Зворотня сторона Демонології - Соколян Марина. Страница 6

Решту шляху я подолала на повному автоматі, весь час чекаючи, що на мене накинуться зі зброєю, відворотними молитвами чи… гамівною сорочкою. Що про це все думати, я вирішу потім. Коли зберу більше інформації (мені вже страшно було подумати, ЯКА то буде інформація).

Ну, ось і бурса. Як звичайно, озброєні охоронці виконали процедуру жорсткого обшуку і легкого допиту, перевірили документи, відбитки пальців та взяли кров на аналіз. Тепер, можна сказати, я вдома.

Та, ввійшовши до вестибюлю, я відразу відчула якусь хвилю загрози у атмосфері. Ну, атмосфера у нас і так далека від затишної, а тут іще кожен зустрічний вважав за потрібне зміряти мене поглядом та презирливо гмикнувши, відвернутися. Не треба було зайвий раз пояснювати — Бета прибула першою. Може, під'їхала попутним возом чи може навіть розщедрилася на екіпаж… Підлута найвищого ґатунку. Мої вітання.

Я різко розвернулася на підборах і направила стопи свої до власних апартаментів. Та поки я дійшла туди, ці презирливі погляди встигли мене роздягти, заплювати, закидати камінням, вимастити смолою, обваляти в пір'ї і посадити на кілок. Як приємно іноді бути центром усезагальної уваги! Я здатна була вищати від захоплення і вдячності. Єдине, що повернуло би мені втрачену душевну рівновагу, так це можливість змусити Бету відчути зараз усе це на власній шкірі. Смакуючи в уяві це видовище, я незчулася, як опинилась біля дверей своєї кімнати.

Руки тремтіли, я ніяк не могла потрапити ключем куди треба, та раптом увагу мою привернули дикі зойки десь у напрямку холу. Не моя це справа, хоча… Якщо це відвернуло мою увагу від нагальної потреби замкнутися в кімнаті, може це явище здатне, відповідно, відвернути увагу інших від моєї особи? Над цим варто попрацювати.

Я збігла сходами назад до холу, очікуючи побачити щось на зразок жахливої картини примусового виселення — як ото минулого тижня, коли хлопця виволокли за чуба через несплату щомісячних внесків до фонду захисту працівників адміністрації від наслідків економічної кризи. Але чого б я не чекала, такого годі було і сподіватися…

Там, посеред холу, вправно осідлавши люстру, верещала і дригала ногами гола Бета, хоча одяг їй цілком заміняв пучок білого пір'я і товстий шар запашної чорної смоли. Я стиснула руками скроні: побачивши таке, ну як не почати сумніватися у власному психічному здоров'ї! Але, схоже, не я одна піддалася хвилинній паніці. У холі зчинилася страшна метушня. Найбільш розважливі кинулися знімати Бету з люстри, але це ніяк не вдавалося — кожного, хто намагався підступитися, Бета била ногами, руками намертво вчепившись за гачок у стелі. Прохання заспокоїтися, здається, іще більше її розлютили. (Як можна помітити, заклики до здорового глузду мають тенденцію чинити на жінок зворотну дію). З Бети, вкупі з зойками на тон вище, посипалися різноманітні прокляття.

Спитаєте, як вона опинилася на люстрі? І не питайте. Я не знаю. Я тут ні до чого. Їй богу.

Я позадкувала і, звичайно, наштовхнулася на когось спиною. Там був уже чималенький натовп. Серед спантеличеного народу помітно виділялося єдине флегматично-спокійне обличчя — то був один мій знайомий, на ймення Мур Ло.

— Слухай, Муре, що тут діється? — я вхопилася за можливість розібратися.

— Не знаю, Делі. Оце тут була Бета, розповідала останні новини. А потім як закрутило, як зашуміло! Дивлюся, всі лежать, а вона — висить. Ну оце, диви, жах.

— Жах, — погодилася я.

Ну що толку з цього Мур Ла, чи то пак Мура Ло? Якщо хтось взагалі міг дати мені уявлення про те, що сталося, то це тільки сама Бета. Її вже спустили на землю, але вона все ще пручалася і репетувала… Ні, до цього джерела я звернулася би в останню чергу, і то тільки заради гострих вражень.

Я ледве проштовхалася назад. Моє припущення виявилося правильним — ця подія заполонила увагу усіх присутніх. Та, подумалося, такий ажіотаж, безперечно, змусить кожного шукати причинно-наслідкові зв'язки. От цього мені зовсім не треба.

Зручно розташувавшись на ліжку, забувши на деякий час про сімох інших мешканок кімнати, що, схоже, влаштували маленьке дискус-шоу, я тихо сьорбала гарячий чай і аналізувала проблему. Та круть чи верть, а факти річ уперта. Немає ніяких документів, які можна знищити чи фальсифікувати, а свідків же, свідків! Таки точно, зі мною щось негаразд.

Якщо почекати, поки Бета прийде до тями, я ризикую дуже швидко дізнатися, що саме. А чи не можна обійтись без шокової терапії? До кого звернутись, за що хапатись? Пан Бішоп… та ні, про це не варто навіть думати. Якою б критичною не була ситуація, його присутність може тільки поглибити кризу.

Можна спробувати стриматись, але рано чи пізно моя прудка уява заведе мене до лігва таємних служб безпеки. І швидше рано. Господи Пресвятий, чим я перед тобою завинила?! Мій чай повільно холонув, а на очі наверталися сльози безсилля. Уже ніщо не буде так, як було. Може бути тільки гірше і гірше, і ще гірше.

Отже, мій тодішній стан уявити досить просто. Мій настрій коливався десь між відмітками “крайній розпач” і “безсила лють на межі істерики”. Треба взяти себе в руки. Залишався ж іще один вихід. І це — лягти спати і подумати про все зранку, на свіжу голову. А якщо і це не допоможе, тоді… от тоді можна почати панікувати. Цілком розумний підхід, як на мене. Рекомендую спробувати при нагоді.

Але заспокоїтися і заснути було майже неможливо. Так би я і рахувала баранців усю ніч, якби не згадала, як просто реалізувалися мої вигадки. Тож досить тільки сильно захотіти…

Останнім, що я почула, перед тим, як поринути в сон, була репліка однієї моєї сусідки по кімнаті: “Я впевнена, дівчата, це все — нечиста сила… може навіть тут, поряд, серед нас…”

Не знаю, що там було далі, але зранку я прокинулася з цілком сформованим рішенням — треба давати звідси драла… поки не пізно!