Вінні-Пух та його друзі - Милн Алан Александр. Страница 11

– Шістнадцять,– сказав Паць.

– Сімнадцять, здається... Авжеж! – сказав Кролик.– Та ще одну для носовичка. Отже, всього – вісімнадцять. Вісімнадцять кишень в одному костюмі! Та я просто заплутався б!

Тут усі вмовкли й довго-довго думали про кишені.

Нарешті Пух, який увесь цей час напружено морщив лоба, сказав:

– По-моєму, їх п'ятнадцять.

– Чого, чого? – спитав Кролик.

– Кажу, що їх таки п'ятнадцять.

– П'ятнадцять чого?

– Твоїх родичів.

– А до чого тут мої родичі?

Пух потер кінчик носа й сказав, що йому здалося, ніби Кролик говорив про своїх родичів.

– Хіба? – сказав Кролик, знизавши плечима.

– Авжеж, говорив...

– Ну, гаразд, Пуше, облишмо родичів,– нетерпляче сказав Паць.– Питання стоїть так: що нам робити з Кенгою?

– А-а, ясно,– сказав Пух.

– Найліпше,– сказав Кролик,– найліпше буде зробити таке: взяти й викрасти Крихітку Ру, а потім його сховати, і коли Кенга запитає: "Де ж це моя Крихітка Ру?", ми скажемо: "Ага!"

– Ага! – сказав Пух, надумавши потренуватися.– Ага! Ага!

– По-моєму,– сказав він трохи згодом,– по-моєму, ми можемо сказати "ага", навіть не викрадаючи Крихітки Ру.

– Пуше,– поблажливо сказав Кролик,– у тебе й справді в голові сама тирса!

– Я знаю,– винувато промовив Пух.

– Ми скажемо "ага" так, щоб Кенга зрозуміла, що ми знаємо, де її Крихітка Ру. Таке "ага" означає: "Ми тобі скажемо, де Крихітка Ру, якщо ти пообіцяєш піти з нашого Лісу й ніколи не повертатися". А тепер помовчте: я хочу подумати! – сказав Кролик.

Пух подибав у куточок і став учитися такого "Ага!", про яке казав Кролик. Іноді йому здавалося, що воно виходить саме таке, а іноді – що зовсім не таке.

"Мабуть, тут усе залежить від вправ,– думав Пух.– Цікаво, чи й Кенга повинна робити такі вправи, щоб нас зрозуміти?"

– Я ось про що хотів запитати,– сказав Паць, неспокійно соваючись на місці,– Я оце мав розмову з Крістофером Робіном, і він сказав, що Кенга, між іншим, вважається Одним із Найлютіших Звірів. Сам я не боюся звичайних лютих звірів, але всі знають, що коли в Одного з Найлютіших Звірів забрати дитину, то цей звір стає такий лютий, як Двоє Найлютіших Звірів. І тоді вже казати "Ага!" буде, мабуть, досить безглуздо.

– Пацю,– промовив Кролик, діставши олівця і послинивши його,– ти страшенний боягуз, ти не маєш ані краплі хоробрості!

– Важко бути хоробрим,– сказав Паць і тихенько зашморгав носом,– коли ти є лише таким Малесеньким Пацем.

Кролик, який тим часом почав щось квапливо писати, на хвильку відірвався від роботи і сказав:

– От саме завдяки тому, що ти такий малесенький, ти скоро будеш у найбільшій пригоді.

Паць так зрадів, що він буде в пригоді, що враз і думати забув про будь-які страхи. А коли Кролик сказав, що Кенги бувають люті лише взимку, а в усі інші пори року вони – Найсумирніші Створіння, Паць ледве міг усидіти на місці, так йому закортіло потрапити в пригоду.

– А як же я? – засмутився Пух.– Виходить, я зовсім не буду в пригоді?

– Не журися, Пуше,– утішив його Паць.– Може, якось іншим разом...

– Без Пуха,– урочисто сказав Кролик, загострюючи олівця,– пригода взагалі буде неможлива.

– Ого! – сказав Паць, силкуючись не показати свого розчарування.

А Пух знову почалапав у куток і гордо сказав собі подумки: "Без мене взагалі неможливо! От я, так я!"

– А тепер слухайте всі! – сказав Кролик, скінчивши писати.

Пух та Паць сіли й приготувалися слухати уважно-уважно – аж роти пороззявляли!

І ось що їм прочитав Кролик:

ПЛАН,

як викрасти Крихітку Ру.

1. По-перше. Кенга бігає швидше за кожного з нас, навіть за мене.

2. Ще найпопершіше. Кенга не зводить очей із Крихітки Ру, якщо він не застебнутий у неї в кишені геть на всі ґудзики.

