Казки барда Бідла - Роулинг Джоан Кэтлин. Страница 8

А тоді Смерть запитала третього, меншого, брата, що він бажає. Менший брат був найскромніший і наймудріший з усіх братів і не повірив Смерті. Тому попросив дати йому щось таке, що дало б йому змогу звідти піти, і щоб Смерть не йшла за ним по п'ятах. І Смерть вельми неохоче вручила йому свій плащ-невидимку.

Тоді Смерть відійшла вбік і пропустила трьох братів, а вони пішли собі далі, з подивом обговорюючи пригоду, яка з ними сталася, й захоплюючись дарами Смерті.

Через деякий час шляхи братів розійшлися.

Старший брат ішов цілий тиждень чи й більше, і зайшов у далеке село, де жив його колега-чаклун, з яким він колись був посварився. Зрозуміло, що маючи за зброю найстарішу бузинову паличку, він легко переміг у двобої. Покинувши на підлозі мертвого суперника, старший брат пішов у шинок, де голосно вихвалявся могутньою чарівною паличкою, яку він забрав у самої Смерті і яка зробила його нездоланним.

Тієї самої ночі до старшого брата, що лежав, сп'янілий од вина на ліжку, підкрався інший чаклун. Злодій забрав його чарівну паличку, а на додачу ще й перерізав старшому братові горло.

Отак Смерть заволоділа першим братом. Середульший брат тим часом помандрував до власного дому, де він жив сам-один. Там узяв він камінь, що мав здатність воскрешати мертвих, і тричі повернув його в руці. На його превеликий подив і радість перед ним з'явилася дівчина, з якою він колись сподівався одружитися, але яка несподівано померла.

Проте вона була сумна й холодна, відділена від нього немовби якимось серпанком. Хоч дівчина й повернулася у світ людей, та вона вже до нього не належала, а тому страждала. Врешті-решт середульший брат збожеволів від нездійсненної мрії бути з нею і, щоб поєднатися з дівчиною, сам себе вбив.

Отак Смерть заволоділа другим братом.

Та Смерть ніяк не могла знайти третього брата, хоч і шукала його роками. І аж тоді, як менший брат став старий-престарий, він зняв плащ-невидимку і віддав його синові.

А тоді привітав Смерть як давню приятельку і радісно пішов за нею. І вони обоє, як рівні, покинули цей світ.

Албус Дамблдор коментує «Казку про трьох братів»

У дитинстві ця історія справила на мене величезне враження. Вперше я почув її від матері, і невдовзі, лягаючи спати, я найчастіше просив розповісти мені саме цю казку. Через це в мене нерідко виникали суперечки з молодшим братом Еберфорсом, улюбленою казкою якого був «Цибатий цап Ціцірка».

Мораль «Казки про трьох братів» цілком зрозуміла: людські намагання уникнути смерті або здолати її завжди приречені на поразку. Третій брат у казці («найскромніший і наймудріший») єдиний, хто зрозумів, що, один раз дивом урятувавшись від Смерті, він може сподіватися хіба на якнайдовше відтермінування їхньої наступної зустрічі. Цей менший брат знає, що не варто дражнити Смерть, удаючись до насильства, як це зробив перший брат, або занурюючись у каламутні глибини мистецтва некромантії [19], як середульший брат — бо це рівнозначно протиборству з підступним ворогом, котрий не знає поразок.

Є певна іронія в тому, що на основі цієї історії виникла доволі курйозна легенда, що цілком заперечує ідею оригінальної казки. Згідно з цією легендою, дари Смерті, отримані братами — всемогутня чарівна паличка, камінь, що воскрешає мертвих, і вічний плащ-невидимка, — це реальні речі, і вони існують насправді. Легенда йде далі: вона стверджує, що особа, яка правомірно заволодіває цими речами, стає «володарем Смерті». Під цим зазвичай розуміють, що ця особа стає невразлива і навіть безсмертна.

