Смерть бере відпустку - Сарамаго Жозе. Страница 3

О третій годині ночі кардинала довелося терміново доправити до лікарні через напад гострого апендициту, що вимагав невідкладного хірургічного втручання. Перед тим, як поринути в коловертень анестезії, за ту коротку мить, що передує цілковитій утраті притомности, кардиналові подумалося про те саме, що й стільком іншим до нього, про можливу смерть під час операції, та потім згадалося, що це вже статися не може, й нарешті останнім виблиском свідомости сяйнула гадка, що якби він, незважаючи ні на що, все-таки помер, це означало б парадоксальну його перемогу над смертю. Пойнятий нестримним потягом до самопожертви, він уже ось-ось мав благати господа вбити його, але не встиг вишикувати слова в потрібній послідовності. Анестезія вберегла його від найвищого блюзнірства, бажання передати повноваження умертвляти богові, назагал знаному за джерело життя.

Нехай одразу висміяна газетами-конкурентками, яким пощастило видобути з нападів натхнення їхніх випускових редакторів якнайрозмаїтіші й якнайзмістовніші заголовки, в кого драматичні, в кого ліричні, в багатьох філософічні або містичні, а то й зворушливо-наївні, на кшталт винесеного наперед у популярному щоденному виданні, котре вдовольнилося зойком, І що ж тепер із нами буде, графічно увиразненим велетенським прикінцевим знаком питання, ота, вже згадана, шапка З Новим роком, з новим щастям, попри свою прикру заяложеність, дуже припала до душі тим людям, чия природжена вдача або набуте виховання спонукали твердо стояти на позиціях такого собі розважливого оптимізму, навіть підозрюючи в глибині душі, що все це може виявитися тільки скоробіжною оманою. Живши до цих останніх днів сум’яття у світі, який здавався їм найкращим з усіх можливих чи уявленних світів, вони з насолодою усвідомлювали, що найкраще, дійсно найкраще, припало їм оце тепер, що воно прийшло постукати в двері їхніх домівок, неперевершене, пречудове життя без щоденного страху перед рипкими ножицями мойри, безсмертя в рідній вітчизні, убезпечене від метафізичних неприємнощів і безкоштовне для всіх і для кожного, без заставного листа, що його належить розліпити в годину смерти, тобі до раю, тобі до чистця, тобі до пекла, адже раніше, дорогенькі співмешканці в цьому падолі плачу, який зветься землею, наші іншосвітні долі на цьому перехресті розходилися. Тож пресі, навіть тій, що мала сумніви або загадувалася питаннями, а вкупі з нею й телеканалам і радіостанціям подібного ґатунку, не лишалося нічого іншого, крім як долучитися до буяння повсюдних колективних радощів, від півдня до півночі й від заходу до сходу, що звеселяло боязкі душі й відганяло геть із-перед очей довгу танатосову тінь. Минав день за днем, а ніхто й надалі не вмирав, з огляду на що навіть песимісти та скептики, спершу поодинці, а потім масово почали приєднуватися до загалу громадянства, яке за першої-ліпшої нагоди вироювалося на вулицю й гукало та горлало, що життя нарешті зробилося прекрасним.

Яко`сь одна пані, зовсім недавно перед тим овдові­ла, не знайшовши іншого способу виявити нове щастя, яким пойнялося її єство, попри легкий щем від усвідомлення того, що, не вмерши, вона ніколи більше не побачить оплакуваного небіжчика, надумала вивісити національний прапор з обсадженого квітами вікна, яке виходило з її їдальні на вулицю. Про таке зазвичай кажуть, як гадалося, так і сталося. Менше ніж за дві доби прапорами завішано всю країну, барви та емблеми прапора геть заполонили краєвид, з особливою ряснотою в містах, де, звісна річ, балконів і вікон далеко більше супроти сільської місцевости. Такому патріотичному запалові неможливо було опиратися, надто через те, що невідь-звідки почали кружляти певні занепокійливі заяви, а як правду сказати, то неприховані погрози на кшталт, Хто не вивісить із вікна своєї домівки безсмертний прапор батьківщини, той не заслуговує жити. Не тримають на видноті національного прапора хіба ті, що продалися смерті, Долучайся до нас, будь патріотом, купи прапор, Купи другий прапор, Купи ще один прапор, Геть ворогів життя, їх рятує хіба те, що смерти вже нема. Вулиці перетворилися на справдешні виставки розгорнутих знамен, що майоріли на вітру, коли той був, а коли ні, його заступав уміло розташований електричний вентилятор, і навіть якщо його потужности не вистачало, щоб прапор мужньо тріпотів, могутньо наснажуючи своїми вилясками щирі войовничі серця, то принаймні барви батьківщини розвіювалися від того з належною гідністю. Зовсім поодинокі незгодні тихцем поговорювали, що то пересада й перебір, адже пізніше чи раніше все це море прапорів неминуче доведеться прибирати, й чим раніше, тим краще, бо так само, як надмір цукру в пляцку забиває смак і шкодить травленню, природна й цілковито виправдана повага до національних символів урешті-решт обернеться глумом, якщо ми дозволимо їй виродитися в чистісінький собі замах на пристойність, як у недоброї пам’яті кирейних ексгібіціоністів. А ще, казали вони, якщо прапорами святкується той факт, що смерть більше не вбиває, тоді одне з двох, або ми їх приберемо, поки нам не набриднуть і не сприкряться символи вітчизни, або ми всю решту життя, тобто цілу віч­ність, так-таки так, цілу вічність і не менше, будемо змушені щоразу їх міняти, коли вони погниють від дощів, подеруться вітром чи вигорять під сонцем. Сміливців, що наважувалися отак привселюдно роз’ятрювати болячку, було обмаль, а один бідолаха дістав за антипатріотичний вилив почуттів такого прочухана, що й богу душу на місці віддав би, якби в країні від початку року не припинилося було завдавання смерти.

