Смерть бере відпустку - Сарамаго Жозе. Страница 18

На газети, зайве вточнювати, був шалений попит, ще більший, ніж під ту пору, коли здавалося, що вмирання відійшло в минуле. Ясна річ, багато людей уже знали з телебачення про те лихо, що впало їм на голову, й багато хто з них уже мав удома померлих родичів, які чекали на прихід лікаря, й вивішений із балкона прапор сумної звістки, та водночас дуже легко можна зрозуміти, що є різниця між учорашнім зображенням на маленькому екрані зденервованого генерального директора в ролі диктора та оцими серцезворушними, бентежними сторінками, з яких били в очі розпачливі й апокаліптичні заголовки, адже їх можна згорнути вдвоє чи вчетверо, засунути до кишені й принести додому, щоб перечитати неквапно, з того всього ми наведемо тільки добірочку прикладів, нехай невеличку, але репрезентативну, Після раю в пекло, Бал веде смерть, Безсмертя ненадовго, Знову роковані на смерть, Шах і мат, Відтепер попереджені, Оскарженню не підлягає, та ще й з обтяжливими обставинами, Фіолетовий аркушик, Шістдесят дві тисячі померлих за одну мить, Смерть атакує опівночі, Від долі не втекти, З солодкого сну в жахливе страхіття, Повернення до норми, Чим ми це заслужили і т. д., і т. п. Усі без винятку газети відтворювали на першій сторінці рукописний лист від смерти, але одна з них, щоб полегшити читання, вмістила його текст у рамочці чотирнадцятим кеґлем, розставивши розділові знаки, виправивши будову речень, упорядкувавши словоформи, повернувши на їхнє законне місце великі літери, включно з підписом наприкінці, що був смерть, а став Смерть, і ця зміна, невхопна на слух, викличе того ж самого дня гнівний протест від авторки послання, знову письмовий і знову на такому самому фіолетовому папері. За оцінкою авторитетного мовника, з яким газета проконсультувалася, смерть узагалі не була навчена мистецтва писати бодай на елементарному рівні. Особливо почерк, відзначив він, якийсь навдивовижу розхристаний, таке враження, наче в ньому сполучилися всі знані способи, прийнятні та хибні, виводити літери латинської абетки, наче кожну з них писала інша особа, але на це ще можна було б примружити очі, вважаючи за дрібницю, на відміну від геть безладної побудови речень, браку прикінцевих крапок, невживання дужок там, де вони конче потрібні, впертого нероблення уступів, розставляння ком навмання та, непрощенний гріх, умисного та майже диявольського відкинення великої літери, зокрема, хто б міг повірити, навіть у самому підписі, де на її місці з’являється відповідна мала літера. Це ганьба та провокація, наполягав мовник і ставив питання, Якщо вже смерть, мавши безцінну нагоду супроводжувати в минулому найбільших геніїв літератури, пише отак, то чого ж чекати завтра від наших дітей, яким закортить наподоблювати таку філологічну потворність під тим приводом, що смерть, споконвіку присутня серед нас, мусить бути досконало обізнаною в усіх галузях науки. Насамкінець мовник заявив, Синтаксичні неоковирності, яких повно в цьому прикрому листі, наштовхували б мене на думку, що ми маємо справу з велетенською та незграбною підробкою, якби не та болісна очевидність, що жахлива погроза здійснилася. Того самого дня по обіді, як ми вже заповідали, до редакції газети надійшов лист від смерти з якнайрішучішою вимогою виправити написання імені, Пане директоре, писалося в ньому, я не Смерть, а просто смерть, що таке Смерть, вам, панове, геть невтямки, ані в першому наближенні, ви, людські істоти, можете знати, і хай мовник зверне увагу, що я вмію й безособові форми вживати, вам, людським істотам дано знати тільки оту дрібну й буденну смерть, якою є я, тобто неспроможну, навіть у випадку найгірших катастроф, унеможливити продовження життя, та одного дня ви дізнаєтеся, що таке Смерть з великої літери, й отоді, якщо вона, проти сподівання, дасть вам на це час, ви здасте собі справу з дійсної відмінности між відносним і абсолютним, між повнотою та порожнечею, між іще буттям та вже небуттям, і коли я правлю про дійсну відмінність, то маю на думці щось таке, що його годі виразити словами відносне, абсолютне, повнота, порожнеча, ще буття, вже небуття, й у цьому вся сіль, пане директоре, адже слова, якщо вам це невідомо, є дуже рухливі, вони міняться з дня на день, вони непевні, неначе тіні, бо й самі є тіні, не розбереш, чи присутні, чи зниклі, мильні бульбашки, черепашки