Команда «Синьої чайки» - Селишкар Тоне. Страница 20

Ото дивувалися Юст і Мілева!

А тепер час і додому.

Проводжати «Синю чайку», яка другого дня пополудні вирушала до рідної гавані, зібралося багато народу. Люди вимахували хустинками, бажаючи метким хлопцям щастя та успіхів.

Нарешті на палубі залишилися тільки свої. Старий Юст не міг надивитися на хлопчаків.

Іво — капітан, погляньте-но на нього: усе-то він знає, а який поважний — ну, справжнісінький морський вовк!

Міхаел — коло мотора! Юре й Франьо — вправні штурвальні! А вгорі, на реях, — Перо й Петер.

Мілева, наче зачарована, ходить по палубі від одного до іншого, а тоді зупиняється біля Іва, що стоїть на баці. Поклавши йому на плече руку, вона питає:

— Ну, пірате, то як з твоєю заморською царівною?..

Іво всміхається й відказує:

— А нехай їй всячина! Не буду я шукати її!

Він бере Мілеву за руку й веде оглядати корабель.

— Ти тепер уже справжній моряк, доросла людина! — каже Мілева, коли вони повертаються назад, на палубу.

Іво сміється, він щасливий.

А над морем лунає весела матроська пісня. Юст і собі береться підтягувати, але голос йому чогось затремтів, і на очах виступили сльози…

«Синя чайка» пливе до Чайчиного острова. Попереду, на баці, сидять Юст, Мілева та Іво. Сонце котиться по неосяжному небосхилу, мотор виспівує свою бадьору пісню, а Іво мріє вголос:

— Отак!.. Тепер батьків борг буде сплачено, а батькову провину забуто. «Синя чайка» повертається додому!

— А як же наш екіпаж, Іво? — питає Мілева.

— Наш екіпаж живе й житиме! На цій палубі вистачить місця для кожного чесного трудівника! А якщо цей корабель виявиться для нас замалий, ми побудуємо ще один… У моря на всіх вистачить багатства! Замість наших халуп, ми спорудимо нові гарні будинки. І не доведеться більше рибалкам тікати до Бразілії — у нашому побратимстві хліба вистачить на всіх…

Удалині забовванів Чайчин острів.

Ось уже ясніють у затоці білі рибальські хатини.

Мотор невтомно співає сталеву, дзвінку пісню. Пісню праці й снаги.

Хлопці щось вигукують і теж співають.

Юст дивиться на тих хлопчаків і згадує свої молоді роки. Дарма що не повернути тих літ, він бачить, як підростає нове покоління, й вірить: кращою буде їхня доля. І від цих думок Юст наче сам молодіє…

«Синя чайка» гордовито заходить у затоку.

Сьогодні — неділя.

Рибалки, сидячи на пристані, попахкують люльками й дивуються: чого потрібно такому пишному кораблеві в цій убогій затоці?

Прибережні скелі відлунюють дудніння мотора, і от уже все, що є живого в селищі, дослухається до цієї дивної музики. На кораблі звивають білі вітрила, матроси збіглися на баці й махають руками.

І раптом рибалки бачать напис на борту корабля: «Синя чайка»… — Жінки здіймають галас, стрімголов летять навстріч вітрильникові. Вони вже помітили на палубі своїх хлоп'ят. Радісний крик злітає до неба. Мотор стихає. Корабель повільно підпливає до причалу.

«Синя чайка» кинула якір.