Брати Кошмарик, Магістр і я - Брошкевич Ежи. Страница 1

Єжи Брошкевич

Брати Кошмарик, Магістр і я

Розділ І

Напередодні першої зустрічі з названими в заголовку цієї книжки братами К. (а також магістром В.) я повернувся додому після недовгої, але дуже втомливої подорожі.

Чесно кажучи, спершу я мав намір не згадувати про неї. Подорож була короткою, виснажливою і зовсім безглуздою. Менше ніж за три тижні я проїхав понад дев'ятнадцять тисяч кілометрів, перетнув вісім державних кордонів, три кордони континентів. Не було жодної доби перепочинку. Близький Схід — Далекий Схід — і Північна Африка. Вночі спека. Здебільшого близько сорока градусів за Цельсієм. А вдень? Спека помножена на спеку. Незважаючи на кондиціонери, вентилятори і різні напої з льодом.

До того ж я взяв участь у тридцяти двох конференціях на досить високому рівні, під час яких мені було вручено сімнадцять важливих і шість дуже важливих договорів, які треба було затвердити в Польщі. Мої чергові господарі разів із десять зверталися до мене також по технічні поради. Я нічого не радив. Моє вперше мовчання трохи їх ображало, але водночас викликало й повагу до мене. Вони вирішили, що я зобов'язаний оберігати промислові таємниці, тому поводилися так, ніби ніхто ні про що мене не просип і не розпитував. Мене й надалі зустрічали дуже привітно, обдаровували приязними усмішками й пригощали прохолодними напоями. А я все мовчав.

Звичайно, в мене була своя таємниця, та ще й дуже важлива, хоч зовсім не промислова. Саме тому — хоч я людина балакуча — під час цієї подорожі я промовляв хіба що десять зрозумілих слів на годину і стільки ж разів бурмотів щось невиразне. Мовчати мені дуже допомагала люлька, яку я майже весь час тримав у зубах, жодного разу не запаливши її. (Це цілком зрозуміло, бо я взагалі не курю, а тим більше не курю люльки.)

Треба сказати, що під час цієї подорожі я мусив по кілька разів на день переконувати і втішати себе, що, попри все, я ще не з'їхав з глузду. Не з'їхав, не з'їду й не дозволю, щоб мене довели до цього!

Загалом подорож мала свою принадність, були й приємні хвилини. Бо хоч останнім часом я вже не захоплююсь далекими подорожами, однак і тепер дуже люблю літати. Я не народився ані соловейком, ані орлом, проте обожнюю літати. І під час цієї подорожі налітався досхочу. Реактивні пасажирські літаки далеких рейсів. Тендітні й зручні двоособові авієтки. Гелікоптери. Під час двох середніх рейсів я — трохи розчулений і зляканий — навіть опинився в старезних дакотах, що їх колись називали «трунами». Двічі мене впихали в ультразвукові винищувачі. І все було б гаразд, якби не те, що нічого не гаразд!

Тому що хоч вірте, хоч не вірте, але ту подорож мав здійснити не я, а хтось інший! Хтось зовсім інший за фахом і посадою. То була відома й дуже відповідальна особа. А я тільки під час першої конференції збагнув, що ні сіло ні впало опинився не на своєму місці. Та було вже надто пізно розплутувати всю цю плутанину. Адже я не міг припустити, щоб дійшло до скандалу чи компрометації перед іранцями, афганцями, індійцями, сірійцями, алжірцями тощо відповідальних урядовців моєї любої батьківщини. Отож я робив, що міг. Тримав таємницю при собі. Мовчав і затято гриз незапалену люльку, — бо курці здебільшого люди мовчазні, а люлька дуже допомага замінювати ясні відповіді невиразним, нерозбірливим буркотінням. І я робив великі зусилля, щоб не з'їхати з глузду. Лише іноді, коли залишався сам і пересвідчувався, що мене ніхто не підслухує, вибухав шаленим сміхом. Чому, з якого приводу? Просто від самої думки про чоловіка, місце якого я мимоволі зайняв. Я був майже впевнений, що він теж поїхав у далеку подорож і опинився не в кращій ситуації, ніж я. Може, шукаючи порятунку в мовчанні, теж купив собі люльку, щоб у складних ситуаціях заткнути собі рота. Може, й він трохи посміявся, подумавши, в якому скрутному й дурному становищі опинився я.

