Десятий учень. Книга 2 (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна. Страница 52

--- Ну що, ідемо вже чи ні? --- нетерпляче тупцював ся на місті Івер.

Гурт сміливців рушив за стіни страшного міста. Пройшовши крізь браму, мандрівники опинились на майдані. Навіть зараз, не зважаючи на велику руйнацію, було помітно, на скільки це місто, в минулому, було багате і процвітаюче. Повсякчас, друзі помічали залишки позолоти і фресок, уламки ажурного різьблення і мармурових колон. Поки що, нічого надзвичайного, на їхньому шляху не зустрілось.

--- Може, це лише людська фантазія породила страхіття, що живе за цими стінами. --- Трохи осмілівши, спитав Готар.

--- Не хочу вас даремно лякати, але я всім тілом відчуваю небезпеку. Поки що, я не можу зрозуміти чого нам треба остерігатися, та вона реальна. --- відповів йому чарівник.

Друзі зупинили коней перед сходами, що вели до колись величного палацу. Зараз це була обшарпана, як і решта будинків, будівля. Хоча найменше з усіх піддалася руйнуванню. Мандрівники спішились, і піднялись сходами на гору. Хитались від вітру, і скрипіли зірвані з кількох петель двері, прикриваючи вхід до палацу. Плато ударом ноги розкрив їх настіж, і першим зайшов у середину, за ним інші. Покрівля палацу була цілою і всередині мало що змінилося. Друзів здивувало те, що палац не був розграбованим. Меблі стояли так як їх колись поставили власники. На стінах висіли полотна художників, та час стер те, що на них було зображено. На усьому лежав товстий пласт пилу.

--- Тут цілком можна жити. --- роздивляючись навколо, мовив Теймур.

--- Жити ми тут не будемо, а ось заночувати зможемо. --- відповів на те, Плато.

--- Краще піднятися на горішній поверх. Там нам буде безпечніше. --- порадив друзям чарівник.

На другому поверсі, було багато невеликих кімнат, вони слугували спальнями, для придворних. Мандрівники вибрали ту, що була ближче до сходів. Міла підійшла до комоду, і сіпнула шухляду, та замість того щоб відкритись, комод похилився і розпався.

--- Ой! --- дівчина ніяково озирнулась. ---- Я не хотіла!

--- Не вибачайся. Тут всі меблі такі, дивно що вони досі не порозпадалися. --- всміхнувся, Капер.

--- Зате ми зможемо розпалити ними комина. --- розламавши одну з дощок, що залишились від комоду, мовив Теймур.

--- А це гарна ідея. Вогонь нам дасть і тепло і світло. --- погодився з ним Капер.

--- Так світло нам потрібне, на дворі вже темніє. --- визирнув у віконний пройом чарівник.

--- Що ти там видивляєшся? --- спитав у нього Івер.

--- Нам весь час потрібно бути на сторожі. Я чергуватиму першим.

--- Добре, тільки спочатку повечеряємо. --- згодився з його рішенням Плато.

Невдовзі в комині затанцював свій веселий танок вогонь, поїдаючи старі палацові меблі. Мілена і Тума лаштували вечерю. Хета вийшла з кімнати, та коли стіл був накритий, повернулась. Вона була трохи замислена, за вечерею ні з ким на балакала. Навіть коли Плато простяг їй шматок хліба, не одразу зреагувала.

--- Хето, візьми окраєць! --- голосніше ніж потрібно, окликнув її болотник.

--- Що?

--- Хліб візьми. Про що ти замислилась?

--- Можливо це здасться вам не важливим, але я зазирнула до кількох кімнат.

--- Що с того?

--- Ніде немає дзеркал. І в цій кімнаті теж. Погляньте, над тим місцем де був комод, висить лише порожня рамка. Все кругом ціле, меблі, картини, навіть залишки килимів і посуд. Але немає жодного дзеркала.

--- Ну то й що! Он у Карола щит як дзеркало. Я завжди перед ним причепурююсь. --- знизала плечима Мілена.

--- І я. --- піддакнула подрузі Тума.

Острів’янка сумо всміхнулася. Вона трохи заздрила цім дівчатам. Тума і Мілена не мало пережили за свої ще зовсім не довгі життя, але не розгубили, ні юнацького оптимізму, ні віри в щастя і людську доброту. Саме завдячуючи цій, їхній вірі вона змогла переступити через свої образи, і знову вийти у великий світ, покинувши острів. Поки що вона про це не жалкує. Хета піднялась і взяла до рук щит, що подарував Володар Нікелії. Покрутила його в руках, прочитала дивний напис, і поклала на місце.

--- Не знаю, що саме, але це не даремно. --- знову почала Хета розмірковувати. --- Кому було потрібно їх знищувати?

--- Може їх покрали дзеркальні злодії! --- висказав своє припущення Івер.

Теймур аж пирснув зі сміху, і трохи не вдавився.

--- Ти обережніше з припущеннями. --- відкашлявшись засміявся вугляр.

