В забутій країні - Санкритьяян Рахул. Страница 27

Ми швидко перенесли в човен усі наші речі та боєприпаси, посідали й самі і попливли до палацу. Першої-ліпшої хвилини Нохрі й Псаро могли повернутися в храм, і тоді б ми зустрілися.

Дхірендра взявся за стерно, а нам звелів тихенько гребти. Надворі була, на наше щастя, непроглядна пітьма, ї ми непомітно допливли до царського палацу.

Я постукав у браму. Нам зразу ж відчинили і провели в палац. Начальник варти, як виявилось, чекав мого приходу. Цариця наказала негайно пропустити мене, якщо я прийду.

Коли я розмовляв з начальником варти, раптом ударили барабани. Ми подивились на палац Нохрі. Від полум’я смолоскипів на майдані перед палацом стало видно, як удень.

Начальник варти вхопив мене за руку:

— Чи ви знаєте, що це таке? Чуєте — б’ють барабани?

— Напевне, Нохрі скликає своїх воїнів?

— Так, а це означає — повстання, заколот, бунт! і не встигне зійти сонце, як Мітні-Хапі стане полем бою, і його вулиці заллє кров… Зараз Нохрі пообіцяє городянам золото, але, захопивши владу, він, звичайно, запровадить нові важкі податки, а багатьох вільних серафійців зробить рабами…

На другому березі ріки знявся гамір. Нохрі повів своє військо на південь, туди, де стояв храм бога сонця Ра. На стінах будинків, повз які проходили заколотники, трепетали відблиски смолоскипів.

— О Мітні-Хапі! О Серісіс, володарка країни серафійців! Хіба ж вона зможе подолати Нохрі?! — сумно вигукнув начальник варти.

Сказати правду, я зовсім не був хоробрий воїн, але на словах умів показати свою відвагу.

— Не бійтесь! Захищати царицю Серісіс прийшли сюди Тот, Анубіс і сам Гор, — сказав я.

— Дивні часи настали! Напевне, вже незабаром буде кінець світу, якщо самі боги зійшли на землю битися з людьми, наче в давнину, коли народився Єгипет, — відповів мені начальник варти і пішов уперед.

— Ідіть за мною, — тихо гукнув я товаришів, і ми попрямували до палацу.

Я зрозумів, що жеребок кинуто — ми зв’язали нашу долю з долею цариці. Я йшов похнюпившись і думав уголос, не помічаючи, що говорю своєю рідною мовою. Коли я отямився, біля мене був Яхмос.

— Якою це мовою ви говорили? — здивувався він.

— Я обмірковував сам із собою ті труднощі, що стоять перед нами, і говорив своєю рідною мовою хінді, - набравшись сміливості, щиро сказав я йому.

Яхмос вражено глянув на мене і взяв за руку:

— Ходімо зі мною. Цариця не спала всю ніч, дожидаючи вас.

Розділ XX

ВИЛАЗКА БАКНІ

Яхмос провів моїх товаришів до маленького храму, де стояла статуя богині Ізіди, а потім пішов зі мною в царицині покої. Серісіс була схвильована, і на очі їй набігли сльози, коли вона побачила мене. Шанобливо привітавшись зі мною, цариця сказала:

— О Тутмосе, сталось те, чого я боялась! Нохрі готується захопити палац.

Біля Серісіс мовчки стояв якийсь чоловік — я спочатку не звернув на нього уваги. Чорна борода спускалась йому на бронзові нагрудники. Глянувши на сповнене гідності обличчя цього чоловіка та на його шолом з червоним пером, я вирішив, що це Бакні — начальник охоронців цариці. Яхмос багато розповідав мені про нього.

Склавши молитовно руки, цариця тривожно промовила:

— Настає кінець нашого роду! А мій же батько був прямий нащадок фіванських фараонів!

Бакні опустив руку на держак меча і твердо сказав:

— Заколотники пройдуть сюди тільки через наші тіла! Ми всі готові битися за вас, моя царице, до загину!

— Я це знаю, мій відважний Бакні, - відповіла Серісіс. — Твої гвардійці найдужчі й найхоробріші воїни у всьому царстві, але скажи сам, що може зробити один проти двадцяти? Нохрі веде за собою цілу армію.

Мені тяжко було дивитися на горе цієї гарної молодої жінки. Хотілось якось утішити її. Я твердо вірив, що мої друзі — капітан Дхірендра й Чан — зможуть їй допомогти, і сказав:

— О володарко серафійців Серісіс, не бійтесь нічого. З вами не тільки особиста охорона, а й великі боги, яким поклонялись у стародавніх містах Нільської долини ще за ваших предків. Боги прийшли до палацу, щоб захистити вас від ворогів.

— Невже вони тут?

— Тут.

— Тот і всемогутній Гор?