Як по правді, справу я мав пояснити трохи далі, в четвертому розділі, коли той чоловік з'явиться особисто. Проте я не буду таким мучителем. Є засади, що їх не можна порушувати. Але в даному випадку я не бачу поважної причини змішувати себе з ним, коли настане час, а також примушувати будь-кого повертатися від четвертого розділу до початку першого.

Вже давно все скінчилось. Я пишу, сидячи біля вікна. За вікном у сріблястій блакиті пливуть білі хмари. Найважливіші події цієї книжки я вже почав описувати, тобто ми дещо про них знаємо. Просто не варто чекати пояснення малозначної загадки, коли нас чекають справді важливі справи. Отож про цю відносно незначну таємничу пригоду я розповім одразу.

Річ у тім, що в одному дуже поважному міністерстві й на дуже високій посаді в мене є тезко. Він не тільки зветься так само, як я, — Єжи Б. Його батька, як і мого, звали Адамом, а матір, як і мою, — Іреною. Ще смішніше, що ми народилися того самого місяця й того самого року. Я народився шостого червня, він — двадцять шостого червня. А хіба важко загубити двійку в даті «26 червня»? До того ж ми обоє скоріше невисокого зросту, обидва важимо на кілька кілограмів більше, ніж треба, в його чуприні трохи більше сивини, ніж у мене, а в мене взагалі трохи густіша чуприна. Обидва ми смагляві, в обох карі очі, обидва не маємо жодних особливих прикмет.

Проте в нас зовсім різна освіта, захоплення і посади. Він ще в шкільні роки цікавився фізикою й хімією, закінчив два факультети політехнічного інституту, потім удосконалював свої знання в Москві й Гарварді, а тепер не тільки займає високий державний пост, а й став всесвітньовідомим фахівцем по охороні природного середовища. Я ж іще в школі цікавився музикою, досить непогано грав на фортепіано та й сам пробував складати музику. Згодом облишив музику, почав писати книжки (до речі, не лише книжки) і хоч разів зо два теж обіймав так звані посади, однак уже багато років займаюсь тільки тим, що сиджу за столом і пишу. Звичайно, я великий прихильник охорони навколишнього природного середовища. Але, на жаль, про вузькофахові проблеми цієї охорони я маю значно менше уявлення, аніж той другий Єжи Б.

Напевно, ви вже зрозуміли, що в найважливіших справах ми дуже відрізняємось один від одного. Проте не всі це бачать. Імена, прізвища, імена батьків, роки й місце народження, — все це на папері майже не розрізняється. І дехто з тих людей, які мають справу з паперами, ледве помічають цю різницю. Буває, що хто-небудь з них чимось глибоко засмучений, дуже поспішає або, приміром, закоханий. Тоді різниця між двома Єжи Б. зовсім стирається, зникає. І починається комедія. Досі нас переплутали чотири рази. Першого разу я одержав призначену йому нагороду. Другого — йому надіслали присуджену мені премію. Третього разу я дістав запрошення виступити в Лондоні з доповіддю про охорону навколишнього середовища.

Тоді ми вдвох — пліч-о-пліч — вчинили де треба й кому треба скандал, якого мало вистачити на добрий десяток років. Однак його вистачило всього на шість, Четвертого разу хтось у чомусь помилився, а ми обидва — запрацьовані й стомлені — піддалися на обман. Докладно не перевірили, хто кого з нас запрошує. Скінчилося тим, що я виїхав за кордон як інженер-фахівець, а він полетів на міжнародний з'їзд письменників. Я мовчав, і він мовчав, хоч обидві балакучі. Я вдавав, що курю люльку, якої взагалі не курю. А він знайшов гіршу раду — удавав, що курить сигари, яких не курив, але в складних ситуаціях починав жувати, а це зашкодило його шлунку. Однак у нього, так само як і в мене, бували легкі напади спазмів, не тільки від згадки про мене. Тому що він вас від часу думав, як і я, про скандал, який ми влаштовуємо, повернувшись ДОДОМу. Та нічого не вийшло.

Ми повернулися надто стомлені, щоб одразу влаштувати великий концерт па єрихонських трубах, тромбонах, бубнах, кларнетах, флейтах, тубах і, водночас, на швидкострільних гарматах у відповідному відділі певного міністерства. Не зустрічаючись і не домовляючись, ми вирішили перенести наш виступ на вересень. Я повернувся на день раніше під нього. Мені пощастило, Я летів з Орана до Парижа. З Парижа вже через годину вилетів до Варшави, а там майже одразу пересів на літак до Кракова. Того дня це був останній вечірній рейс.