Гаррі Поттер і в'язень Азкабану - Роулинг Джоан Кэтлин. Страница 8

— Я так і думала! — пирхнула тітонька Мардж, після чого добряче ковтнула бренді і витерла рукавом підборіддя. — Нікчемний, нікудишній, ледачий жебрак, який...

— Неправда! — втрутився раптом Гаррі.

Усі за столом завмерли. Гаррі тремтів з голови до п'ят. Він ще ніколи не був таким розлюченим.

— ЩЕ БРЕНДІ! — заверещав страшенно зблідлий дядько Вернон. Він перехилив решту пляшки у келих тітоньки Мардж. — Та... хлопче, — гаркнув він до Гаррі. — Іди спати, бігом!..

— Ні, Верноне, — почала гикати тітонька Мардж, а тоді підняла руку і вп'ялася в Гаррі своїми дрібними, налитими кров'ю очицями. — Давай, хлопче, давай... Пишаєшся своїми батьками, так? Батьками, які закінчили тим, що загинули в автокатастрофі... мабуть, назюзюкались...

— Вони не гинули в автокатастрофі! — вигукнув Гаррі, зірвавшись на ноги.

— Загинули в автокатастрофі, паршиве мале брехло, і покинули тебе на шиї у твоєї порядної, працьовитої родини! — розлючено заверещала тітонька Мардж. — Ти нахабне, невдячне, миршаве...

Та раптом тітонька Мардж замовкла. На якусь мить здалося, що вона втратила мову. З неймовірної злості вона почала надуватись і не могла зупинитися. Її широке червоне обличчя стало ще ширшим, манюні оченята вирячилися, а рот розтягся і став такий вузенький, що годі було видобути з нього хоч слово. Наступної миті від її твідового жакета відірвалося і влучило в стіну кілька ґудзиків — вона надувалася, немов потворна повітряна куля, її пузо вивалилося назовні, розірвавши корсаж, а пальці стали товсті, як сардельки...

— МАРДЖ! — заволали водночас дядько Вернон і тітка Петунія, бо тіло тітоньки Мардж почало підніматися зі стільця до стелі. Вона тепер була кругла — круглісінька й нагадувала свинооке рятівне коло, з якого химерно стирчали руки й ноги. Видобуваючи дивні ляскаючі звуки, вона здіймалася в повітря. Шалено гавкаючи, до кімнати заскочив Ріпер.

Дядько Вернон схопив тітоньку Мардж за ноги і спробував притягнути її до себе, та замалим не відірвався від підлоги сам. Ріпер стрибнув на дядька і вчепився зубами йому в ногу.

— Ні-і-і-і-і-і-і!!!

Гаррі вискочив з-за столу, перш ніж його могли зупинити, і побіг до комірчини під сходами. Щойно торкнувся дверцят, як вони магічно відчинилися. Він миттю відтягнув до вхідних дверей свою валізу. Тоді помчав нагору, кинувся під ліжко, смикнув незакріплену паркетину і витяг з-під неї наволочку з підручниками та дарунками на день народження. Виліз із-під ліжка, схопив порожню клітку Гедвіґи й помчав сходами до своєї валізи.

Тут з їдальні вискочив дядько Вернон у подертих і закривавлених штанях.

— ВЕРНИСЯ! — заревів він. — ВЕРНИСЯ Й ПОРЯТУЙ ЇЇ!

Але Гаррі охопила відчайдушна лють. Він копнув ногою валізу, витяг з неї чарівну паличку і скерував її на дядька Вернона.

— Вона це заслужила, — видихнув Гаррі. — Що заслужила, те й отримала. Не підходьте до мене!

Він намацав за спиною дверну ручку.

— Я йду звідси, — сказав Гаррі. — 3 мене досить. Наступної миті він уже крокував темною тихою вуличкою, тягнучи за собою тяжку валізу і з Гедвіжиною кліткою під рукою.