майже без подиху, спиляні стовбури, ось маєте інформацію, безкоштовну, я за неї з вас нічого не візьму, а натомість подбайте про те, щоб гарненько пояснити вашим читачам різновиди та причини життя та смерти, і, вертаючись тепер до теми цього листа, написаного мною, як і лист на телебачення, власноручно, я вимагаю від вас, відповідно до шанигідних приписів закону про пресу, невідкладно здійс­нити передбачене ним спростування помилок, недоглядів чи огріхів, причому з аналогічним розташуванням і в аналогічному графічному виконанні, і то є випадок, коли ви, пане директоре, ризикує­те тим, що в разі неоприлюднення цього листа в повному обсязі, я завтра ж таки вишлю вам заздалегідне попередження прямої дії, перед тим передбачене для вас по спливі певної кількости років, скількох саме, я вам не скажу, щоб не затруїти решту ваших днів, вичерпавши всі теми, підписуюся з належною до вас повагою, смерть. Точнісінько наступного дня цей лист був оприлюднений у супроводі багатослівних вибачень від директора, та ще й продубльований, тобто репродукція кострубатого рукопису плюс друкована версія в рамочці чотирнадцятим кеґлем. Тільки після того, як число газети надійшло в продаж, директор насмілився полишити бункер, у якому замкнувся був на сім замків одразу ж по прочитанні погрозливого листа. І залишався настільки переляканим, що відмовився публікувати графологічне дослідження, особисто принесене йому авторитетним фахівцем у цій галузі. Вистачить того, що я вскочив у халепу з отим підписом смерти з великої літери, сказав він, несіть ваше дослідження до іншої газети, лихо треба поділити на всіх, і відтепер нехай на все буде воля божа, а я не хочу другий раз наражатися на той жах, який мене був спіткав. Графолог обійшов редакції ще трьох газет, і лише в четвертій, коли він уже й надію був майже втратив, у нього прийнято результат його багатогодинної й морочливої роботи, над якою він сидів з лупою вдень і вночі. Ґрунтовна та змістовна студія починалася з нагадування, що тлумачення почерку на своїх початках було одним із відгалужень фізіогноміки, поряд із такими іншими її частинами, варто уточнити для необізнаних із цією точною наукою, як міміка, жестикуляція, пантоміма та фоногномонія, після чого пішли належні посилання на найавторитетніших спеціалістів у цій складній ділянці знання, з різних епох і різних місць, як камілльо бальді, йоган каспар ляфатер, едуар оґюст патріс окар, адольф генце, жан-іполіт мішон, вільям т’єрі преєр, чезаре льомброзо, жюль креп’є-жамен, рудольф пофаль, людвіг кляґес, вільгельм гельмут мюлер, алісе енскат, роберт гайс, що завдяки ним графологія перебудувалась у своїй психологічній складовій, вийшла на яв двозначність графологічних особливостей і потреба охоплювати вираження їх усіх у сукупності, а відтак, покінчивши з розглядом історичних та теоретичних аспектів питання, наш графолог пустився у вичерпну характеристику основ­них прикмет досліджуваного почерку, до яких належали розмір, спосіб сполучення, сила притиску, розташування на площині, нахили, пунктуація, співвідношення верхніх і нижніх рисочок або ж, іншими словами, напруженість, форма, похиленість, напрямок і міра нерозривности графічних знаків, нарешті, ясно застерігшися, що метою його дослідження не було поставити клінічний діагноз, проаналізувати характер чи оцініти профпридатність, фахівець зосередив свою увагу на очевидних ознаках зв’язку з криміналітетом, які раз у раз виявлялися в почерку, Незважаючи на це, написав він не без розпачу та скрухи, я наштовхнувся на суперечність, що видається мені нерозв’язною, й то нерозв’язною принципово, вона полягає в тому, що, з одного боку, всі компоненти методично та скрупульозно здійсненого мною графологічного аналізу вказують на те, що авторку послання є всі підстави назвати серійною вбивцею, з другого боку, з мого дослідження так само неуникненно випливає ще один цілком безсумнівний висновок, у певному сенсі протилежний першому, висновок про те, що цього листа писано рукою особи мертвої. Так воно й було, й самій смерті нічого іншого не лишалося, крім як це підтвердити, Правду пишете, пане графологу, такі були її слова по прочитанні цієї академічної розправи. Єдине, що годі було збагнути, це як їй, мертвій і геть закостенілій, удавалося вбивати. А листи писати й поготів. Ці загадки назавжди залишаться нерозгаданими.