Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин. Страница 6

— Що? — тупо перепитав Гаррі.

— Він пішов! — вигукнула місіс Фіґ, заламуючи руки. — Пішов через якусь коробку з казанами, що зірвалася з мітли! Я ж казала, що здеру з нього три шкури, якщо він піде, — і от маєш! Дементори! На щастя, хоч містер Тиблз мені допомагав! Але нам забракло часу! Скоріше, треба відвести тебе додому! Ох, яка халепа! Я його прикандичу!

— Але ж... — те, що його стара напівбожевільна сусідка-котолюбка знала, хто такі дементори, вразило Гаррі не менше, ніж сама зустріч з ними у переході. — То ви... ви чаклунка?

— Я сквибка, і Манданґус це чудово знає! Ну як я могла допомогти тобі відігнати дементорів? Він покинув тебе без прикриття, а я ж його застерігала...

— То цей Манданґус мене пильнував? Чекайте... то це був він! То він роз'явився перед моїм будинком!

— Так, так, так! Але, на щастя, я про всяк випадок залишила під машиною містера Тиблза. Ось він і прибіг мене попередити. Та коли я примчала до твого будинку, тебе вже не було... а тепер... ой, що скаже Дамблдор?.. Ти! — крикнула вона на Дадлі, що й досі лежав на землі. — Піднімай свій жирний зад, швидко!

— Ви знаєте Дамблдора? — втупився в неї Гаррі.

— Звичайно, знаю. А хто ж його не знає? Та ворушися, — якщо вони повернуться, я нічим не допоможу, я й чайного пакетика не трансфігурую.

Вона нахилилася, кістлявими пальцями вхопила Дадлі за ручище й потягла.

— Уставай, нездаро, піднімайся!

Та Дадлі не міг чи не хотів поворухнутися. Мертвотно-блідий, з міцно стуленими вустами, він лежав на землі і тремтів.

— Давайте я. — Гаррі схопив Дадлі за руку. Неймовірним зусиллям йому таки вдалося поставити його на ноги. Дадлі, здавалося, от-от зомліє. Його очиці закотилися, а обличчя стікало потом. Щойно Гаррі його відпустив, як Дадлі небезпечно захитався.

— Швидше! — істерично вереснула місіс Фіґ.

Гаррі закинув Дадлеву важенну руку собі на плечі й поволік брата, згинаючись під його вагою. Місіс Фіґ дріботіла попереду, стурбовано роззираючись.

— Не ховай чарівної палички, — попередила вона Гаррі, коли вони вийшли в провулок Гліциній. — Не переймайся Статутом про секретність, однаково доведеться за все розплачуватись. Яка різниця, за що нас повісять — за дракона чи за його яйце? А той указ про обмеження неповнолітнього чаклунства... Дамблдор саме цього й боявся... А що це там в кінці провулка? Ага, то містер Прентіс... та не ховай ти ту паличку, кажу тобі, — з мене користі як з цапа молока!

Нелегко було тримати напоготові паличку і водночас тягти Дадлі. Гаррі роздратовано заїхав йому під ребра, але двоюрідний брат, здавалося, втратив бажання рухатися самостійно. Він висів у Гаррі на плечі, а його величезні ноги волочилися по землі.

— Чому я досі не знав, що ви сквибка, місіс Фіґ? — захекано спитав Гаррі. — Стільки разів до вас приходив — чому ви нічого не казали?

— Дамблдрр так велів. Я мала пильнувати тебе таємно, ти був ще надто малий. Вибач, Гаррі, що тобі в мене було так паскудно, але ж Дурслі нізащо не відпустили б тебе до мене, якби подумали, що тобі сподобається. Це було нелегко, сам знаєш... та що ж це таке! — трагічним голосом завела вона знову, заламуючи руки. — Коли Дамблдор дізнається. .. ну як Манданґус міг піти, він же мав чергувати до півночі — де він? Як повідомити Дамблдорові про те, що сталося? Я ж не вмію являтися.

— У мене є сова, я вам позичу. — Гаррі застогнав, дивуючись, як йому досі не тріснув хребет під вагою Дадлі.

— Гаррі, ти не розумієш! Дамблдорові треба діяти негайно, у міністерстві вміють виявляти неповнолітнє чаклунство, там уже, мабуть, про все дізналися, — згадаєш мої слова. — Але ж я рятувався від дементорів, я мусив застосувати чари — у міністерстві, напевне, більше перейматимуться тим, що робили дементори тут, на алеї Гліциній.

— Ох, мій любий, якби ж так і було, та, боюся... МАНДАНҐУС ФЛЕЧЕР, Я ТЕБЕ ПРИКАНДИЧУ!

Щось гучно ляснуло, в повітрі запахло міцною сумішшю спиртного й тютюну, і просто перед ними явився присадкуватий неголений дядько в подертому плащі. Коротконогий, з довгими рудими патлами й мішками під червоними очима та з по-собачому сумним поглядом. У руках він стискав сріблястий клунок, у якому Гаррі впізнав плащ-невидимку.

— Шо таке, Фіґі? — здивувався він, позираючи то на місіс Фіґ, то на Гаррі й Дадлі. — А чо' ти не маскуєшся?

— Я тебе зараз замаскую! — закричала місіс Фіґ. — Де ментори, сачок ти клятий, негіднику, злодюжко!

— Дементори? — перепитав приголомшений Манданґус. — Дементори, тута?

— Тут, лайно ти кажаняче, тут! — верещала місіс Фіґ. — Дементори напали на хлопця під час твого чергування!

— Овва, — ледь чутно протягнув Манданґус, позираючи то на місіс Фіґ, то на Гаррі. — Оце так, я ж...

— А ти поперся скуповувати крадені казани! Чи ж я тобі не забороняла? Так чи ні?

— Я... ну, я... — Манданґус знітився. — Той... трапилася така гарна нагода, ну, знаєш...

Місіс Фіґ підняла руку, на якій висіла господарська сумка, і вперіщила нею Манданґуса по лицю й шиї. Судячи з брязкоту, в сумці було повно бляшанок з котячою їжею.

— Ой!.. Іди... йди геть, стара дурна кажанихо! Треба сповістити Дамблдора!

— Ага... треба! — верещала місіс Фіґ, гамселячи Манданґуса сумкою з котячою їжею куди попало. — І... краще... щоб... ти... зробив... це... сам... і... пояснив... чому... тебе... тут... не... було!

— Не казися, бо сказишся! — кричав Манданґус, зіщулившись і затуляючи голову руками. — Вже біжу, вже біжу!

Знову щось гучно ляснуло — і він щез.

— Сподіваюся, Дамблдор його закатрупить! — розлючено гаркнула місіс Фіґ. — Ну, пішли, Гаррі, чого ти чекаєш?

Гаррі вирішив не марнувати останніх сил на пояснення, чому він ледве пересувається під таким тягарем. Поправивши на плечі напівпритомного Дадлі, він поплентався далі.

— Я проведу вас до дверей, — сказала місіс Фіґ, коли вони вийшли на Прівіт-драйв. — Про всяк випадок, якщо їх тут більше... ой, яке лихо... і ти мусив прогнати їх сам... а Дамблдор наказував будь-що утримувати тебе від чарів... ну, та нема чого плакати над розлитою настоянкою... кота запустили до гномів, отаке-то...