Балада для Кривої Варги - Соколян Марина. Страница 14

— Стеф Боро — ти божевільний фашист! — роздратовано виснував Соломон Крокус.

— Дякую, колего, — усміхнувся філософ.

День пройшов непомітно, ховаючись за сірими лаштунками дощу, тонучи по пояс в бляклому тумані. Лише в плюскоті крапель по віконницям чути було його обережні кроки — день ішов, скрадаючись, прагнучи швидше дістатись вечора аби відбути його в теплій оселі коло вогнища.

Для Лади день минув швидко і беззмістовно — вона загоювала головну біль, роздивляючись з вікна мокрий Шлях і схили гір. І, звичайно ж, вона згадувала вчорашній вечір, але не так як раніше, нервово складаючи мозаїку подій в різних комбінаціях, але спокійно, зважено… Загалом, вона була задоволена. Гарне було свято. Вона ні про що не шкодувала, але й не сподівалась, що вчорашнє матиме якісь серйозні наслідки. Не варто чекати чогось такого від свята. На те воно і свято, щоб не мати нічого спільного з буденням…

Тож новина, яку за вечерею повідомила тітка Кора, приголомшила Ладу, змусивши її знову поставити під сумнів реальність подій. Виявляється, того дня Богар розірвав заручення з Павою. Безпідставно, нічого не пояснивши — принаймні, так казали в селі… Лада сиділа, ледве до крові прикусивши губу, не в силі повірити в те, що сталося.

— То що скажеш, Лада? — запитала тітка, значуще зазираючи їй в очі, — Чи до серця тобі ця звістка?

— Ні, — злякано відповіла Лада, — Я нічого такого не хотіла!

— Ну? — примруживши око, мовила Кора, — Таки геть не хтіла?

Вуйко Петрусь, який сидів коло вогню, озирнувся, криво всміхаючись.

— В селі говорять, не зі своєї волі Богар вчинив таку річ… — повідомив він, пихкаючи люлькою.

— А з чиєї? — підібравшись, запитала Лада.

Вуйко Петрусь знизав плечима.

— Відки мені знати? Лише щось не пам’ятаю я такого — щоби парубок зараз же після святкування розірвав заручення. Ні, такого в нас не буває…

Тітка кивнула, підтверджуючи його слова.

— Надто ж заручення з дочкою старости. Це йому так не минеться… Що той пришелепуватий Богар собі думав? Хіба йому й справді пороблено…

Лада роздратовано підвелася.

— Думайте собі, що хочете, — мовила вона, — Лише мене це ніяк не обходить. Я йду спати.

Петрусь і Кора провели її очима. Лада відчувала їхні прискіпливі погляди, піднімаючись сходами. Невже вони і справді думають, що Богар розірвав заручення через неї ? Якої холери, вона цього не хотіла! А те що їй заманулося цілуватися з ним попід шинком, не значить абсолютно нічого !

Вона зі злістю хряпнула за собою дверима спальні і сіла на ліжко. Можна собі уявити, що тепер говорять в селі. Не минуло й тижня, відколи Лада приїхала до хутора, і от вона вже відьма, яка краде наречених в добропорядних ясенівців… Швидко ж вона впоралась! Ця історія видавалась настільки безглуздою, що зрештою, Лада розсміялась. Ну добре, вона поїде звідси, хай вони самі дають раду своїм любовним інтригам! Було б що втрачати!

Трохи заспокоївшись, Лада зігріла собі чаю і, сховавшись під теплою ковдрою від вологої прохолоди, яка прибилась до оселі, взяла до рук книжку. Якийсь час в будинку панувала тиша — стихли голоси Кори і Петруся, яким, слід сподіватися, і самим вже набридла тема заручин і чаклування. Лада вже почала позіхати, аж раптом з-за вікна почувся підозрілий шум, неначе щось — чи хтось — намагався видряпатися стіною. Ладі стрельнула химерна думка: невже нарешті з’являться "женихи", про яких їй так звабливо оповідала тітка Кора?

Її серце судомно підстрибнуло, але Лада звитяжно підійшла до вікна і відсмикнула гаптовану завіску. Вікно було відчинене, Лада мимохіть мусила відступити, і за мить з підвіконня до кімнати зістрибнув неочікуваний гість — красивий, як завше, з перлинками дощу на скронях та віхтями туману у чорних кучерях…

— Господи, Богар! — вигукнула Лада, — Якого дідька ти тут робиш? Я вже було подумала, що то женихи…

— То вважай, що я один з них! — проникливо мовив він, простягаючи Ладі оберемок квітів.

Лада приголомшено сіла на ліжко. Схоже, навіжений Богар сприйняв всерйоз її вчорашні залицяння… І що ж вона тепер мусить робити?

— Навіщо ти… навіщо ти зробив це? — кволо запитала вона.

Богар опустився на стілець поряд.

— Завдяки тобі я збагнув, що збирався зв’язати долю з чужою людиною, жінкою, яку зовсім не люблю, — мовив він спокійно, — Лише не думай, що я несповна розуму…

— А! Таке спадало мені на думку…

— Ні, слухай, я мушу тобі сказати, що сталося. Позавчора до старости приходила Крива Варга. Ну, ти, певно знаєш…

Лада кивнула, не зовсім розуміючи, до чого йдеться.

— Так от. Вона принесла ліки для Ялки, молодшої дочки старости, сказавши, що ліки слід вживати по краплі в день. Якщо ж спожити більше, то ліки перетворюються на отруту…

— Ну і до чого…

— До того, що вчора Пава взяла варжине зілля і влила тобі до вина — заледве не весь шкалик. Я не знав про це, мені розповіла Ялка. От тоді я і зрозумів, що не зможу жити з нею.

— Як це? — вражено запитала Лада, — Ти хочеш сказати, що Пава хотіла мене отруїти? Навіщо? І… я так сподіваюсь, їй це не вдалося?

Богар усміхнувся, від чого вся кімната, здавалося, зайнялася світанковим сяйвом.

— Звісно, не вдалося. Я не знаю чому, але може так статися, що Варга заздалегідь дала тобі протиотруту — знаєш, вона вміє передбачати такі речі. А от навіщо… Вона не могла не помітити, — він ніяково опустив очі, — моєї прихильності до тебе.

Попри всі свої переконання, що це її ніяк не обходить, Лада густо почервоніла, відчуваючи, що серце починає витанцьовувати польку. Вона подивилась на нього, і їй знов перехопило подих. Він був настільки довершено красивим, як… як самі гори, як пісня над стрімкими схилами, як вітер поміж високих ялиць…

— Я покажу тобі гори, — тихо промовив він, — Покажу тобі холодні озера, в яких тоне небо, покажу млисті видолинки, де зранку коні купаються в тумані… найвищі вершини і глибокі ущелини… поведу тебе на полонину, де квітне жовтоокий дурман, в зелений гай, де ходить Яфенник, засвічуючи на чагарях білі зорі… Ти підеш зі мною, Лада?