Та свято не всім свято, обік тих, що сміються, завжди знайдуться інші, що плакатимуть, і часом, як-от у цьому випадку, з тих самих причин. Значні сектори економіки, глибоко занепокоєні новою ситуацією, не забарилися з донесенням до відповідних інстанцій своєї невдоволености. Як і годилося очікувати, перші офіційно оформлені скарги надійшли від підприємств, задіяних у надаванні похоронних послуг. Раптово позбавлені своєї базової сировини, їхні власники спершу заходилися були, за усталеним звичаєм, хапатися руками за голову й заводити хорове голосіння, Що ж тепер із нами буде, та невдовзі, загрожені всеохопним банкрутством, яке б не оминуло жодного представника похоронної спільноти, скли´кали загальні збори галузі, й насамкінець, по завершенні обговорення, всуціль безплідного, позаяк кожен без винятку його учасник бився головою об нерозвальний мур відмови смерти від спів­праці, такої для всіх звичної, з покоління в покоління, та неначебто самою природою їм ґарантованої, ухвалили звернення до національного уряду, де висували єдину винесену на обговорення конструктивну пропозицію, еге ж, конструктивну, та водночас і комічну, Ой, і порегочуть же з нас, остерігав голова зборів, але я визнаю`, що іншого виходу нема, або це, або знищення галузі. Отож, цей документ повідомляв, що представники похоронних бюр, відбувши надзвичайні загальні збори з метою розгляду глибокої та неподоланної кризи через брак випадків смерти по всій країні, здійснили її ретельний і всебічний аналіз з неухильним урахуванням кардинальних національних інтересів, який дозволив дійти висновку про все ще наявну можливість уникнути драматичних наслідків ситуації, що поза сумнівом увійде в історію як найгірше колективне лихо в нашій спільній долі з часу заснування держави, задля цього треба, щоб уряд видав постанову про обов’язковість поховання або кремації всіх домашніх тварин, які помруть власною смертю чи загинуть унаслідок нещасного випадку, і щоб таке поховання або кремацію в належно вреґульований і відповідно затверджений спосіб здійс­нювали підприємства похоронної галузі, зважаючи на їхні незаперечні й цілком очевидні минулі заслуги у справі якісного задоволення суспільних потреб багатьох поколінь. Далі в документі містився заклик, Ми просимо уряд звернути пильну увагу на ту обставину, що неминучої переорієнтації галузі не вдасться досягти без потужних інвестицій, оскільки поховання, з одного боку, людської істоти, а з другого, кота або канарка, чи, наприклад, циркового слона або триманого в лазничці крокодила, є різними завданнями, через що виникає потреба цілковитого оновлення наших традиційних технологій, і в ході цієї необхідної модернізації, на щастя, вже можна буде спертися на досвід, набутий з часу відкриття кладовищ для тварин, тобто те, що дотепер було для нашої галузі тільки побічним напрямком, хоча, слід визнати, досить прибутковим, має стати надалі її виключним полем діяльности, завдяки чому можна буде до певної міри уникнути втрати робочих місць сотнями або й тисячами самовідданих працівників, які щоденно протягом цілого життя стійко мали справу з жахливою картиною смерти, і до яких тепер, без жодної провини з їхнього боку, смерть повертається спиною. З огляду на викладене, пане прем’єр-міністре, ми уклінно просимо Вас для належного захисту професії, впродовж тисячоліть залічуваної до суспільно корисних, прихильно розглянути потребу невідкладного ухвалення відповідного рішення, причому з рівночасним відкриттям пільгової кредитної лінії або, і то було б ідеальне чи, в дусі нашої професії, остаточне роз­в’язання виниклої проблеми, а ще точніше, то був би акт елементарної справедливости, з рівночасним наданням безповоротної фінансової допомоги, зав­дяки чому уможливилося б швидке відродження галузі, чиє існування потрапило під загрозу вперше за ввесь період тривання історії й навіть за ще дов­ший час, що охоплює й передісторичну добу, оскільки ніколи не траплялося так, щоб людський труп раніше чи пізніше не дочекався похорону чи хоч би поглинення матінкою-землею. З повагою та надією на позитивне рішення справи.