Незнайко в Сонячному місті - Носов Николай Николаевич. Страница 24

Він біг і шумно сопів: Прибита цеглиною голова сильно боліла і навіть паморочилась. Через те він біг не по прямій лінії, а по кривулястій. Відчувши, що голова сильно болить й аж наче гуде, міліціонер Свистунчик махнув на Незнайка рукою і припинив погоню.

Деякий час Незнайко, Кнопочка й Пістрявенький, не озираючись, бігли вулицею. Скоро вони побачили, що за ними ніхто не женеться, і пішли не поспішаючи. Кнопочка тут же почала соромити Незнайка.

— Ех ти, мандрівник! — докірливо говорила вона. — Ну для чого ми сюди приїхали? Для того, щоб битись і водою обливати перехожих? Пішов оглядати місто, а сам через гумову кишку побився!

— Ти не гнівайся, Кнопочко, — відповів Незнайко. — Я більше не буду так робити. Тепер ми будемо оглядати місто, як справжні мандрівники.

Друзі пішли по вулиці, оглядаючи вітрини магазинів. На розі вони побачили кіоск з газованою водою, такий самий, як їм уже трапився у зоопарку. Помітивши прилавок з краниками й кнопками, Пістрявенький сказав:

— Не завадило б після такої пробіжки випити газованої водички з сиропом.

Друзі підійшли до кіоска, стали натискувати кнопки й пити газовану воду з різними сиропами. Пістрявенький випив шість чи сім склянок, але не хотів відходити од кіоска, хоч пити більше не міг. Побачивши недалечко від кіоска лавочку, Незнайко сказав:

— Давайте посидимо й відпочинемо, а якщо комусь захочеться пити, то можна буде збігати до кіоска.

Усі посідали на лавочці. Перед ними на протилежному боці вулиці стояв п'ятиповерховий будинок. Під дахом будинку на всю стіну була картина, на якій були намальовані Червона Шапочка та Сірий Вовк, що зустрілися в лісі. Кнопочка зараз же почала розповідати казку про Червону Шапочку. Це було дуже цікаво, бо можна було слухати казку й одночасно дивитися на картину. Проте Незнайко й Пістрявенький слухали не дуже уважно й щохвилини бігали до кіоска, щоб попити води. Кнопочку це, звичайно, сердило, бо найгірше — коли розповідаєш казку, а тебе весь час перебивають.

Нарешті казка була розказана, хоча на це через усі перерви пішло цілих півгодини. Незнайко скочив на ноги, щоб знову бігти до кіоска, але раптом захитався і ну хапатися руками за Кнопочку й Пістрявенького.

— Що з тобою? — злякалася Кнопочка.

— Голова паморочиться! — простогнав Незнайко й мало не впав.

Кнопочка й Пістрявенький підхопили його під руку й посадили на лавочку.

— Це ти, мабуть, газованої води обпився, — сказав Пістрявенький.

— Як ти себе почуваєш? — непокоїлася Кнопочка.

— Зараз уже трошки краще, а спочатку здалося навіть, немов будинок обертається.

— Який будинок?

— Он той, що навпроти.

Кнопочка й Пістрявенький глянули на будинок і теж стали хапатись одне за одного руками. Їм здалося, що будинок, який спочатку був повернутий до них передньою стороною, тепер повернувся боком. Картину вже було видно під кутом, і на ній важко було розгледіти Сірого Вовка з Червоною Шапочкою. Пістрявенький навіть головою крутнув од несподіванки й упав на лавочку поруч з Незнайком. У цей час до них підійшов коротулька, житель Сонячного міста, й запитав:

— Що з вами?

— Голова паморочиться. Нам чомусь здається, що будинок обертається, — відповіла Кнопочка.

— Ви, напевно, приїжджі? — поцікавився коротулька, сідаючи на лавочку поруч.

— Приїжджі, — відповіла Кнопочка. — Як ви здогадалися?

— Догадатись не важко, бо ж усі наші жителі знають, що будинок і справді обертається.

— Як — обертається? — вигукнули разом Незнайко й Пістрявенький.

— Дуже просто, — сказав коротулька. — Правда, він обертається не так швидко, щоб видно було з першого погляду, та коли придивитись уважно, то обертання можна помітити.

Мандрівники поволеньки отямились, знову глянули на будинок і помітили, що він почав обертатись своїм зворотнім боком. Картини з Червоною Шапочкою уже зовсім не було видно.