--- Їх не покрали, а розбили. --- не звернувши увагу на Теймурів сарказм, сказала острів’янка. --- Ось погляньте.

Жінка нахилилась, розгорнула пил і набрала пригоршню дрібних скалок. Це дійсно були рештки дзеркала.

--- Дивно, що ж тут сталося? --- спитав сам у себе, Плато.

--- Тихо! Чуєте? --- перебив болотника чарівник, і обережно визирнув за вікно.

Ніч була така темна, хоч око вийми. Та Карол добре чув якесь шарудіння, наче хтось човгав ногами по дорозі. Він підійшов до комину, всунув у вогонь ніжку від стільця, почекав поки та розгориться, і як факел виставив у вікно. Факел випав у нього з рук, а Карол блідий як смерть притисся спиною до стіни. Не маючи сили вимовити ні слова. Від такого його вигляду, у мандрівників теж від страху перехопило подих.

--- Що ти там побачив? --- спитав пошепки Івер.

Та Карол не вспів відповісти. Знадвору пролунало душу роздираюче виття, шаркання стало чутнішим, повітря наповнилось страшними звуками. Теймур не втерпів і собі визирнув.

--- О, боги! --- зойкнув він. --- Живі мерці!

--- Що? --- не второпав Івер. --- хіба мерці можуть бути живими? Вони ж мертві.

--- Вони мертві, хлопче. --- погодився з ним чарівник. --- Та хтось підняв їх з могил, і вони ідуть до палацу. Навіть не знаю що робити.

--- Я знаю. Твій щит шлях до порятунку. На ньому написано : « Якщо мертвий подивиться собі в очі він пробудиться».

--- Так. Саме це там і написано. Ти гадаєш що ідеться про цих мерців. --- спитав Карол.

--- А навіщо, як ти гадаєш, твій перстень привів нас сюди?

--- Мабуть ти права.

Мерці поволі ішли навколишніми вулицями, до палацу. Якась невідома сила гнала їх до живих. В їхніх стогонах, чулась погроза і одночасно благання про порятунок. Із за хмари виплив місяць, і освітив все навколо холодним, блакитним світлом, давши змогу роздивитись мандрівникам, свого ворога. З вікна добре було видно висохлі тіла вдягнені в напівзгнилий одяг, вони сунули наче сіра, зловонна ріка, поступово наповнюючи перший поверх палацу.

--- Треба піднятись вище. Це допоможе виграти час. --- порадив Капер.

--- Так. Вони дуже повільні, і поки підніматимуться, ми може щось і придумаємо. --- погодився Карол.

Друзі похапали свої речі, і піднялись на останній поверх. Cюди вели вузькі закручені сходи. Далі іти було нікуди.

---- Принаймні, ми тут у зручному становищі. Ці потвори не нападуть на нас зненацька. Та і відбиватися легше. ---- констатував факт, Теймур.

--- Не знаю чи дійсно Хета права, може це безглуздя, але я спробую. --- пробурмотів Карол. Він витяг свій щит.

--- Якщо в тебе не вийде?--- з тривогою спитав Плато.

--- Тоді будемо битися, скільки зможемо. Треба протриматись до світанку, з першим промінням Алагіра, вони зникнуть. --- відповів Карол.

--- Як ти знаєш? --- поцікавився болотник.

--- Читав в одному з манускриптів. Та ніколи раніше не бачив їх, в такій кількості.

Хиткі постаті з'явилися внизу сходів. Місячне світло що пробивалося крізь вікна, гарно їх освітлювало. Першим ішов мрець укутаний у діряву червону накидку, з золотим вінцем на лисому черепі. Його очні впадини світилися зеленкуватим світлом, хоча у інших такого сяйва не було.

--- Оцей, що іде попереду, здається їхній вожак. Лише він зможе подивитись на себе. --- зауважив Капер.

--- Пішли їм на зустріч. Бо якщо вони підійдуть, а у тебе нічого не вийде, у нас не буде простору, для захисту, і вони нас просто затопчуть.

Друзі рушили у перед. Потвори відчуваючи їхнє наближення, витягли вперед руки, наміряючись схопити свою здобич. Вони завили, за кавчали, заклацали зубами. Карол виставив вперед щит, і рішуче пішов вперед. Серце гулко калатало в грудях, від нервової напруги тремтіли руки. Крок, ще один, і ось кістляві руки, вже майже дотяглися до нього. Чарівник зібрав всю свою відважність, і роблячи останній крок тицьнув мерцеві щитом майже у фізіономію. На якусь мить все завмерло. Та потім душу роздираючий крик вирвався з гнилого нутра, і заповнив собою весь простір. Навіть стіни палацу задвигтіли. Карол упустив обладунок, і закрив руками вуха. Він позадкував, перечепився об сходинку і впав. Теймур і брати – болотники поспішили йому на допомогу, вони прикрили його виставивши в перед зброю. Та несподівано, всі до одного мерці рухнули на землю, і застигли.