Нові пригоди самоходика - Ненацький Збігнєв. Страница 18

Наступного дня рано-вранці мене розбудив гуркіт моторного човна, що підпливав до берега з двома міліціонерами. Один з них вийшов на берег і, помітивши, що я виглядаю з намету, спитав:

— Чи ви не бачили десь тут якихось підозрілих людей? Гурту молоді без батьків абощо?

Я розповів про ватагу Чорного Франека, яка вчора пополудні пливла на плотах до Чаплиного острова.

— Сталося щось погане? — поцікавився я. Він кивнув.

— У сусідньому селі вкрадено вівцю, у гарцерів хтось забрав байдарки й підкинув їх біля Гєрчака. А минулої ночі в гарцерському таборі вкрадено бутлі й газову лампу.

Із свого намету вийшов пан Анатоль. Він чув міліціонерові слова і, звісно, відразу ж заходився повчати:

— Громадянине міліціонер! Візьміться за тих бешкетників і злодіїв, бо туристи не мають спокою. Ви дієте надто нерішуче й повільно. Чи вам бракує палиць на тих розбишак? Насамперед треба приборкати ватагу Чорного Франека.

Міліціонер подивився на пана Анатоля і розважливо відповів:

— На жаль, ніхто не бачив злодіїв, нікого не можна звинуватити. Кожний тільки каже: це, певно, ватага Чорного Франека. Міліція робить усе можливе, щоб над озером був лад і спокій. Але цього року тут дуже багато людей. Сотні наметів напнуто на острівцях, на берегах і над затоками. Туристи самі трохи винні в тому, що тут починає робитися. Чи хто-небудь із тієї сотні туристів, які заселили береги озера, зволив прописатися? Ні. Ви теж не прописані, і ви, еге ж? — звернувся він до пана Анатоля і до мене.

— Бо я… тільки проїздом. Завтра, може, деінде заночую, — пояснював пан Анатоль.

— Так усі кажуть, — відповів міліціонер. — Ми не знаємо, хто живе в наметах, з ким маємо справу. Кожен заявляє: я відпочиваю, подорожуючи, не зміг прописатись. І так само відповідають хлопці й дівчата з ватаги Чорного Франека. Я вважаю, що справжні туристи повинні допомогти нам у нашій роботі. Самі, без вашої участі, ми не дамо тут ладу. Ось хоча б сьогодні… Спершу нас повідомили про крадіжку бутлів і газової лампи, потім про те, що потонув хлопець, який купався в забороненому місці. Ми шукаємо винуватців крадіжки, але мусимо водночас вести слідство в справі того хлопця. Озеро велике, і всяких справ тут безліч. Скільки туристів плаває байдарками й човнами без плавецьких посвідчень? Скільки людей купаються далеко від берега? У туристських таборах зчиняються суперечки, сварки, а часом навіть бійки. І в усі такі справи закликають втрутитись міліцію. Про це вам теж слід подумати, коли нас критикуєте.

Міліціонери відпливли до Чаплинця. Я скінчив снідати, коли побачив, як вони повертаються серединою озера. Був певний, що пливуть ні з чим. Тобто або взагалі не дістались до табору Чорного Франека, або нічого там не знайшли. Мабуть, Чорний Франек не такий дурний, щоб спійматися з краденими речами. Він міг сховати їх у кущах чи закопати в землю, схованок не бракувало.

Однак я прибув сюди не для того, щоб стежити за ватагою Чорного Франека. Я повинен був знайти Чоловіка з рубцем.

Сховавшись за наметом, щоб не побачили сусіди, я став розглядати в бінокль берег по той бік озера. Дивився довго, але не помітив нічого, вартого уваги. Той берег здавався безлюдним, а коли хтось і ховався за очеретами біля двох півостровів, то на воді не видно було нікого. А для мене мало значення, чи десь тут — у районі півостровів — не почав пірнати Чоловік із рубцем. Для цього йому треба було якось перебратися через очерет, і він, напевно, скористався чиїмсь човном.

Крізь скельця мого бінокля видно було на півостровах навіть маленькі кущі, тому я не міг когось не помітити. Зрештою, на піщаному мисі стояли три чорні чаплі — найкраще свідчення, що місцевість безлюдна.

Проте я не здавався. Час від часу крізь скельця бінокля я стежив за півостровами і чорною затокою між ними. І таки недарма. В очереті західного півострова раптом щось промайнуло, ніби пересунулась якась тінь. Потім вона зникла, а за кілька хвилин цю саму тінь я помітив на чорному плесі затоки.

Я й не здогадувався, що «воно» таке. Наче довгий пасочок, який дуже повільно перепливав затоку і прямував до очерету біля середини східного півострова.

Я сушив собі голову: чи це маленький човник, чи дерев'яна колода, чи, може, який звір або величезна рибина. Таємниче «щось» підпливло до стіни очерету й щезло в ньому.

Я схопився й пішов до сусідів.

— Чи не позичите мені свого човна? Я хотів би попливти на півострів на тому боці озера.

— Ах, по рибку? — покивав головою пан Анатоль. — На жаль, за хвилину ми з Казиком теж вирушаємо рибалити. Тільки ми пливемо на Чаплинець. Ми чули, що на тому боці озера царство красноперів. Накопали черв'яків і спробуємо рибальського щастя.

Хоч-не-хоч доводилось мені завести самохід. Намет я покинув під нагляд сусідок, заїхав у воду й попрямував на північ.

Я хотів великим колом обплисти східний півострів, щоб той, хто ховався, навіть помітивши мене на озері, подумав, ніби я пливу в інший бік.

Під час подорожі я підплив дуже близько до Чаплинця і в бінокль побачив, що це великий острів, порослий край води деревами, а посередині голий, тільки де-не-де зеленіли невеликі сосонки. Не видно було на ньому жодного намету й жодної людини. «Заїду сюди, коли повертатимуся, — вирішив я. — Адже до цього острова попливла ватага Чорного Франека. Може, знайду її табір?»

Я хотів зустріти Чорного Франека й порозмовляти з ним не тільки про Мартин перстень.

Другий берег озера, між східним півостровом і селом Матити здалеку здавався рівним, дерева росли на ньому щільною темною стіною. Коли я підплив ближче, то побачив, що там був ще один півострів. Я надумав пристати до того півострова і хотів розігнати самохід, щоб він, як таран, пробив стіну очерету. Але перед цим я ще раз поглянув на те місце, де з-перед моїх очей зникло таємниче «щось» — дерев'яна колода чи звір… І аж свиснув. Я знову побачив те «щось». Це був невеличкий гумовий човен. Від легенького вітру він повільно посувався уздовж західного півострова.