Незнайко на Місяці - Носов Николай Николаевич. Страница 44

Сховавши всі ці речі в шафу, пан Скуперфільд дістав із свого циліндра ще брусок суничного мила, але в що мить побачив на поличці біля вмивальника другий, точнісінько такий же брусок мила, що належав Крабсу. Поклавши своє мило поряд, пан Скуперфільд якийсь час дивився на обидва ці бруски, після чого почав старанно намилювати руки й щоки; проте не своїм милом, а тим, що лежало поряд. При цьому він щиро радів, що йому вдалося таким чином зекономити.

Умившись як слід, пан Скуперфільд вирішив також почистити зуби, причому совав зубну щітку не в ту коробочку, де був його порошок, а в ту, що належала Крабсові. Почистивши зуби, пан Скуперфільд ще довго відкривав то одну коробочку, то другу, намагаючись визначити, який порошок краще пахне: його чи Крабсів. Кінчилися ці експерименти тим, що він чхнув якраз у ту мить, коли совав свій ніс у коробочку, й весь порошок злетів угору, наче хмара.

Побачивши, як багато зубного порошку втрачено з його власної необережності, пан Скуперфільд засумував. Але помітивши, що в руках він тримав не свою коробку, а Крабсову, Скуперфільд одразу заспокоївся. А коли до того ж упевнився, що в коробочці лишилося ще трохи зубного порошку, він пересипав частину його в свою власну коробочку і вже в зовсім доброму настрої вернувся в кімнату.

— Як добре, що я зустрівся з вами, — сказав він Крабсу, який чекав на нього. — Я, правда, хотів поговорити спершу з цими двома недоумкуватими Мигою та Жуліо, але думаю, що великої різниці не буде, коли поговорю з вами. Я навіть думаю, що так буде краще. Об'єднавшись разом, ми можемо облагодити вигідне дільце. Ви мене розумієте?

— В чому ж полягає ваше дільце? — зацікавився Крабс.

— Як вам, напевне, відомо, великий бредлам погодився виплатити цим двом аферистам три мільйони фертингів… — почав пан Скуперфільд.

Панові Крабсу якраз нічого про ці три мільйони фертингів не було відомо, оскільки він знав, що вимога Миги й Жуліо обмежувалася двома мільйонами. А проте він зразу ж зметикував, що пан Спрутс вирішив нажитися на цьому ділі й збільшити суму, щоб мільйон фертингів покласти у свою кишеню. Не подавши виду, що він узнав від Скуперфільда важливу таємницю, пан Крабс сказав:

— Так, так, мені це, звісно, відомо.

— Ну так-от, — вів далі Скуперфільд. — Можу вас запевнити, що великий бредлам погодиться дати не три, а чотири й навіть п'ять мільйонів. Ми з вами можемо порадити Мизі й Жуліо, що вимагати треба п'ять мільйонів, і поставимо умову, щоб, одержавши гроші, вони віддали мільйон нам. Адже нам з вами непогано буде одержати по півмільйончика, га? Гроші немаленькі! Га?

Слухаючи Скуперфільда, Крабс перебирав у думці всі вигідні й невигідні сторони пропонованого Скуперфільдом дільця. Він, звичайно, одразу зрозумів, що для нього самого це діло невигідне, бо ж, виступивши проти великого бредламу, він ризикував накликати на себе гнів всесильних капіталістів, які не простили б йому, коли б він обдурив їх. Разом з тим Крабс бачив, що Скуперфільд затіяв небезпечну гру. Спантеличені Мига й Жуліо могли б не зупинитися на п'ятьох мільйонах, і тоді невідомо, чим би все це кінчилося. Вивідавши в розмові, що Скуперфільд відмовився внести свою частку грошей і втік із засідання великого бредламу, Крабс вирішив не розкривати йому своїх планів і сказав:

— Охоче допоможу вам, пане Скуперфільд. Якщо бажаєте, ми хоч зараз вирушимо до Миги та Жуліо. Вони живуть на дачі за містом. Ми вмить домчимо на моїй машині. Заодно можна буде й пообідати у них.

— Пообідати, що ж, це можна, — зрадів Скуперфільд. — Добре б і пообідати, а то тут у ресторанах такі ціни деруть з відвідувачів, щоб їм провалитися на місці, просто ніяких капіталів не вистачить. Можна й пообідати.

— От і добре, — сказав Крабс. — 3 вашого дозволу я тільки на хвилинку вийду, і ми поїдемо.

Вийшовши з номера, пан Крабс підкликав посильного і звелів йому віднести на пошту таку телеграму Спрутсу:

— «З ослами пора кінчати. В місті з'явився брехенвільський скупій Скуперфільд. За наслідки не відповідаю. Крабс».

— От і все, — сказав він, повернувшись в номер. — Тепер можна й вирушати.

