Народні Думи - Автор неизвестен. Страница 23
У кватирку поглядає —
Аж лях, мостивий пан, іще з його жоною на подушках
опочиває.
То він один осьмак у кармані має,
Пійде з тоски да з печалі у кабак да й той прогуляє.
То лях, мостивий пан, од сна уставає,
Юлицею йде,
Казав би, як свиня нескребена, попереду ухом веде,
Іще слухає-прослухає,
Чи не судить його де козак, альбо мужик.
У кабак уходжає,
То йому здається, що його козак медом шклянкою
або горілки чаркою вітає, Аж його козак межи очі шклянкою шмагає Іще стиха словами промовляє:
«Ей ляхи ж ви, ляхи,
Мостивії пани!
Хотя ж ви од нас ключі поодбирали І стали над нашими домами господарями...
Хотя б ви на нашу кунпанію не находжали».
Тогді ж козаки стали у раді, як малії діти;
Од своїх рук листи писали,
До гетьмана Хмельницького посилали,
А в листах прописували:
«Пане гетьмане Хмельницький,
Батьку Зинов наш чигиринський!
За що ти на нас такий гнів положив?
Нащо ти на нас такий ясир наслав?
Уже ж ми тепер ні в чому волі не маєм:
Ляхи, мостивії пани, од нас ключі поодбирали І стали над нашими домами господарями».
Тогді-то Хмельницький листи читає,
Стиха словами промовляє:
«Ей, козаки, діти, друзі, небожата!
Підождіте ви мало, трохи-небагато,—
Як од святої покрови до світлого тридневного воскресенія. Як дасть бог, що прийде весна красна,
Буде наша вся голота рясна».
Тогді-то пан Хмельницький добре дбав,
Козаків до сход сонця у поход випроводжав
І стиха словами промовляв:
«Ей, козаки, діти, друзі!
Прошу вас, добре дбайте,
На славну Україну прибувайте,
Ляхів, мостивих панів, упень рубайте,
Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішайте,
Віри святої християнської у поругу не подайте!»
Тогді ляхи, мостивії пани, догадливі бували,
Усі по лісах, по кущах повтікали.
То козак і лісом біжить,
А лях за кущем і лежачи дрижить.
То козак ляха за кущем знаходжає,
Келепом межи плечі наганяє І стиха словами промовляє:
«Ей ляхи ж ви, ляхи,
Мостивії пани!
Годі ж вам поза кущами валяться —
Пора до наших жінок на опочивок іти.
Уже наші жінки і подушки поперебивали,
Вас, ляхів, мостивих панів, ожидали!»
Тогді-то ляхи козаків рідними братами узивали:
«Ей козаки, ріднії братці!
Коли б ви добре дбали
Да нас за Віслу-річку хоть у одних сорочках пускали!» От тогді-то ляхам бог погодив,
На Віслі-річці лід обломив.
Тогді козаки ляхів «рятували»:
За патли хватали
Да ще й далі під лід підпихали
І стиха словами промовляли:
«Ей ляхи ж ви, ляхи,
Мостивії пани!
Колись наші діди над сією річкою козакували,
Да в сій річці скарби поховали.
Як будете скарби находити,
Будем з вами пополам ділити,
Тогді будем з вами за рідного брата жити.
Ступайте! Тут вам дорога одна —•
До самого дна!»
ДУМА ПРО СМЕРТЬ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
Ей, зажуриться, заклопочеться Хмельницького старая
голова,
Що при йому-то не було ні сотників, ні полковників нема; Тільки пробував при йому Іван Луговський,
Писар військовий,
Козак лейстровий.
Тогді-то вони стали у раді,
Як малії діти,
Од своїх рук листи писали,
По городах по полкових, по сотенних розсилали,
А до козаків у листах приписували:
«Ей, козаки, діти, друзі!
Прошу вас, добре дбайте,
Борошно зсипайте,
До Загребельної могили прибувайте,
Мене, Хмельницького, к собі на пораду ожидайте!»
От тогді ж то козаки добре дбали,
Борошно зсипали,
До Загребельної могили прибували,
Воскресенія Христового дожидали,—
Хмельницького в вічі не видали,
Вознесенія Христового дожидали,—
Хмельницького в вічі не видали,
Духа-тройці дожидали,—
Хмельницького в вічі не видали,
Петра й Павла дожидали,—
Хмельницького в вічі не видали,
Іллі-пророка дожидали,—
Хмельницького в вічі не видали.
