Смерть бере відпустку - Сарамаго Жозе. Страница 17

Представники від похоронних контор, гробокопів, крематоріїв та цілодобових перевізників о тій самій годині зберуться в осідку корпорації. Перед лицем велетенського та безпрецедентного професійного виклику, що його принесе з собою одномоментна смерть і слідом за нею поховання тисяч людей по всій країні, єдине реалістичне розв’язання проблеми, яке їм спаде на думку, зрештою, напрочуд вигідне під економічним кутом зору завдяки можливості раціонального зменшення собівартости, полягатиме в спільному та скоординованому використанні наявних людських ресурсів і технічних засобів, коротко кажучи, логістики, при рівночасному пропорційному розподілі квот на доступ до пирога, як дотепно висловиться президент галузевої асоціації, під делікатні, але супроводжувані усміхами, оплески від присутніх. Доведеться зважати, для прикладу, на те, що виробництво домовин, трун, дубовин і деревищ, розрахованих на людей, завмерло було ще від того самого дня, коли припинилося вмирання, й навіть якщо, хоч повірити в це важко, в тій чи тій деревообробні, керованій консервативно, ще є якісь залишкові запаси, з ними повториться те, що сталося з малербовою малою розеттою, яка, перетворившись на троянду, проіснувала, скільки могла, тобто одним-одненький ранок. Літературна алюзія з вуст президента [6], нехай не надто доречна, ви´кликала оплески в авдиторії, після чого той повів далі, Хай там як, а для нас скінчилася доба ганьби, коли ми ховали псів, котів і домашніх канарків, І папуг, почувся голос із задніх рядів, І папуг, погодився президент, І тропічних рибок, нагадав інший голос, Це сталося лише після полеміки, започаткованої духом, що ширяє над водою акваріуму, уточнив секретар зборів, відтепер їх віддаватимуть котам, недарма ж казав отой лявуаз’є, що в природі нічого не створються й не зникає, а тільки перетворюється. Якщо залишилося невідомим, яких іще висот календарної ерудиції міг би сягнути цей форум похоронних контор, завинив у цьому один із присутніх, що нетерпляче стежив за часом, і позаяк його годинник показував уже за чверть одинадцяту ночі, він підніс руку й запропонував зателефонувати до асоціації дерево­обробників і запитати, що там у них із трунами та домовинами, Нам треба знати, на що ми від завтра можемо розраховувати, закінчив він свій виступ. Цілком сподівано ця пропозиція була зустрінута гарячими оплесками, але президент, насилу приховуючи власне невдоволення тим, що йому самому це не спало на думку, відказав, У них там, певно, о цій порі нікого не буде, Дозволю собі взяти ваші слова під сумнів, пане президенте, ті самі причини, що покликали нас сюди, мали б і в їхньому випадку спрацювати. Автор пропозиції влучив у десятку. З асоціації деревообробників відповіли, що одразу ж по оголошенні листа від смерти до членів, задіяних у відповідному напрямку роботи, вже спрямовано звернення з тим, щоб вони якнайшвидше поновили виробництво домовинного асортименту, і що за наявними відомостями, постійно уточнюваними, багато підприємств не лише терміново ви´кликали своїх працівників на робочі місця, а здебільша й уже встигли запустити повноцінний виробничий процес. Це суперечить трудовому законодавству, уточнив речник асоціації, але з огляду на надзвичайність ситуації в національному масштабі, наші адвокати мають певність, що урядові не залишиться нічого іншого, як примружити на це очі, а в підсумку ще й подякувати нам, чого нам не вдасться забезпечити, принаймні попервах, то це звичної раніше для клієнтів якости зовнішнього оздоблення трун і домовин, з поліруванням, лакуванням і вирізьбленням розп’яттів на віках доведеться зачекати до кращих часів, коли почне зменшуватися хвиля похоронів, та в кожному разі ми усвідомлюємо власну відповідальність як ключового учасника в цьому процесі. На зборах представників від похоронних контор знову залунали оплески, ще гарячіші, бо тепер уже з’явилися всі підстави для взаємних поздоровлень, жодне тіло не залишиться непохованим, жоден рахунок не залишиться невиставленим. А що з гробокопами, знову озвався автор пропозиції. Гробокопи робитимуть, що їм буде сказано, роздратовано відповів президент. І неабияк помилився. Наступний телефонний дзвінок приніс звістку, що гробокопи вимагають істотного підвищення своєї платні та її потроєння в понаднормові години. Це питання належить до компетенції місцевого самоврядування, сказав президент, хай воно й домовляється. Але якщо ми приїдемо на цвинтар, а ями копати нікому, підкинув питання секретар. Дискусія ніяк не вгавала. О двадцять третій годині п’ятдесят хвилин із президентом стався інфаркт міокарду. З останнім опівнічним ударом дзиґарів він помер.

