Шхуна «Колумб»(Ил. Є. Семенова) - Трублаини Николай Петрович. Страница 50

— Це встановити майже неможливо. Збудовано його в Англії, це видно з таблички над дверима штурманської рубки, але пароплави, збудовані в Англії, плавають у флотах всіх держав.

— Ну, й чого б він загинув?

— Ясно, що дістав пошкодження нижче ватерлінії. Коли б там просто з'явилась теча, то команда змогла б відкачувати воду, поки б не прийшли в найближчий порт або викликали б допомогу. Рифів серед нашого моря нема, отже, пароплав не міг на них наскочити. А коли б це сталося біля берега, то він там би й залишився, а не тікав у море. Очевидно, затоплення це сталося надзвичайно швидко… так… так… — штурман зупинився, — розумію, це сталося від вибуху. У ліхтарях і в штурманській рубці, ти бачив? — полопалося скло. Так буває від сильного струсу повітря під час артилерійської стрілянини або великого вибуху. Тільки що ж тоді тут могло вибухнути? Якщо котли, то вони рознесли б пароплав, як колись той «Дельфін», про якого ми тут згадували. Гм… Мабуть, у трюмі була якась вибухова речовина.

— Тієї ночі, як ми були на підводному човні, я чув вибух у морі, — сказав Марко.

— Можливо, це трапилось саме з цим пароплавом, бо ж ми підібрали вас не дуже далеко відціля.

— Знаєте, я думаю… Чи не робота це підводного човна?

— А справді… Але навіщо б човну цей пароплав? Е-е… Так ось що… Тепер мені все зрозуміло. На Лебединому острові ждали якийсь грецький пароплав «Антопулос» з машинами для професора Ананьєва. Тепер тямиш, що означає остання літера «S»? Оце він і є, той «Антопулос». Пірати його потопили, і у тім немає нічого дивного. Ти ж сам казав, що всі події якось зосереджувались навколо того професора та його знахідки на Лебединому острові.

Так вони викрили таємницю пароплава. Залишалося незрозумілим лише, звідкіля там взялися звірі, куди й для кого віз їх «Антопулос», бо не можна ж було припустити, що професор Ананьєв замовляв левів для Лебединого острова?

На морі знову засвітились бортові вогники «Розвідувача риби».

Значить, Бариль щасливо дістався туди і показував Ясі, як крутити динамку. Часом світло гасло, це означало, що динамку перестали крутити. Але досить того, що вогники горіли, хоча з інтервалами.

Скоро ледве помітний вогник поплив від літака до пароплава. Гумовий човник повертався назад. Тоді штурман і юнга ще з більшою енергією заходились переливати бензин. Одну залізну бочку випорожнили і зразу ж взялися до другої. Раптом Марко скрикнув. Він ненароком вразив поранене місце на руці й одразу відчув гострий біль. Коли пояснив Петимкові, в чім справа, той сказав хлопцеві більше не працювати. Марко спочивав, слідкуючи за наближенням човника. Коли кліпербот підійшов до «Антопулоса», над ним підвелася постать з ліхтарем у руці. То була Яся. Дівчинка привіталась.

— Здрастуйте. Мене не ждали? Командир готує літак до польоту і просив швидше доставити бензин.

— Молодець, дівчинка, швидко справилась! — похвалив Ясю штурман. — Це ви з командиром добре вигадали, що він зостався, а ти припливла.

— Я сама так схотіла, він спочатку вагався, пустити мене чи ні, а потім погодився, — відповіла Яся. — Переказував, щоб ви привезли бензин, а ми з Марком залишимось на пароплаві і ждатимемо, поки підійде літак.

— Теж непогано вигадали. Тим часом у Марка рука відпочине, і з тобою йому скучно не буде. Мені самому легше буде за кліперботом цю бочку волокти. Тільки на капітанському містку влаштовуйтесь, туди леви, сподіваюся, не вилізуть.

XXIII. ХИЖАКИ

Штурман обв'язав себе буксирним тросом, бо на кліперботі прикріпити грубий трос не було до чого. Єдине металеве вушко годилося тільки для тоненької линви, якою пришвартовували цей легенький човник. Петимко негайно вирушив у плавання, тягнучи з собою бочку з бензином. Кліпербот ішов тепер дуже повільно і до літака мусив прийти не раніш як за годину або півтори. Там найбільше півгодини треба заправляти машину, а потім через кілька хвилин літак стоятиме поруч пароплава. Залишалося вирішити, як вони вчотирьох умостяться на «Розвідувачеві риби». Але в хвилини гострої потреби завжди знаходиться якийсь вихід, і Марко з Ясею про це не турбувались.

