Стрибок у ніщо (вид. 1969) - Беляев Александр Романович. Страница 30

— Відмовляюсь! Принципово!

— Може, бароне, ви принципово відмовитеся і їсти? — спитав Цандер.

— Що за безглузде запитання? Пр-р-р-продуктами ми нібито забезпечені?

— На який час? І скільки часу триватиме наша подорож? Цього ніхто не може сказати.

— А-але ви ж самі казали, що можете примусити події на Землі відбуватися з більшою швидкістю. Може, протягом двох ракетних місяців від наших ворогів лишиться попіл, і ми повернемося на Землю?

— Я ще не закінчив регулювання двигуна з внутрішньоатомною енергією. Треба подумати про майбутнє, про влаштування кругообігу речовин, який забезпечив би нам харчування на невизначено довгий строк. Недарма ж ми взяли з собою в розібраному вигляді оранжерею. Крім того, треба встановити сонячний двигун, телескоп. Роботи багато, і нам з Гансом Фінгером і Вінклером не впоратися самим.

— Бракує тільки, щоб я поліз на дах садити город! — запально вигукнув Стормер.

— Це зроблять інші, молодші й дужчі, — відповів Цандер. — Але ви чудово можете доглядати оранжерею, стежити за роботою деяких апаратів, робити записи, навіть деякі підрахунки. Одне слово — я дам вам певне завдання, розклад робіт і вашого робочого дня та інше.

— Тривалість робочого дня, відпустки, розмір заробітної плати, може й штрафи за прогули? — спитав Стормер.

Цандер знизав плечима і відповів:

— Я маю справу з дорослими людьми. Отже, подумайте, панове, і сьогодні дайте мені відповідь. Я не хочу примушувати вас, але й не відмовляюся од своєї пропозиції.

Він вийшов.

Усі сиділи здивовані, поглядаючи одне на одного.

— Ми йому покажемо, як командувати нами! — козирився Пінч.

— Так, становище треба змінити, — пробурчав Стормер. — Чому власне, Цандер узяв на себе роль якогось диктатора? Ну, він капітан, припустімо. Але хіба ми не подорожували в добрі старі часи на океанських пароплавах, хіба ми не знаємо прав капітана? Нам слід подумати про форму правління, так би мовити. Необхідна верховна влада, яка розв’язувала б усякі питання і конфлікти. Чому б мені, наприклад, не бути президентом?..

— X… або мені?

— Або обрати леді Хінтон королевою, а нас — її міністрами! — з усмішкою запропонував Блоттон.

— Не те. Не так! Не в тому річ! — несподівано, як завжди, почав Шнірер. — Ви зараз шукаєте виходу, не знаходите і не знайдете його. Ви обвинувачуєте Цандера в узурпації влади. Але справа не тільки в ньому, справа в машині. Вона бог, що поневолив нас а Цандер тільки верховний жрець її. З того часу, як ви ступили на цю потвору, на цю літаючу машину, ви стали її рабами Вона примусить вас працювати на неї, служити ш. Ми копошимося, мов хробаки, в її череві…

— Як Іона во чреві кита, — пожартував Стормер.

— Машина калічила людей на Землі і калічитиме тепер вас, якщо ви не знищите її, коли прилетите на нову землю.

— Ну на новій землі ми зможемо примусити працювати біля машин інших, як робили це й на старій. Хай працюють цандери, ганси, вінклери, мері, жаки та їх нащадки. А ми будемо й там користуватися тими вигодами, які дають машини і від яких я нізащо не відмовлюсь, — заперечив Стормер.

— О безодня нерозуміння! — фальцетом закричав Шнірер. — Та невже ви й досі не розумієте, що машини загрожують не тільки тим, хто ходить біля них? Машини породжують робітників, робітники несуть з собою революцію, а революції загрожують вам і знищують усіх вас. Усяка машина вже вагітна вашою смертю, вашим знищенням. Розумієте?

— Що ж ви пропонуєте зробити?

— Геть машини! Геть це породження пекла, ці потвори, що несуть смерть! Ближче до природи, до природного життя первісних людей! Тільки природа може зробити людей справді вільними і рівними.

— З-зараз треба одне: негайно оголосити протест, піти до Цандера і сказати, що ми н-не працюватимемо! Ми пасажири, а не слуги! Хай Цандер не забуває про це. Ми збудували цей “Ковчег”, він наша власність, л ми будемо на ньому господарями, а не чорноробами. Так і передайте Цандерові, містере Пінч. Ідіть же!..

