Бентежна кров - Галбрейт Роберт. Страница 149

— На вашу думку,— спитав Страйк,— з того, що ви знаєте про Бреннера... він міг скористатися своїм становищем щодо пацієнтки?

Пауза. Молочні очі Бетті роздивлялися Страйка.

— Ті’ки якби вона... у відключці була.

— А інакше ні? — спитав Страйк.

Глибоко вдихнувши кисень з балона крізь покривлений ніс, Бетті відповіла:

— Такі чоловіки... якшо є шось, шо його... справді заводить... він іншого не хоче...

— Він вам давав снодійне? — спитав Страйк.

— Ні,— відповіла Бетті,— не треба було...

— А ви пам’ятаєте,— Страйк перегорнув сторінку в записнику,— соцпрацівницю на ім’я Вілма Бейліс?

— Чорненьку? — спитала Бетті.— Пам’ятаю... а ти ж куриш, га? — спитала вона.— Пахне від тебе... пригости даму,— промовила вона; понівечене тіло згадало, як фліртувати.

— Думаю, це погана ідея,— усміхнувся Страйк.— Ви ж на кисні.

— А пішов ти тоді,— відповіла Бетті.

— Вам подобалася Вілма?

— Хто?

— Вілма Бейліс, соцпрацівниця?

— Вона була... як усі вони,— знизала плечами Бетті.

— Ми нещодавно спілкувалися з доньками місіс Бейліс,— мовив Страйк.— Вони розповіли нам про листи з погрозами, які доктор Бамборо отримувала перед зникненням.

Бетті дихала; провалені груди мужньо працювали для неї, зруйновані легені тихенько сипіли.

— Ви щось знаєте про ці записки?

— Ні,— відповіла Бетті.— Чула... шо таке було. Всі тут чули.

— А від кого чули?

— Та, мабуть, від тої Айрін Булл...

— Тобто ви пам’ятаєте Айрін?

З численними паузами, щоб перевести подих, Бетті Фуллер розповіла, що її молодша сестра вчилася з Айрін Булл в одному класі. Родина Айрін жила неподалік Скіннер-стріт, на Корпорейшн-роу.

— Думала така... шо сере ружами... ота,— сказала Бетті. Вона засміялася, потім знову хрипко закашлялася. Оговтавшись, продовжила: — Поліція їм усім сказала... не патякати... але в тої дівки рот був... такий... усі взнали... про погрози.

— За словами Вілминих доньок,— сказав Страйк, спостерігаючи за реакцією Бетті,— ви знали, хто надіслав ті записки.

— Нє, ніколи,— відповіла Бетті Фуллер, уже не усміхаючись.

— Але ви були певні, що то не Маркус Бейліс?

— Маркує ніколи... хороший був... знаєте, я завжди любила... чорномазих,— відповіла Бетті Фуллер, і Робін опустила погляд на свої руки, щоб Бетті на бачила, як вона скривилася.— Дуже гарний... я б йому дала... і так... ха-ха-ха... високий, великий чоловік,— сумовито додала Бетті,— ще й добрий... нє, він лікарці не погрожував.

— А як ви гадаєте, хто...

— Моя друга... моя Кеті...— провадила Бетті, рішуче оглухнувши,— так її тато був чорномазий... не знаю навіть хто, гумка порвалася... я лишила Кеті, бо люблю... дітей... а їй на мене плювати. На герич сіла! — люто додала Бетті.— Я того лайна не торкалася... надивилася... а вона крала в мене... а я їй кажу, шоб тільки... не в моєму домі...

Бетті боролася з задишкою, насолоджуючись увагою Страйка.

— А Синді хороша,— видихнула вона.— Синді... заходить до мами... Заробляє... добрі гроші...

— Правда? — підіграв Страйк, чекаючи на нагоду.— А де Синді працює?

— Ескорт,— просипіла Бетті.— Така фігура... Вест-Енд... заробляє стільки, шо я не бачила... Араби і хто хочеш... але каже... «Ма, тобі б тепер... не сподобалося... вони всі хочуть тільки... анал»,— Бетті засміялася, закашлялася, а тоді без попередження розвернулася до Робін, що сиділа на краєчку ліжка, і заявила ущипливо: — А от їй... бачте, не смішно... га, не смішно? — спитала вона в шокованої Робін.— Дає... за ресторани і прикраси... а думає... думає, шо просто так... глянь, як скривилася,— просипіла Бетті, вовком дивлячись на Робін,— точно така сама... як та носата соцпрацівниця... ходила тут до нас одна... коли я дивилася за дітьми Кеті... вже нема,— сердито заявила Бетті.— Забрала опіка...