Не масова загибель, а щось далеко гірше. За сім місяців, поки тривало одностороннє перемир’я, запроваджене було смертю, до ніким не баченого списку черговиків потрапило понад шістдесят тисяч готових спочити навіки, точніше шістдесят дві тисячі п’ятсот вісімдесят осіб, які відійшли в засвіти за одну-єдину мить, що її вбивчий потенціал можна порівняти хіба з деякими людськими каральними акціями. Ми, до речі, не втримаємося від нагадування, що смерть сама по собі, без зовнішньої допомоги, завжди вбивала набагато менше, ніж люди. Можливо, якийсь допитливий розум тепер цікавиться, як нам пощастило з’ясувати названу вище точну кількість, тобто шістдесят дві тисячі п’ятсот вісімдесят осіб, яким рівночасно склепилися навіки очі. Зробити це було зовсім нескладно. Знаючи, що в країні, де все це відбувалося, проживало приблизно десять мільйонів людей, а показник смертности становив десять промілле, дві прості аритметичні дії, справді елементарні, а саме множення та ділення, вкупі з належним урахуванням проміжних місячних і річних пропорцій, дозволили нам отримати, плюс-мінус, вузький числовий діапазон, у якому названа насамкінець цифра постала як прийнятний середній показник, і якщо ми кажемо прийнятний, то це означає, що ми так само могли б прийняти сусідні величини, тобто шістдесят дві тисячі п’ятсот сімдесят дев’ять осіб або шістдесят дві тисячі п’ятсот вісімдесят одна особа, якби смерть президента асоціації похронних контор, ставшися раптово й в останню хвилину, не внесла збурливого чинника в наші обчислення. Та все ж ми певні, що реєстрація смертних випадків, розпочата від перших же годин наступної доби, підтвердить точність здійснених підрахунків. Якийсь інший допитливий розум, із тих, що раз у раз перебаранчають оповідачеві, можливо, поцікавиться, яким чином лікарі могли б довідатися, на яку адресу їм треба прибути, щоб виконати той обов’язок, без якого померлий не стане мертвим із погляду закону, дарма що справді мертвий-мертвісінький. У деяких випадках, зайве про те й казати, самі родини померлих виклика`ли свого сімейного або закріпленого лікаря, але цей спосіб з об’єктивних причин не міг мати широкого застосування, адже йшлося про офіційне засвідчення в рекордні терміни за виняткової ситуації, аби, боронь боже, не підтвердилося зайвий раз прислів’я, біда не ходить сама, що означало б у виниклій ситуації, по раптовій смерті, гнилля в домі. Саме тоді показалося, що прем’єр-міністри опиняються на своєму високому щаблі невипадково, а також, згідно з безустанку повторюваною мудрістю всіх націй, що кожен народ має той уряд, на який заслуговує, хоча з цього конкретного приводу обов’язково слід зазначити, що насправді не тільки не всі прем’єр-міністри, на добре чи на зле, не є однакові, а так само й народи не є чимось незмінним. З одним і з другим воно буває, одне слово, різно. Чи то пак, висловлюючи те саме двома словами, коли як. Як ми побачимо, будь-який спостерігач, навіть не надто схильний до неупереджености в присудах, без щонайменшого сумніву ви´знає, що зі складною ситуацією уряд упорався впевнено.

Ми всі ще пам’ятаємо, як під час евфорії перших солодких днів безсмертя, зрештою зовсім недовгої, яка охопила тоді ввесь простосердий народ, одній пані, незадовго перед тим овдовілій, спало на думку відзначити новознайдене щастя, вивісивши національний прапор з уквітчаного балкончика власної їдальні, що виходить на вулицю. Не забули ми й того, що прапоризація менш ніж за дві доби, немов огню вхопивши, немов якась нова пошесть, поширилася на всю країну. По семи місяцях безустанних і болісних розчаровань тих прапорів лишилося обмаль, та й ті вже дійшли до маловтішного стану пошматованости, вибляклости й вилинялости барв під дією сонця та дощу, не кажучи вже про прикре порушення малюнка герба. Виявивши подивугідну передбачливість, уряд серед низки невідкладних заходів, покликаних пом’якшити непряму шкоду від несподіваного повернення смерти, знайшов нове використання для прапора батьківщини, який цього разу став знаком, що отут, на цьому четвертому поверсі з непарної сторони, чекає на оформлення померлий. Відповідно проінструктовані, родини, що їх навідала смертоносна парка, висилали когось із-поміж себе до крамниці купити прапор, вивішували його з вікна та, відганяючи мух з обличчя померлого, чекали, коли прийде лікар і засвідчить смерть. Належить визнати, що ця ідея імпонує не лише своєю ефективністю, а й неабиякою вишуканістю. У кожному місті, містечку, селі чи присілку місцевим лікарям залишалося тільки об’їжджати вулиці автівкою чи велосипедом, або ж обходити їх пішки, видивляючись за прапорами, стукати у двері відповідного помешкання та, пересвідчившись у смерті неозброєним оком, без використання інструментів, оскільки надзвичайна ситуація внеможлювала ретельніший огляд тіл, виписувати документ, потрібний для похоронних контор, завдяки якому ті могли мати певність щодо характеристик надаваного їм матеріалу, тобто, що не винесуть із цього оповитого жалобою дому личкований крам. Як можна було здогадатися, вчасно запроваджене нове використання національного прапора набуло подвійного призначення та принесло подвійну користь. Слугувавши від початку як орієнтир для лікарів, прапор стане маяком і для пакувальників померлих тіл. У більших містах, а особливо в столиці, непропорційно розрослій у порівнянні з невеликими розмірами країни, розподіл міського простору на дільниці, з метою встановлення справедливих квот у справі доступу до пирога, як дотепно висловився був сердешний президент асоціації похоронних контор, неабияк полегшить пошуки людських останків, що їх належало провадити в змаганні з часом. Вивішування прапорів мало й іще один побічний наслідок, непередбачений і несподіваний, але водночас промовистий щодо того, наскільки ми можемо помилятися, пускаючись у систематичне плекання скептицизму, то була достогідна поведінка деяких громадян, завзятих шанувальників споконвічних традицій і бездоганних манер у громадському співжитті, а крім того вірних колишній заведенції не ходити на людях простоволосими, які, проминаючи оздоблені вікна, скидали з голови капелюха, хоча це породжувало тяжкорозвійний сумнів, чи вони те роблять із пошани до померлого, чи до вічноживого вітчизняного святого символу.