V. Про погано влаштований Космос, про відносний рух та інші речі

Якось після вранішнього чаю Шнч, звертаючись до Цандера, сказав:

— Коли ж ми будемо встановлювати дзеркальний телескоп? Час уже нам зробити й вилазку з ракети…

— Та хоч би й сьогодні, — відповів Цандер. — Ви пристебнете до тіла портативні ракети, але не запускатимете їх, поки я не вийду до вас разом з Вінклером. Нам треба ще закінчити огляд мотора. Гансе, ви можете йти на установку. Ми впораємося без вас. Отже, для початку п’ять слідопитів вирушать уперше досліджувати світовий простір і встановлювати телескоп, — усміхаючись сказав Цандер.

— Надінемо ефіролазні костюми, візьмемо частину дзеркал, і в дорогу! — вигукнув Пінч.

Спроектований Цандером дзеркальний телескоп був найдосконалішим і найоригінальнішим у світі рефлектором не тільки за конструкцією, але й за матеріалами. Величезне дзеркало діаметром у кілька десятків метрів треба було зібрати в безповітряному просторі з окремих полірованих металевих листів. Дзеркало мали встановити на відстані кількох сот метрів од ракети — фокусне віддалення — і з’єднати з нею легкими, тонкими трубами, з допомогою яких астроном у ракеті міг спостерігати різні світила, повертаючи свій об’єктив на потрібний кут. Так міжпланетні втікачі озброювалися інструментами, які давали їм можливість ще більше розширювати межі видимого світу.

Цей оригінальний пристрій, однак, мав ваду: під час прискорення польоту або гальмування ракети дзеркало треба було забирати, інакше воно могло розлетітися на шматки.

Через чверть години Блоттон, Амелі, Мадлен та Пінч, готові в дорогу, зібралися біля люка в невеличкій камері, що ледве вміщала їх. Потворні, незграбні і важкі на Землі костюми тут зовсім не відчувались. В руках ефіролази тримали частини дзеркала. На плечах мандрівників були прикріплені портативні ракети у вигляді ранця. До пояса причеплено обертові диски. Шоломи з’єднано телефонними проводами, щоб люди могли розмовляти одне з одним. Крім того, у кожного на поясі висів великий моток тонкого стального дроту. Цандер наказав ефіролазам прикріпити себе цим дротом до обшивки зорельота. Він особисто оглянув костюми, перевірив справність приладів, що подавали кисень та рухали портативні ракети, і кивнув головою: вони вже не могли його чути.

Вінклер замкнув важкі внутрішні двері камери. Загудів мотор вакуум-насоса. В міру того, як атмосферний тиск у камері зменшувався, костюми мандрівників під впливом внутрішнього тиску в дві третини атмосфери розширювались. Але це розширення тривало до певної межі. Костюми мали, крім кількох шарів м’якої термоізоляційної підкладки, шар чистої металевої сітки, яка відігравала подвійну роль: нагріваючись від акумуляторів, вона утеплювала костюми зсередини і разом з тим збільшувала механічну міцність тканини.

Чотири надутих фігури справді показувалися мешканцями невідомої планети.

Коли вакуумметр показав, що в люку лишилося менше тисячної долі атмосферного тиску, Фінгер відчинив подвійні зовнішні круглі двері.

Одне за одним ефіролази вилізли з ракети і прикріпили до петель її поверхні кінці своїх дротів.

Фінгер перший відштовхнувся ногою од зорельота і полинув у простір. Слідом за ним стрибнули “стрімголов” інші.

Фінгер уже починав розбиратися (допомогли тренування в Стормер-Сіті) у відчуттях цього нового світу.

М’язи ніг діяли, мов пружини, відштовхнувши не тільки мандрівників від ракети, але й ракету од мандрівників. Та оскільки маса ракети в багато разів перевищувала масу людського тіла, удар по ракеті мав надто малий вплив на її рух, тоді як мандрівники відлетіли з помітною швидкістю, причому всім здалося, що не вони відокремились од ракети, а ракета була відкинута од них рухом ноги, тоді як вони лишилися на місці.

Фінгер дивився на ракету. Вона поступово зменшувалася в розмірах, віддаляючись од них.

А все ж таки — вона від них чи вони од неї? Фінгер добре продумав закон відносного руху. Він знав, що для них відлітає ракета, а для тих, що сидять у ракеті, — відлітають ефіролази, і обидва твердження правильні — кожне для свого спостерігача.