— І бог смерті Анубіс.

Мені було дуже соромно обманювати довірливу царицю, але я бачив, що мої слова заспокоїли її.

— Тепер мені можна не боятися, — сказала вона, усміхнувшись.

Я обіцяв цариці підтримку богів, а сам з жахом згадував яскраве світло смолоскипів на другому березі ріки, розуміючи, що воно означає. Псаро, звичайно, вже знав, де ми, і розказав усім про наш обман. І хоч би вояки й не повірили словам Псаро, залишається ще жорстокий і безстрашний Нохрі. Тепер, коли він уже зняв повстання, то не може відступити, бо невдача означає для нього смерть.

Нохрі міг кожної хвилини розпочати штурм палацу, тому Серісіс скликала військову раду.

Я сказав цариці, що маю порадитися з богами, і пройшов у храм, де залишив своїх товаришів. Я не зразу розшукав їх, бо вони перейшли в підвал храму і там, скинувши маски, пригощались фруктами й овочами, принесеними до храму в пожертву богам. Було там і єгипетське виноградне вино, але мої друзі не пили його.

— Ну як, Тутмосе, мабуть, зголодніли? Прийміть від нас дари божі.

Такими словами зустрів мене Чан.

— Не відмовлюсь: для того, щоб служити богам, потрібна не тільки душа, а й тіло, — відповів я, сідаючи коло них.

Ми добре попоїли, і я повернувся до цариці, а друзям порадив відпочити. Серісіс саме говорила з Яхмосом і Бакні. Верховний жрець розказав їй з моїх слів, що армія Нохрі йшла другим берегом ріки до храму бога Ра.

— Сталося так, як я думала, — сказала цариця. — Нохрі хоче пограбувати храм. Він усе життя мріяв про Серафісову скарбницю.

— Але це ж нечуване блюзнірство! — обурився Бакні.

— Для такої людини, як Нохрі, немає нічого святого, — сказала цариця.

— Подумайте тільки, Тутмосе, він забере всі скарби!

Не знаю, чому Серісіс звернулася саме до мене — навряд чи вона вже дізналась, що ми кілька годин тому розкрили таємницю.

— Він не зможе ввійти до гробниці: коли б навіть усі жителі Мітні-Хапі хотіли вдертися туди, у них не вистачило б сили. Але зараз у храмі Ра не залишилось жодного жерця, — сказав я.

— Жодного! — з жахом повторила цариця.

І я розказав їй усе, що бачив у храмі.

— Їх побито. Побито по-звірячому, і зробили це Нохрі та Псаро.

— Яка підлість! Яке блюзнірство! Боги не подарують такого гріха!

Яхмос спитав мене:

— Невже Нохрі намагався заволодіти скарбницею?

— Так. Але не заволодів. Боги не дали, йому та його спільникам довелося тікати.

— Боги! Боги! — повторив Яхмос таким тоном, що мені здалося, ніби він не зрозумів, про кого йдеться.

— Гор, Тот і Анубіс, — додав я.

— І Нохрі насмілився битися з ними? — здивувався Яхмос.

— Так, насмілився!

— О, значить, він не побоїться штурмувати палац, хоч би й знав, що його захищатимуть самі боги, — сказала цариця. — Але, перш ніж напасти на палац, він схоче прибрати до рук Серафісові скарби: адже він добре знає, що за золото й коштовності зможе купити всю армію. — В гарних очах Серісіс заблищали сльози. — Зрадники! Всюди зрада! — сумно мовила вона.

Начальник охоронців цариці Бакні у відповідь на її слова вийняв меч із піхов і став перед нею на коліна:

— Ні, моя царице, не всі зрадили вас. З вами ваші охоронці, і вони завжди будуть вам віддані.

Серісіс простягла руку, щоб підвести Бакні, і, подякувавши, сказала, що завжди вірила йому.

Бакні був дужий чоловік і хоробрий воїн. Я й досі пам’ятаю його блискучий обладунок, овгу чорну бороду і міцні мускулясті руки.

Порадившись, ми наважились на одне діло — його запропонував Бакні. Коли я розказав про наш намір Чанові й Дхірендрі, вони теж погодились на такий план.

Бакні не хотів сидіти, склавши руки, в палаці й чекати, поки Нохрі нападе на нього. Він вважав, що воїн не повинен тільки відбивати напад, не наступаючи сам. І хоч у Нохрі було вшестеро більше людей, ніж у Бакні, однак відважний начальник особистої гвардії вирішив сам виступити проти нього. За годину до схід сонця він зібрав своїх солдатів на широкому майдані перед царським палацом, щоб іти з ними на Нохрі. Охороняти палац залишено було тільки невеликий загін. А Нохрі на цей час уже зайняв храм бога сонця Ра, марно сподіваючись пограбувати скарбницю.