3. Отже. Якщо ми хочемо викрасти Крихітку Ру, нам треба виграти час, бо Кенга бігає швидше за кожного з нас, навіть за мене (див. параграф 1).

4. Ідея. Якщо Ру вискочить із Кенжиної кишені, а Паць туди вскочить, то Кенга не помітить різниці, бо Паць – це всього лиш Малесенький Паць.

5. Такий самий, як і Крихітка Ру.

6. Але Кенга неодмінно має глянути в інший бік, щоб не помітити, як Паць вскочить до неї в кишеню.

7. Дивись параграф 2.

8. Ще одна ідея. Та коли Пух заговорить до неї і говоритиме дуже переконливо, вона може на мить відвернутися.

9. І тоді я зможу втекти з Ру.

10. Дуже швидко.

11.1 Кенга спочатку нічого не помітить, а помітить уже згодом.

Кролик гордо прочитав усе це вголос, і, коли він закінчив, деякий час усі мовчали. Тільки Паць усе відкривав та закривав рота, але не міг промовити й слова. Нарешті, йому пощастило видушити з себе захриплим голосом:

– А тоді?

– Що тоді?

– Ну, коли Кенга помітить, що то не Ру?

– Тоді ми всі разом скажемо: "Ага!"

– Усі втрьох?

– Еге.

– Ого!

– А що тебе турбує, Пацю?

– Нічого,– сказав Паць.– Якщо ми всі троє скажемо "Ага!", тоді все гаразд... Якщо ми всі троє скажемо "Ага!",– сказав Паць,– тоді я не турбуюся,– додав він.– Але мені б не хотілося казати "Ага!" самому. Бо воно дуже погано вийде... До речі,– поцікавився він,– ти цілком певен у тому, що ти казав про зиму?

– Про зиму?

– Ну, про те, що Кенги найбільше лютують у січні та лютому?

– А-а! Так, так, це напевне. Ну, Пуше, тобі ясно, що ти маєш робити?

– Ні,– сказав Пух.– А що я маю робити?

– Та лише одне: говорити й говорити з Кенгою, щоб вона нічого не помічала.

– Ага! А про що говорити?

– Про що хочеш.

– Може, почитати їй вірші чи щось таке?

– Так, так, саме вірші,– сказав Кролик.– Блискуча думка! А тепер – гайда!

І вони всім гуртом подалися шукати Кенгу.

Кенга й Ру тихо-мирно бавилися на піщаній галявці.

Крихітка Ру робив свої вправи в пісочку: він стрибав у висоту, стрибав у довжину і стрибав навіть у глибину, тобто вчився падати в мишачі нірки й вилазити з них, а Кенга хвилювалася і щохвилини примовляла:

"Ну, любий мій, оце ще разочок стрибни, та й час додому".

І ось цієї миті з-за пагорба й вигулькнув не хто інший, як сам Вінні-Пух.

– Добрий день, Кенго! – сказав він.

– Добрий день, Пуше.

– Диви, як я стрибаю! – пропищав Крихітка Ру і впав у надцяту мишачу нірку.

– Привіт, Ру, маленький мій друже!

– А ми оце збираємося додому,– сказала Кенга.– Добрий день, Кролику. Добрий день, Пацю.

Кролик та Паць, які тим часом теж вигулькнули з-за пагорба, тільки з іншого боку, й собі сказали "Добрий день" та "Привіт, Ру", а Ру запросив їх поглянути, як він стрибає...

Отож вони стояли й дивилися.

І Кенга дивилася також...

– Послухай-но, Кенго,– сказав Пух, після того як Кролик підморгнув йому вдруге.– Цікаво знати, чи любиш ти вірші?

– Не дуже,– сказала Кенга.

– Та ну! – сказав Пух.

– Ру, любий мій, оце ще разочок стрибни, та й час додому!

Запала коротка мовчанка.

Ру шугонув ще в одну мишачу нірку.

– Ну, чого ж ти, давай,– голосно прошепотів Кролик, прикриваючи рота лапкою.

– До речі, про вірші,– сказав Пух.– Я оце по дорозі сюди склав такого собі віршика. Ну ось такого... Кхи, кхи... Хвилиночку...

– Та невже? – сказала Кенга.– Ру, любий мій...

– Віршик тобі сподобається,– сказав Кролик.

– Ти його полюбиш,– кувікнув Паць.

– Тільки слухай уважно,– порадив Кролик.

– Аби нічого не прослухати,– кувікнув Паць.

– Гаразд, гаразд,– сказала Кенга, та, на жаль, вона й далі не зводила очей із Крихітки Ру.

– То про що ж у ньому йдеться, Пуше? – сказав Кролик.

Пух легенько відкашлявся й почав: