Вінні-Пух та його друзі - Милн Алан Александр. Страница 12

– Ду-у-же, дуже мило! – сказала Кенга, не чекаючи розповіді про те, що сталося в п'ятницю.– Ну, Ру, оце вже останній-останній разочок стрибни, мій любий, та й час додому.

Кролик непомітно підштовхнув Пуха ліктем у бік.

– До речі, про вірші, – квапливо сказав Пух.– Ти коли-небудь звертала увагу на оте дерево – он там, праворуч?

– Де? – сказала Кенга й далі дивлячись на Крихітку Ру.– Ну, серденько Ру...

– Та ондечки, праворуч,– сказав Пух і показав за спину Кенги.

– Ні,– сказала Кенга.– Ну, серденько Ру, а тепер, любий, стрибай у кишеню та й підемо додому.

– Ні, ти обов'язково подивися на оте дерево – он там, праворуч,– сказав Кролик.– Ру, хочеш, я тебе підсаджу? – І він узяв Крихітку Ру на лапки.

– А на тому он дереві сидить пташинка,– сказав Пух.– Чи, може, то рибинка?

– Авжеж, то сидить пташинка,– сказав Кролик,– якщо вона, звичайно, не рибинка.

– То не рибинка, то пташинка! – кувікнув Паць.

– Так воно і є, – сказав Кролик.

– Цікаво, а то шпачок чи дрізд? – спитав Пух.

– У тому вся й штука,– сказав Кролик,– чи то дрізд, чи, може, шпачок?

І тут нарешті Кенга озирнулася. І саме тієї миті Кролик голосно-преголосно сказав:

– Ру, на місце!

І на місце, тобто в кишеню Кенги, вскочив Паць, а Кролик міцно притис до себе Крихітку Ру і дременув з ним що було духу.

– Куди ж це Кролик подівся? – спитала Кенга, знову повернувши голову.– Ну як, любий Ру, все гаразд?

Пацик із дна Кенжиної кишені пропищав щось голосом Ру.

– Кроликові довелося піти,– сказав Пух.– Мабуть, він згадав про якусь дуже пильну справу. Зненацька й раптово.

– А Паць?

– А Паць, мабуть, теж згадав про якусь дуже пильну справу. Зненацька й раптово.

– Ну, гаразд, ми пішли додому,– сказала Кенга.– До побачення, Пуше!

Три велетенських стрибки – стриб! стриб! стриб! – і Кенга зникла з очей.

Пух подивився їй услід:

"Хотів би я отак стрибати! – подумав він.– І чого то одні вміють, а інші не вміють? Яка несправедливість!"

Кенга й справді чудово стрибала, та були хвилини, коли Пацикові хотілося, щоб вона стрибала не так чудово.

Раніше він часто, вертаючись додому з далекої прогулянки в Лісі, мріяв стати пташкою і вміти літати; але тепер, коли Паць у Кенжиній кишені підлітав, як м'яч, у голові йому стрибала думка:

Якщо це зве ве

\ / \

ве \

веться

в них літа та

\ / \

та \

тати, —

я пташкою

не хо хо

\ / \

хо \

хочу

ста а а ти – ти!

\ / \ / \ /

а а а

– УУУУУУУУ! – казав Паць, злітаючи високо в повітря. А опускаючись донизу, він казав:

–Ух!

І йому довелося цілу дорогу, аж до самісінької Кенжиної домівки: казати: "Ууууууу-ух!", "Ууууууу-ух!", "Ууууууу-ухГ

Звісно, вдома, щойно Кенга розстебнула свою кишеню, вона одразу помітила, що її підманули. Спершу вона ледь не злякалася, та наступної миті збагнула, що лякатися нічого: бо ж вона була цілком певна, що Крістофер Робін нікому не дозволить скривдити Крихітки Ру.

"Ну, гаразд,– сказала вона сама собі подумки,– якщо вони такі, то й я буду така. Тільки тепер не вони з мене, а я з них покепкую!"

– Ну, любий мій Ру,– сказала Кенга, витягнувши Паця з кишені,– час нам спатки.

– Ага! – сказав Паць, силкуючись вимовити це "ага!" якомога краще. Але після такої Стрибастої Подорожі "ага!" вийшло не дуже вдале, і Кенга, мабуть, не зрозуміла, що воно мало означати.

– Спершу цюпці-люпці,– сказала Кенга веселим голосом.

– Ага! – повторив Паць, тривожно нишпорячи очима й шукаючи друзів. Та друзів тут не було. Кролик сидів у себе вдома й любесенько грався із Ру, відчуваючи, що з кожною миттю все дужче й дужче любить Крихітку Ру, а Пух, якому враз заманулося стати Кенгою, ще й досі стрибав на піщаній галявці посеред Лісу.

– Не знаю, як краще,– сказала Кенга ніби в глибокій задумі,– може, сьогодні тобі зробити холодну ванну? Адже ти дуже любиш холодну водичку, га, любий мій Ру?

Паць, який узагалі не терпів ніяких ванн, затремтів від обурення й, зібравши усю свою хоробрість, рішуче сказав:

– Кенго! Я бачу, настав час поговорити відверто!

– Який же ти смішненький та дурненький, любий мій Ру,– сказала Кенга, наливаючи у ванну воду.

– Я не Ру! – голосно сказав Паць.– Я Паць!

– Так, любий, так,– лагідно сказала Кенга. – Хіба я заперечую? Бач, яке розумне – і голосок уже навчилося підбирати – ну чисто тобі Паць! – вела вона далі, дістаючи з полиці великий брусок жовтого мила. – Ну, чим ти мене ще потішиш?

– Хіба ти не бачиш? – зарепетував Паць.Очей у тебе немає чи що? Подивися ж на мене!

– Та я дивлюся, любий мій Ру, дивлюся, – сказала Кенга суворо.– А от ти, бачу, забув ся, що я тобі вчора казала про блазнювання. Якщо ти будеш викаблучуватися й далі, мов той Паць, то, коли виростеш, станеш схожим на Паця, і тоді про це дуже-дуже пожалкуєш. А тепер – гайда у ванну і не дратуй мене, бо ти мене знаєш!

Не встиг Паць навіть зойкнути, як уже опинився у ванні.

Кенга заходилася щосили терти його великою кудлатою мочалкою.

– 0-йо-о-о-й! – верещав Паць.– Відпусти мене! Я ж Паць!

– Не роззявляй рота, серденько, бо наковтаєшся мила,– сказала Кенга.– От бач! Що я тобі казала?

– Ти... ти... ти це зумисне зробила,– забулькотів Паць, тільки-но спромігся заговорити.

Але нараз рота йому затулила мочалка.

– Отак, мій любий, отак, коханий, хоч тепер помовч,– сказала Кенга, але за хвилину вона вже витягла Паця з ванни і дбайливо витерла м'яким рушником.

– А тепер,– сказала Кенга,– вип'єш свої ліки і можеш спатки.

– Я-я-я-які ще ліки? – пробелькотів Паць.

– Риб'ячий жир, щоб ти виріс великий та сильний, моє серденько. Адже ти не хочеш бути таким малесеньким, як Паць, не хочеш? Ото ж бо!

У цей час хтось постукав у двері.

– Прошу, – сказала Кенга, і до кімнати увійшов Крістофер Робін.

– Крістофере Робіне! Крістофере Робіне! – жалісно загукав Паць.– Скажи Кензі, хто я такий. Вона весь час каже, що я – Крихітка Ру! А я зовсім не Крихітка Ру, правда?

Крістофер Робін оглянув Паця дуже ретельно і похитав головою.

– Авжеж, ти не Ру,– сказав він.– Я щойно бачив Ру в гостях у Кролика. Вони там собі граються.

– От тобі й маєш! – сказала Кенга.– Ну хто ж міг знати! І як це я могла помилитися?

– Ага, ага! Бачиш! – заторохтів Паць.– Чия правда? Я ж казав, що я – Паць! От!

Крістофер Робін знову похитав головою.

– Ні, ти не Паць,– сказав він.– Паця я знаю чудово, і він зовсім іншого кольору.

Паць намірився був сказати, що все це через купання, та вчасно збагнув, що, мабуть, цього не слід говорити. Він роззявив рота, щоб сказати щось інше, і в цей час Кенга засунула йому в рот ложку з ліками, а тоді ніжно поплескала по спині й сказала, що риб'ячий жир дуже-дуже смачний, коли до нього гарненько звикнеш.