням. Дiти слухаються її з першого слова, з першого погляду, i кiлькiсть учнiв не має значення.