Ліна Костенко. Поезія - Костенко Ліна. Страница 4
"Умирають майстри"
"У мить натхнення Бог створив Сицилію"
"У наших лісах блукають вже інші люди"
"У присмеркові доброї дібровості"
"У світі злому і холодному"
"Усе було — і сум, і самота"
"Усе змінилось. Люди і часи"
"У селі одному на Поділлі..."
"Усі вже звикли: геніїв немає"
"У чашу дня упав кристалик вечора"
"Учора в дощ зайшов до мене Блок"
"Учора все було зелене"
"Фанерні журавлі не полетять у вирій"
ФЛЕЙТА АФІНИ
ФОТО У ДАЛЕКИЙ ВИРІЙ
"Хай буде легко. Дотиком пера"
"Химерна, важка, вибухова"
"Хлопчичок прийшов із Шарлевілю "
"Ходить дивний чоловік по лісу"
ХРАМИ
"Хтось є в мені"
"Хто я? Стеблинка гравітаційного поля"
"Хочеться чуда і трішки вина"
ХУДОЖНИК
ХУРТОВИНИ
ХУТІР ВИШНЕВИЙ
ЦАВЕТ ТАНЕМ
ЦАРИЦЯ АСТИНЬ
ЦАРИЦЯ САВСЬКА
"Цей дощ — як душ"
"Цей ліс живий. У нього добрі очі"
"Це називалось — творчі семінари"
"Це не чудо, це чад, мені страшно такого кохання..."
ЦИГАНСЬКА МУЗА
"Чавунна ніч, гараж моєї втоми"
ЧАДРА МАРУСІ БОГУСЛАВКИ
ЧАЙКА НА КРИЖИНІ
"Час поле тихою сапою"
"Чатує вітер на останнє листя"
"Чекаю дня, коли собі скажу"
"Чекаю Твого наближення"
ЧЕРВОНІ КРАПЛІ ГЛОДУ
ЧИГИРИНСЬКИЙ КОЛОДЯЗЬ
"Чи зрікся Галілео Галілей"
"Чи й справді необхідно, щоб жінка була мужня..."
"Чоловіче мій, запрягай коня..."
"Чомусь пам’ятаю, що річка звалася Леглич"
"Чорна птиця б’є крильми по клавішах"
"Чорні верби над ставом"
ЧОРНОБИЛЬ-2
ЧУЖЕ ВЕСІЛЛЯ
ЧУМАЦЬКИЙ ВІЗ
"Шалені темпи. Час не наша власність"
"Шипшина важко віддає плоди"
ШЛЯХ
ШОТЛАНДСЬКА БАЛАДА
ШПАКІВНЯ
ШПИЛЬ ТУГИ
"Шукайте цензора в собі"
ЩАСЛИВИЙ ВИПАДОК
"Щасливиця, я маю трохи неба"
"Ще вчора була я висока, як вежа..."
"Ще назва є, а річки вже немає"
ЩЕ ОДНА ВЕСНА
"Ще пахне сіно. Ще рояться оси"
"Ще трохи — і літ юнацьких"
"Що в нас було? Любов і літо"
"Що доля нелегка, — в цім користь і своя є..."
"Що ж, авторучка — це не шабля з піхов..."
ЩОСЬ НА ЗРАЗОК БАЛАДИ, —
"Юдоль плачу, земля моя, планета..."
"Я була маленька і стривожена"
"Я вам кажу, що цей поет був геній"
"Я в людей не проситиму сили..."
"Я виросла у Київській Венеції..."
"Я виростала у садах"
"Я вранці голос горлиці люблю"
"Я вчу тебе, як мову іноземну"
"Я додому пишу нечасто"
"Я дуже тяжко Вами відболіла"
"Я думала, — це так, а то була вже Доля"
"Я егоїстка? Мабуть, ви праві"
"Я — жниця поденна"
"Я знаю дивну річ: на світі є людина"
"Я зрадив, так"
"Яка різниця - хто куди пішов"
"Я кину все. Я вірю в кілометри"
"Які щасливі очі у казок..."
"Як сірничок, припалений від сонця"
"Як холодно! Акація цвіте"
"Якщо не можна вітер змалювати..."
ЯКЩО ЦE ВИМАГАЄ ПОЯСНЕННЯ
"Я лісу не впізнала. Він горів"
"Я нахиляюсь над безоднею"
"Я не скажу і в пам’яті — коханий"
"Я ніколи не звикну. Я не вмію до тебе звикати..."
"Я пішла як на дно"
"Я прощаюсь з рідним краєм"
"Я хочу на озеро Світязь"
"Я хочу знати, любиш ти мене"
ЯЩІРКА ІВАШКЕВИЧА
"Я, що прийшла у світ не для корид"
Життя та творчість
Ліна Василівна Костенко (19 березня 1930, Ржищів, Київська область) — українська письменниця-шістдесятниця, поетеса.
Мати Оксани Пахльовської.
Лауреат Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), премії Петрарки (1994).
У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок«Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним з лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році.
Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.
Відмовилась від звання Героя України.
Дитинство
Народилась у родині вчителів.
У 1936 році родина перебралась із Ржищева до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу.
Після закінчення середньої школи навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом — у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році.
«Шістдесятник»
Була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950—1960-х років. Період так званих «шістдесятників»створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, щось авангардне, але, як і завше, безжальне та максимально критичне щодо влади та тодішнього режиму.
Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а збірка «Мандрівки серця» (1961) не лише закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім’я поміж визначних майстрів української поезії.
На початку 1960-х брала участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961, її піддавали критиці за «аполітичність», був знятий з плану знімання фільм за сценарієм Л.Костенко «Дорогою вітрів».
8 квітня 1963 р. на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А.Скаба заявив: «Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М.Вінграновського, І.Драча, Л.Костенко». Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників.
1963 — зняли з друку книжку віршів Л. Костенко «Зоряний інтеґрал», книжку «Княжа гора» зняли з верстки.
У ці роки вірші Л. Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка — в Україні. Її вірші ходили в «самвидаві».
1965 — Л. Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим і М. Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом з І.Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін») і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Б. Гориня як наймолодшого з заарештованих. Усе це не вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне значення.