Можна лише сумно всміхнутися, усвідомлюючи, як багато це промовляє нам про людську природу. Найделікатніше тлумачення може бути таке: «Надія помирає остання» [20]. Попри Бідлове попередження, що принаймні дві з цих трьох речей страшенно небезпечні, попри чіткий і недвозначний сигнал, що врешті-решт Смерть приходить до нас усіх, певна зациклена частина чаклунської громади і далі вперто вірить, що Бідл шле їм приховане зашифроване послання, цілком протилежне до видимого, написаного чорнилом тексту, і лише їм, посвяченим, вистачає клепки його осягти.

На підтвердження їхньої теорії (або радше «безнадійної надії») майже не існує достовірних доказів. Справжні плащі-невидимки у нашому світі існують, хоч і трапляються доволі рідко. Проте казка ясно дає зрозуміти, що плащ, подарований Смертю, унікальний за своєю довговічністю і витривалістю [21]. Протягом кількох століть, що минули з Бідлових часів, ще ніхто не заявляв, що знайшов мантію Смерті. Правовірні прихильники теорії пояснюють це таким чином: або нащадки третього брата не знають, звідки походить їхній плащ-невидимка, або ж чудово знають і бажають продемонструвати притаманну їхньому предкові мудрість, не розголошуючи всує цього факту.

Цілком природно, що й каменя теж ніхто не знайшов. Як я вже зауважив у коментарях до «Бебіті Ребіті та її реготливого пенька», ми й досі неспроможні воскрешати мертвих, і є всі підстави вважати, що так воно буде і в майбутньому. Темні чаклуни, звичайно, вдавалися до мерзенних підмін, витворюючи інферіїв [22], однак то були бридкі маріонетки, а не воскреслі люди. Ба більше, у Бідловій казці дуже чітко наголошується, що втрачена кохана другого брата не насправді повернулася зі світу мертвих. Смерть її прислала, щоб заманити середульшого брата у свої смертельні обійми, і тому та кохана холодна й чужа, вона доводить брата до нестями своєю одночасною присутністю і відсутністю [23].

Залишається чарівна паличка, і тут фанатичні послідовники теорії про приховане Бідлове послання мають, принаймні, хоч якісь історичні свідчення на підтримку своїх божевільних тверджень. Бо справді упродовж віків деякі чарівники — можливо, тому, що хотіли прославитися або залякати ймовірних нападників, або просто тому, що самі в це повірили, — стверджували, що володіють потужнішою за звичайні, навіть, за їхніми словами, «всемогутньою» чарівною паличкою. Деякі з цих чарівників доходили до того, що хвалилися, нібито їхню чарівну паличку зроблено з бузини, як і ту, що була буцімто виготовлена самою Смертю. Таким чарівним паличкам давали різні назви, серед яких «паличка Долі» та «жезл Смерті».

Не дивно, що з чарівними паличками пов'язано стільки марновірних міфів і забобонів, адже це, зрештою, наші найважливіші магічні інструменти і зброя. Вважають, що деякі чарівні палички (і, відповідно, їхні власники) несумісні між собою:

Іноді вони підкреслюють вади характеру їхніх власників:

Не дивно, що в категорії недоведених забобонів ми знаходимо й такий:

Може, тому, що Смерть у Бідловій казці виготовила свою чарівну паличку з бузини, чи тому, що владолюбні і злі чаклуни настирливо переконували всіх, що володіють саме бузиновими паличками, майстри чарівних паличок не дуже люблять цей матеріал.

Існує лиш одна задокументована згадка про бузинову чарівну паличку, що була наділена надзвичайно потужною й небезпечною силою. Належала вона Емеріку, відомому під прізвиськом Лихий, страшенно агресивному чаклунові з раннього середньовіччя, котрий за своє коротке життя встиг залякати мало не ввесь південь Англії. Помер він, як і жив, під час лютого двобою з чаклуном на ім'я Еґберт. Нам невідомо, що сталося далі з Еґбертом, хоча життя середньовічних дуелянтів було зазвичай не надто тривале. У ті часи, до обмеження Міністерством магії застосування темної магії, дуелі найчастіше закінчувалися фатально.