Хлопець і дівчинка, залишившись на пароплаві самі, насамперед пішли на капітанський місток, щоб звідти з допомогою ліхтаря дати знати Барилю, що Петимко відплив з бензином. Пілот умовився з дівчинкою, щоб у цьому випадку кілька разів закрити лівобортний ліхтар. Зійшовши на капітанський місток, юнга зараз же поліз до ліхтаря і кілька раз підряд закривав його руками. Незабаром побачили й відповідь; стільки ж раз на літаку погасав і засвічувався вогонь, це означало: «все гаразд, жду бензину».

Тому хлопець і дівчинка мусили терпляче ждати півтори-дві години, поки не почують, як загуркотить мотор. Капітанський місток стояв низько над водою, проте все ж залишався найвищою надбудовою на пароплаві. Марко запропонував посидіти, влаштувавшись на широкому планширі фальшборту. Так вони сиділи хвилин десять, розмовляючи про події за останні півтори доби.

— Ну, тепер, коли дізнаються від нас про підводний човен, його швидко знайдуть, — впевнено сказав Марко.

— І врятують Люду? — спитала Яся.

— Безперечно. Ну, заждіть, пірати. Ми ще з вами розправимось! — сказав юнак з невимовною ненавистю.

Посидівши на планширі, вирішили оглянути штурманську рубку та каюту капітана. З допомогою сірників сподівалися знайти ліхтар, гасову лампу або свічку. Юнга запевняв дівчинку, що в капітана обов'язково мусить знайтися електричний ліхтарик, якщо він не взяв його під час втечі відціля. І вони почали шукати. Треба сказати, вони тепер зовсім не боялися, що пароплав швидко потоне. За кілька годин перебування там Марко не помітив найменших ознак дальшого занурювання судна. Юнга навіть сказав Ясі, що цей пароплав, можливо, удасться прибуксирувати в бухту Лебединого острова і там вивантажити потрібні професорові Ананьєву машини.

В штурманській рубці нічого нового юнга не побачив, не знайшлося також там ні ліхтаря, ні свічки. В маленькій шухляді цокав хронометр, під пальцями шаруділи карти й листки лоцій та астрономічних таблиць.

Вийшовши з рубки, пішли на так званий нижній капітанський місток, де звичайно міститься каюта капітана Двері до капітанської каюти знайшли зачиненими, а не відчиненими навстіж, як у штурманській рубці, це свідчило на користь капітана «Антопулоса». Очевидно, він залишав пароплав не так уже панічно. Марко і Яся зайшли в каюту й опинилися в абсолютній темряві. Хлопець чиркнув і освітив маленьку затишну кімнату з двома дверима, крім тих, через які вони увійшли. Каюта складалася з двох, може, з трьох кімнаток. На столі в першій лежало кілька журналів. Марко пошматував один з них і наробив із жмутиків паперу кілька факелів, які згоряли швидко та все ж зберігали сірники. Електричний ліхтар вони справді знайшли в сусідній кімнаті, де стояло ліжко. Пам'ятаючи недавню пригоду з акумуляторами на літаку, Марко вирішив економити батарейку і, впевнившись, що ліхтар справний, погасив його, продовжуючи палити папір. Їх не цікавив капітанський гардероб, а з інструментів, крім ножа, ножиць і секстанта, не знайшли нічого. Зацікавившись другими дверима, Яся штовхнула їх, а Марко сунув у отвір жмут палаючого паперу. За дверима лежала маленька площадка, з якої йшов донизу трап, що з'єднував каюту з внутрішніми приміщеннями на пароплаві. Простягши руку вперед і піднявши вгору факел, Марко перехилився через плече Ясі, що зазирала вниз. Обоє одночасно помітили там блискучі очі і ледве освітлену їхнім факелом велику, страшну морду ніколи не баченого звіра. Люту морду обрамляло кошлате волосся. Звір дивився на них немигаючими зіницями. Можливо, його осліпило світло і навіть злякало; кілька секунд звір абсолютно не ворушився, так само як непорушно й злякано дивились на нього люди, але ось він роззявив пащу і, ледве виставивши ікла, загарчав: — фуфф-ва… Після того знову почулося нове бурчання. Він був не один. Хлопець і дівчинка відскочили назад, швидко зачинивши за собою двері. Одночасно почули за дверима падіння важкого тіла, то звір плигнув на трап.