Пан Скуперфільд надів свій циліндр, і через п'ять хвилин вони вже мчали містом у шикарній восьмициліндровій автомашині Крабса. Настрій у Скуперфільда був чудовий. Він щиро радів, що безплатно прокатається в шикарній машині та ще й до того пообідає на дурняка, не кажучи вже, що створювалась можливість облагодити, як він висловлювався, вигідне дільце.

Зробивши кілька поворотів і промчавши по вулицях, машина виїхала з міста й помчала по рівному і прямому, як стріла, асфальтованому шосе. Праворуч і ліворуч від дороги тяглися поля то з квітучим місячним соняшником, то з гречкою, від якої в повітрі ширилися приємні, солодкуваті медові пахощі, то з місячною пшеницею, що колосилась і хвилювалася, наче море. Машина мчала повз села із садами й городами. Скуперфільд жваво крутив на всі боки головою. Види природи захоплювали його. Побачивши на лузі отару овець чи козу на прив'язі, він штовхав Крабса під лікоть і, хвилюючись, кричав:

— Дивіться, дивіться, овечки! Чесне слово, овечки, щоб мені провалитися на місці! Які симпатичненькі! А оно коза! Дивіться, коза! Та що ж ви не дивитесь?

Крабс, який сидів за кермом, тільки посміхався тихенько. Несподівано дорога описала велику дугу, і за поворотом відкрився зелений луг з величезним ставом, посередині якого плавали білі гуси. Вигляд спокійної води з квітучими лілеями й лататтям, з білосніжними птахами, що легко й граціозно трималися на дзеркальній гладіні ставка, так вплинули на пана Скуперфільда, що він завмер від захоплення й не міг вимовити й слова. Вчепившись у рукав пана Крабса, він деякий час мовчки тряс його руку, а потім закричав прямо в вухо:

— Гуси! Гуси!

— Та що ви, гусей ніколи в житті не бачили? — здивувався Крабс.

— Не бачив, щоб мені провалитися на місці, чесне слово! Тобто, точніше сказати, не пам'ятаю вже, коли бачив. Адже я, чесно сказати, ніколи не буваю за містом.

— Це ви серйозно? — недовірливо спитав Крабс.

— Чесне слово, пане Крабсе. Коли ж мені? Я все життя добував гроші й ні разу навіть у зоопарку не був. Та й чого я туди піду? Адже за вхід треба гроші платити. Так і зовсім розоритися можна! Скажіть, отаке вигадали! Я ж не з'їм цих звірів, якщо подивлюся на них. За що ж тут гроші платити?

— Але ж звірів теж чимось треба годувати, от гроші й потрібні на корм, — сказав Крабс.

— От іще! — пробурчав Скуперфільд. — Ну й нехай дурні звірам на корм гроші дають, а мені це не по кишені. Думаю, звірі як-небудь і без мене проживуть.

— Але ви, я бачу, все-таки дуже любите тварин, — сказав пан Крабс.

— Люблю, щоб мені провалитися, це ви точно підмітили. Буває, побачиш якесь звірятко, так і хочеться його приласкати або погладити, слово якесь гарне сказати, навіть поцілувати… От, не вірите? Чесне слово! Одного разу зустрів я на вулиці собача. Такий гарненький був цуцик, що я одразу вирішив зайти в магазин і купити йому ліверної ковбаси, та, на щастя, не було при собі дрібних грошей, а розмінювати десять фертингів не захотілося. Гроші, знаєте, така річ: поки десятка ціленька — це десятка, а витрать з неї хоч п'ять сантиків — це вже не десятка. Гм!

— Ось приїдемо до Миги та Жуліо, у них ви побачите різних тварин, — сказав пан Крабс. — У них на дачі ставок, а на тому ставку й гуси, й качки, й селезні, навіть лебеді є.

— Невже й лебеді?

— Так, а в саду просто на волі живуть кролі, цесарки, фазани. Крім того, у них маленьке ручне ведмежа є. Таке симпатичне!

— Та що ви? І не кусається?

— Навіщо ж? Лагідне, мов ягнятко.

— І його можна погладити?

— Звичайно. Ось приїдемо, і можете гладити скільки завгодно.

Пан Скуперфільд навіть засовався на місці від нетерплячки. Йому хотілося скоріше побачити ведмежа й прилащити його.

Пан Крабс тим часом уже давно звернув з шосе й вивів машину на лісову дорогу, обабіч якої височіли місячні кедри, дуби, каштани, а також зарості місячного бамбука. Всі ці дерева були не такі великі, як наші земні, а карликові, як і всі інші рослини на Місяці. Вибравши місце, де дерева росли не дуже густо, пан Крабс зменшив швидкість, повернув кермо, й машина поїхала лісом, уже зовсім без дороги.