Гаррі Поттер і в'язень Азкабану - Роулинг Джоан Кэтлин. Страница 7

— Постійно.

— Чудово, — зраділа тітонька Мардж. — Мене просто бісять усі ці наївні балачки: мовляв, не треба бити тих, хто цього заслужив. Добрячий прочухан допомагає в дев'яносто дев'яти випадках зі ста. А тебе часто лупцювали?

— Ну-у... так, — відповів Гаррі, — безліч разів.

Тітонька Мардж звузила очі.

— Мені й далі не подобається твій тон, хлопче, — сказала вона. — Якщо ти так недбало про це говориш, то тебе ще мало б'ють. Петуніє, я б написала їм на твоєму місці. І підкресли, що цього хлопчиська можна карати сильніше.

Мабуть, дядько Вернон злякався, що Гаррі може забути про їхню угоду, бо раптом змінив тему.

— Мардж, а ти чула вранці новини? Про того в'язня, що втік?

*

Тітонька Мардж почала потроху освоюватися, а Гаррі піймав себе на думці, що мало не сумує за життям без неї в будинку номер чотири. Дядько Вернон і тітка Петунія зазвичай воліли, щоб Гаррі не плутався під ногами, і Гаррі це лише тішило. А ось тітонька Мардж — навпаки — хотіла, щоб Гаррі був під її постійним наглядом, бо тоді вона могла допікати йому своїми виховними заморочками. їй подобалося порівнювати Гаррі з Дадлі, а найбільшу насолоду вона отримувала тоді, коли купувала Дадлі дорогі дарунки, одночасно позираючи на Гаррі, мовби під'юджувала його запитати, чому не дісталося дарунків і йому. Ще вона полюбляла всілякі гидкі натяки на Гарріне походження.

— Це не твоя вина, Верноне, що хлопчисько став отаким, — мовила вона за обідом на третій день свого візиту. — Якщо кров гнила, то нічого не вдієш.

Гаррі намагався зосередитися на їжі, але руки його тремтіли, а обличчя пашіло від гніву. "Пам'ятай про дозвіл, — нагадав він сам собі. — Думай про Гоґсмід... Нічого не кажи... Не піднімай..."

Тітонька Мардж піднесла келих з вином.

— Є основне правило в розведенні тварин, — сказала вона. — Його добре видно на прикладі собак. Якщо сучка неповноцінна, неповноцінним буде і цу..

Тієї миті келих з вином, який тримала тітонька Мардж, вибухнув у неї в руках. Навсібіч розлетілися скляні друзки, а тітонька Мардж, червоним обличчям якої стікало вино, заметушилася й закліпала.

— Мардж! — зойкнула тітка Петунія. — Мардж, ти не постраждала?

— Дурниці! — прохрипіла тітонька Мардж, витираючи обличчя серветкою. — Мабуть, засильно стиснула. Таке саме зі мною сталося і в полковника Фабстера. Не хвилюйся, Петуніє, просто в мене дуже міцна хватка...

Але тітка Петунія й дядько Вернон підозріло глянули на Гаррі. Довелося йому відмовитися від пудинга і скоренько втікати.

Гаррі вийшов у коридор і, важко дихаючи, притулився до стіни. Він давно вже не втрачав витримки аж так, щоб це призводило до вибухів. Не можна цього повторювати. Тут ішлося вже не тільки про дозвіл, а й про можливий клопіт з Міністерством магії.

Гаррі й досі був неповнолітнім чарівником, якому за чаклунськими законами заборонялося вдаватися до магії поза школою. До того ж минулого літа Гаррі вже отримав офіційне попередження: тож якщо до міністерства дійдуть нові чутки про застосування чарів на Прівіт-драйв, його виженуть з Гоґвортсу.

Гаррі почув, що Дурслі встають з-за столу, і поспішив нагору, подалі від гріха.

*

Він мужньо перетерпів наступні три дні: щоразу, коли до нього присікувалася тітонька Мардж, він переносився думкою до свого "Набору для мітли". Це дуже добре спрацьовувало, хоч у такі хвилини в Гаррі, мабуть, склянів погляд, бо тітонька Мардж почала патякати про його розумову відсталість.

І ось, нарешті, настав останній вечір тітоньчиного візиту. Тітка Петунія приготувала вишукану вечерю, а дядько Вернон відкоркував кілька пляшок вина. Вони з'їли суп і лосося без жодної згадки про Гарріні вади. За лимонним тортом дядько Вернон замучив усіх нудною балаканиною про свою фірму "Ґраннінґс", яка виготовляла свердла. Трохи згодом тітка Петунія заварила каву, а дядько Вернон приніс пляшечку бренді.

— Як, Мардж, спокусишся?

Тітонька Мардж уже випила чимало вина. Її широке обличчя аж пашіло.

— Хіба цяпочку, — захихотіла вона. — Ні-ні, трошки більше... Ще трішечки... Отак буде добре...

Дадлі доїдав четвертий шматок торта. Тітка Петунія сьорбала каву, відчепіривши мізинця. Гаррі хотів уже йти до своєї кімнати, але зустрівся поглядом з сердитими очицями дядька Вернона і зрозумів, що мусить досидіти до кінця.

— Ах, — цмокнула губами тітонька Мардж і відставила порожній келих з-під бренді. — Чудова вечеря, Петуніє. Я все готую переважно нашвидкуруч, бо мушу дбати про дванадцять песиків... — Вона голосно відригнула і поплескала себе по важезному пузі. — Вибачте... Ой, мені дуже подобається, що наш хлопчик має здоровий вигляд і нормальну вагу, — підморгнула вона Дадлі. — Ти будеш повноцінним мужчиною, Дадику, як і твій батько... Верноне, мені ще крапельку бренді... А гляньте на оцього... — Вона кивнула головою на Гаррі.

У Гаррі стислося серце. "Який у мене класний набір для мітли!" , — гарячково подумав він.

— Він має страшенно убогий і жалюгідний вигляд, — вела далі тітонька Мардж. — Таке буває і з псами. Торік я звеліла полковникові Фабстеру одного такого втопити. Був якийсь миршавий. Слабкий. Непородистий.

Гаррі намагався пригадати дванадцяту сторінку посібника: "Заклинання для відновлення дії реверсу".

— Я ж кажу: усе залежить від породи. Нечиста кров дає про себе знати. Я нічого не маю проти твоєї родини, Петуніє, — вона поплескала по кістлявій руці тітки Петунії своєю великою, як лопата, долонею, — але твоя сестра була непутяща. Такі трапляються і в найкращих родинах. А згодом вона ще втекла з тим баламутом. От і маємо: результат перед очима.

Гаррі втупився в тарілку, відчуваючи якийсь дивний дзвін у вухах. "Міцно вхопіться за хвіст мітли" , — подумав він. Але не міг пригадати, що там далі. Голос тітоньки Мардж угвинчувався в нього, наче свердло з фірми дядька Вернона.

— Цей Поттер... — крекнула тітонька, схопила пляшку з бренді і хлюпнула собі в келих та на скатертину. — Ви так мені й не казали, чим він займався?..

Дядько Вернон і тітка Петунія невимовно напружились. Навіть Дадлі відірвався від торта і глянув на батьків.

— Він... не працював, — зиркнув на Гаррі дядько Вернон. — Був безробітний...