Тогді ж то козаки стали у раді,
Як малії діти:
«Хвалився нам гетьман Хмельницький,
Батю Зинов Богдану чигиринський,
У городі Суботові
На спаса-преображеніє ярмарок закликати...»
Тогді ж то козаки добре дбали,
До города Суботова прибували,
Хмельницького стрічали,
Штихи у суходіл стромляли,
Шлики із себе скидали,
Хмельницькому низький поклон послали:
«Пане гетьмане Хмельницький,
Батю Зинов наш чигиринський!
Нащо ти нас потребуєш?»
Тогді ж то Хмельницький стиха словами промовляє:
«Ей, козаки, діти, друзі!
Прошу я вас, добре дбайте,
Собі гетьмана настановляйте.
Чи нема между вами котрого козака старинного,
Отамана курінного?
Вже ж я час од часу хорію,
Между вами гетьманувати не здолію;
То велю я вам между собою козака на гетьманство обирати, Буде между вами гетьманувати,
Вам козацькі порядки давати».
Тогді-то козаки стиха словами промовляли:
«Пане гетьмане Хмельницький,
Батю Зинов наш чигиринський!
Не можем ми самі между собою, козаками, гетьмана
обібрати,
А жолаєм од вашої милості послихати».
От тогді ж то Хмельницький стиха словами промовляє:
«Ей, козаки, діти, друзі!
Прошу я вас, добре дбайте,
Єсть у мене Іван Луговський,
Котрий у мене дванадцять літ за джуру пробував,
Всі мої козацькі звичаї познав,
Буде между вами, козаками, гетьманувати,
Буде вам козацькі порядки давати».
Тогді-то козаки стиха словами промовляли:
«Пане гетьмане Хмельницький,
Батю Зинов наш чигиринський!
Не хочем ми Івана Луговського:
Іван Луговський близько ляхів, мостивих панів, живе,— Буде з ляхами, мостивими панами, накладати,
Буде нас, козаків, за нівіщо мати!»
Тогді-то Хмельницький стиха словами промовляє:
«Ей, козаки, діти, друзі!
Коли ви не хочете Івана Луговського,
Єсть у мене Павел Тетеренко».
«Не хочем ми Павла Тетеренка!»
«Дак скажіте,— говорить,— кого ви жолаєте?»
«Ми,— кажуть,— жолаєм Євраха Хмельниченка».
«Ще ж,— каже,— мойому Євраху Хмельниченку Тільки всього дванадцять літ од роду,
Ще він возрастом мал, розумом не дійшлий».
«Будем,— говорять,— попліч його дванадцять персон
саджати,
Будуть його добрими ділами наущати,
Буде между нами, козаками, гетьманувати,
Нам порядки давати».
От. тогді-то козаки добре дбали,
Бунчук, булаву положили,
Єврася Хмельниченка на гетьманство настановили,
Тогді із разних пищаль погримали,—
Хмельниченка гетьманом поздоровляли.
От тогді Хмельницький, як благословеніє синові здав,
Дак і в дом одправився І сказав йому:
«Гляди ж,— говорить,— сину мій!
Як будеш немного Ташликом-рікою гуляти,
На бубни, на цуромки вигравати,
Дак будеш отця живого заставати.
А як будеш много Ташликом-рікою гуляти,
На бубни, на цуромки вигравати,
Дак не будеш отця живого заставати».
Тогді ж то Єврась, гетьман молодий,
Ташликом-рікою довго гуляв,
На бубни, на цуромки вигравав,
Додому приїжджав І отця живого не заставав.
Тогді-то велів у Штоминім дворі На високій горі Гроб копати.
Тогді ж то козаки штихами суходіл копали.
Шликами землю виносили,
Хмельницького похоронили;
Із разних пищаль подзвонили,
По Хмельницькому похорон зчинили.
Тогді ж то козаки поки старую голову Хмельницького
зачували,
Поти і Єврася Хмельниченка за гетьмана почитали,
А як не стали старої голови Хмельницького зачувати,
Не стали і Єврася Хмельниченка за гетьмана почитати: «Ей, Єврасю Хмельниченку, гетьмане молодий!
Не подобало б тобі над нами, козаками, гетьманувати,
А подобало б тобі наші козацькі курені підмітати!»