Вона заговорила з гротескною манірністю:

— «Ні, місіс Фуллер... ні, мені цілковито все одно... як саме ви зводите... кінці з кінцями, дами... секс-робота — теж робота...» Отаке кажуть... та ще, бляха, так зверхньо... а самі б хотіли... шоб їхні доньки... це робили? Та дідька лисого,— заявила Бетті Фуллер, і за найдовшу свою промову заплатила шаленим нападом кашлю.

— Синді... стільки коксу нюха,— просипіла Бетті з мокрими очима, коли знову змогла говорити,— шоб не товстіти... Кеті сиділа на геричі... мужик її... змушував працювати... дубасив усю... була вагітна, скинула...

— Дуже прикро це чути,— сказав Страйк.

— На вулиці... тепер... самі діти,— сказала Бетті, і Страйк роздивився крізь її суворий фасад проблиск справжньої тривоги.— П’ятнадцять, чотирнадцять... діти... за моїх часів... ми б їх додому повідводили... нормально, якщо це доросла жінка, але якщо дитина... а ти на що витріщилася? — гаркнула вона до Робін.

— Корморане, я...— сказала Робін, підвелася і показала на двері.

— Так, пішла звідси,— кивнула Бетті Фуллер, із задоволенням дивлячись Робін услід.— Дрючиш її, га? — просипіла вона до Страйка, щойно по Робін зачинилися двері.

— Ні,— відповів Страйк.

— А на дідька тоді... вона тобі?

— Вона дуже добре виконує свою роботу,— відповів Страйк.— Звісно, не коли має справу з кимсь вашого штибу,— додав він, і Бетті Фуллер заусміхалася, показавши жовті як сир зуби.

— Ха-ха-ха... знаю я таких... ні хріна не знає... про справжнє життя.

— На Лезер-лейн за часів Марго жив один чоловік,— сказав Страйк.— На ім’я Нікколо Риччі. Його ще називали Гнійний Риччі.

Бетті Фуллер мовчала, тільки прищулила молочні очі.

— Що ви знаєте про Риччі? — спитав Страйк.

— Такий самий... як усі,— відповіла Бетті.

Краєм ока Страйк побачив, що Робін вийшла надвір. Вона прибрала волосся з шиї, ніби хотіла зняти вагу з плечей, а тоді рушила геть, сховавши руки в кишені.

— То не Гнійний... їй погрожував,— сказала Бетті.— Він би... записок не писав. Не його... стиль.

— Риччі зайшов на святкування Різдва до клініки Святого Івана,— сказав Страйк.— Це досить дивно.

— Нічого... про це не знаю.

— Дехто на вечірці вирішив, що це батько Глорії Конті.

— Не чула про таку,— просипіла Бетті.

— За словами доньок Вілми Бейліс,— мовив Страйк,— ви сказали їхній матері, що боїтеся людини, яка написала ці записки. Ви сказали, що той, хто їх написав, убив Марго Бамборо. Ви сказали Вілмі, що він і вас уб’є, якщо ви про нього розповісте.

Молочні очі Бетті дивилися без жодного виразу. Слабкі груди піднімалися й опадали, втягуючи кисень у легені. Страйк уже вирішив, що вона нічого не скаже, коли Бетті розтулила губи.

— Одна дівчина тут,— почала вона,— моя подруга... зустріла Гнійного... він тут гуляв... на нашому кутку... Каже до Джен: «Ти заслуговуєш на краще... ніж стояти на вулиці... таке тіло... можу тобі платити... уп’ятеро більше... ніж тут...» Джен і пішла з ним,— провадила Бетті,— до Сохо... танцювала стриптиз... спала з його друзями... А потім я її стріла... до мами прийшла... і вона мені розповіла історію. Дівчина з їхнього клубу... красуня, сказала Джен... її зґвалтували, погрожували ножем... Порізав її,— Бетті показала на свій провалений торс,— отут ребра порізав... приятель... Риччі... Деякі люди,— додала стара,— думають, шо шльондру як ґвалтують... то просто не платять... мабуть, ота твоя, шо лінійку проковтнула,— сказала Бетті, глянувши на вікно,— так і думає... але це не так... Дівчина образилася... захотіла помститися Риччі... дурепа... почала стукати поліції...

— Гнійний дізнався...— просипіла Бетті,— й відзняв... як її вбивали. Моїй подрузі Джен сказала одна... шо бачила ту плівку... Риччі тримав її... в сейфі... показував людям... як хотів... налякати. Джен померла,— додала Бетті Фуллер.— Передознулася... тридцять з гаком років тому... думала, їй там буде краще... серед багатих... а от вона я... стояла на панелі... а ше жива. Я нічо’ не знаю... про записки... то був не Маркус... і все... О, їсти везуть,— заявила Бетті, обернувши голову, і Страйк побачив, що до дверей іде чоловік зі стосом фольгових судочків у руках.