— Ото дивина! — вигукнув Пістрявенький. — Чи то пак… тьху! Що це я кажу! Нічого дивного, звичайно, нема. Звичайнісінький крутильний будинок.

— Не крутильний, а обертовий, — поправив коротулька.

— А я все-таки не можу зрозуміти, як він обертається, — сказав Незнайко.

— Мені неважко буде вам пояснити, тому що я за фахом архітектор і знаю, як це робиться, — сказав коротулька.

— Розкажіть, будь ласка, це дуже цікаво, — попросила Кнопочка.

— Чи бачили ви коли-небудь, як пересуваються великі, багатоповерхові будинки? — почав свою розповідь архітектор і, дізнавшись, що мандрівники ніколи цього не бачили, заговорив далі: — Під фундамент будинку підводять рейки, і будинок, як на колесах, перевозять на нове місце. Побудувати обертовий будинок ще легше, бо під нього відразу при будівництві закладають кільцеві рейки. Для того, щоб обертати будинок, потрібен невеликий електромотор, значно меншої потужності, ніж той, що використовується для пересування будинку.

— Це зрозуміло, — сказав Незнайко. — Але для чого потрібно, щоб він обертався? Хіба погано, коли будинок спокійно стоїть на місці?

— Це, звичайно, непогано, — погодився архітектор. — Але обертовий будинок має деякі переваги. Відомо, що вікна звичайних будинків можуть бути повернуті на всі чотири сторони світу: на північ, південь, схід і захід. У вікна, повернуті на південь, сонце може світити цілий день, зате в кімнати, вікна яких повернуті на північ, сонце не зазирає ніколи. У таких кімнатах жити дуже сумно, тому що кожному хочеться бачити сонечко. Цей недолік повністю усунутий в обертових будинках. Будинок, що стоїть перед нами, робить повний оберт за годину, тому в кожне вікно, з якого боку воно не знаходилося б, сонце зазирає через кожну годину. Таким чином у кожному такому будинку всі квартири світлі й веселі.

— Я, здається, починаю вже дещо розуміти, — сказав Незнайко. — Цікаво, хто ж це придумав будувати обертові будинки?

— Перший проект обертового будинку створив архітектор Вертиплященко. Це було кілька років тому. З того часу багато архітекторів підхопили його ідею, і в нас уже досить велика кількість таких споруд. Є будинки, що роблять один оберт не за годину, а за дві, три й навіть чотири години. Якщо у вас є бажання, ми можемо зробити невелику екскурсію і ознайомитися з архітектурою міста.

— Це надзвичайно цікаво! — вигукнула Кнопочка. — Але чи не буде це для вас важко?

— А що тут важкого? — сказав Пістрявенький. — Це ж не дрова рубати!

— А ти, Пістрявенький, краще помовчав би, якщо не можеш відповісти ввічливо, — сказала Кнопочка.

— Пістрявенький має рацію, — добродушно відповів коротулька. — Це справді не дрова рубати, до того ж мені дуже приємно познайомитися з допитливими мандрівниками. Мене звуть Кубик. Архітектор Кубик.

— А мене Незнайко, а її от — Кнопочка, — сказав Незнайко.

— От ми й познайомилися! — сказав Кубик, потискуючи своїм новим знайомим руки. — Дуже радий! Дуже радий! А тепер прошу всіх слідувати за мною.

Кубик пішов вулицею. Незнайко, Кнопочка й Пістрявенький рушили за ним. Спочатку Кубик показав мандрівникам ще один будинок, який був побудований у вигляді виступів. Він сказав, що такі будинки носять назву східчастих. Цей східчастий будинок не мав ескалатора, але був устаткований рухомими конвейєрними доріжками, схожими на транспортери, сидячи на яких мешканці піднімалися вгору або спускалися вниз. Після цього оглянули вулицю, забудовану круглими обертовими будинками баштового типу, з гладенькими спіральними спусками, по яких можна було з'їжджати на килимках. Ще на одній вулиці Кубик показав мандрівникам два дуже красивих будинки. Один з цих будинків являв собою нагромадження кам'яних півкуль. У кожній півкулі були напівкруглі вікна й двері. Слід гадати, що й кімнати в цьому будинку були всі напівкруглі. Другий будинок був ніби складений з безлічі бочок, поставлених одна на одну. Кожна бочка була заввишки в два поверхи, і як на першому, так і на другому поверхах були зроблені вікна. Обидва ці будинки були споруджені, як сказав Кубик, для любителів жити в круглих кімнатах.