Сповідь - Шевчук Валерий Александрович. Страница 23

— А не дивись на мене вовком! — вигукнув я.

— Прокляті будьте! — дзвінко вигукнула дівчина. — Ви всі і ваш корінь!…

Я лежав на дні встеленої листям ями, загорнувшись у те листя, і замість радіти з ситості, яку мав після багатьох днів голодування, відчув інше: ситість приносить не тільки вмиротворення, ситим думається ліпше. Голова прочищається, і є час на спомини й на вивагу. Гірка була оця моя вивага, хоч я знав: у тому нападі на Галайду тільки брав участь, але бездіяльно. Я мчав за Галайдою, але не чіпав його і не бив. Не кидав його на коня і не гнав того коня за собою. Не бив я вікон і не нищив добра Галайди, а тільки дивився, як те чинять інші. Але я підняв руку на безпомічну дівчину, за що й дістав од неї прокляття. Чи ж такий великий цей мій гріх, думав я, лежачи в холодній ямі і відчуваючи, як насідає на мене морозне повітря, і чи його досить, щоб оправдати долю мою? І я згадав нашого єпископа, того, якого всі великим богомольцем вважали і ревнильником віри на землі нашій. Згадав, як везли на возах у єпископський двір черниць Троїцького монастиря: Олександру, Єлизавету, Марію, Мотрону, Онисію, Маргариту, Євтимію, Марту, Єфросинію, Горгонію, Олену, Любов, Софію, Віру, Надію, Аполлінарію і Митродору. Були серед них молодюсінькі, а були й зовсім старі. Всіх їх вибили пліттю за те, що вони без указу вибрали для себе ігуменю з білиць [4] . Кожна з них одержала по тридцять ударів, і ніяке прокляття на владику не впало…

Пішов сніг. Лапатий, повільний, все покрилося білими цятками, сніг залітав і до мене й розтавав од мого дихання. Сніжини кружеляли, танцювали, покривали землю, і не було їм кінця. Шуміли сухим листям десь високо в небі дуби, і той шум тривожний мені здавався. Я сам ставав тривожний, сон не торкався моїх повік. Хотів заспокоїти себе, але щось мене мучило, хоч тільки недавно було мені весело й добре. Ні, подумав я, не розв'язати мені всіх вузлів, які затягує все тісніше розум мій. Не знайти мені спокою, бо його, можливо, у світі нема. Не можу розпалити в собі люті до світу, хоч цей світ тяжко мене побив.