Народні Думи - Автор неизвестен. Страница 7
Не єсть то нас куМ; яничарська пострі’ЛйЛйг ч!! ! А єсть то нас та й отцева молитва покарала. ¦'
Собі на поміч не прохали.
Хотя й я, браття, буду у сурму турецьку Жалібненько грати,
То тільки нас будуть Турки-яничари,
Безбожні бусурмани,
Наші ігри козацькі зачувати,
То будуть до нас приїжджати,
Будуть наше тіло Сікти та рубати
Або будуть у тяжку неволю завертати.
Ой уже ми будем, брати рідненькі,
Голубоньки сивенькі,
От тут помирати,
Уже нам отця, паньматки й родини сердешної Повік у вічі не забачати...»
Гей, як стала то на небі.
Чорна хмара наступати,
То стали бідні козаки
А в чистому полі помирати.., '
Гей, свої голови козацькі-молодецькі А в чистому полі коло річки Самарки покладати. Сотвори їм, господи, та вічную пам'ять,
А всім слухающим головам,
І всьому товариству кревному, сердешному,
І військам запорозьким Пошли, боже, на многая літа,
До конця віка!
На узбоччі долини, біля двох сокор і в козацьких*
Там козак, постреляний, порубаний, на рани смертельні
............. , знемагає,
І прав?дрдго,судію а неба бажає;
При доЩоздя-неньки не має...,
Постреляні — кров’ю зійшли,
То вже козак молодий отця й мати споминає: .
«Поможи мені отцева-матчина молитва, на колінця встати, Семип’ядну пищаль у руки достати,
По три мірці пороху підсипати,
По три кульки свинцевих набивати,
Орлам-чорнокрильцям,
Козацьким дозірцям,
Великий подарунок посилати».
То вже козак молодий,
Товариш войськовий, .
По три мірці підсипає,
ІІо. три кульки набиває,
Орлам-чорнокрильцям,
Козацьким дозірцям,
Великий подарунок посилає...
Сам на себе в землю щирим серцем впадає,
Тичячу пищаль на колінця одкидає,
Ще й на море поглядає, .
Що море трьома цвітами процвітає:
Первим цвітом — островами,
Другим, цвітом— кораблями, , . - '
Третім цвітом— молодими козаками.
Що козаки, добрі молодці,
На долину Кодину прибували,
Срібла-злота много набирали,
Козака постреляного-порубаного знахояжали, Шаблями, наділками яму копали;
В семип’ядну пищаль продзвонили: _
Славу козацьку учинили,
Шапками, приполами семикопну висипали, :, .
На могилі прапір устромляли:
Славу козацьку учиняли.
У неділю барзо рано-порану* зорями пораненьку Сива зозуля налітала,
На могилі сідала,
Жалібненько закувала:
«Голово козацька, голово молодецька!
Да чи є в тебе на Русі отець, або мати,
Або сестра найменшая?
Якби отець або мати видали,
Білу кошулю на смерть би твою присилали,
Або сестра найменшая видала,
То в неділю б рано-раненько уставала,
Жалібненько оплакала,
Так як би зозуля закувала...
Голово козацька, голово молодецька!
Ти по чужих землях пробувала,
Дорогими кіньми трибувала,
А тепер не потребуєш ні шат дорогих, ні коней вороних, А тільки потребуєш спасения з неба».
Ой помер козак,
Слава козацька не вмре, не поляже Од нині до віка.
НЕВОЛЬНИКИ
Що на Чорному морю,
Потребі царській,
Громаді козацькій,
Там много війська понаженб,
У три ряди бідних, безщасних невольників посаджено, По два та по три докупи посковано,
Го двоє кайданів на ноги покладено,
Сирою сирицею назад руки пов’язано: : ! - к
Тогді бідні; безщасні' невольники на коліна упадали,Vі;-І Вгору руки ПІДІЙМйМЙ^ ! ‘ 5 ¦¦¦¦¦. О і
Господа милосердного прохали та благали:
«Господи милосердний, создай з неба ясне еОйще-йа№! ; Нехай;будуй йайданй коло ніг ослабати,
Сирая сириця коло рук ослабати,
йи: будек,' бідні, безщасні невольники, І!м /
У чужій землі хоч мале число полегкості собі мати».
Тоє промовляли,
Землю турецьку кляли-проклинали:
«Земле турецька, ¦
Проклята віро бусурманська,
Розлуко ти на світі християнськаГ
Що ти не одного розлучила мужа з жоною,
Або брата з сестрою,
Альбо кровну родину з родиною,
Альбо близьку сусіду з сусідою.
Хто у тобі срібло1злато виробляє,
По всіх землях проходжає,
У турецькій землі нікогда собі отрадності не має». Визволь, господи, невольника з неволі На простії дороги,
На ясні зорі,
На руський берег,
На край веселий,
Меж мир хрещений*
ПЛАЧ НЕВОЛЬНИКА
Не ясний сокол квилить-проквиляє,
То син до отця, до матусі в городи християнськії
поклон посилає,
Сокола ясного рідним братом називає:
«Соксіле1 ясний, брате мій рідний,
Ти високо літаєш і далеко буваєш,
Чого ж ти у мого отця й матусі у гостях ніколи не буваєш? Полети ж, соколе ясний, брате мій рідний,
В городй християнські
Та сядь-впади у мого отця, у матусі у дворі,
Жалібненько заквили ’
Та про мою козацькую незгодоньку і тяжкую неволеньку*
Отцеві-матусі розкажи: _ )
Нехай;шедьД.м.ат^уся мою козацькую незгодоньку, >
Тяжкую неволеньку будуть добре знати,
Грунти й маєтки будуть збувати,
Великії шкербоги собнрати
Та мою козацькую головоньку з тяжкої неволі визволяти. Бо як стане Чорнеє море зогравати.
Тоді отець і матуся та не знатиме, де свого сина шукати: Чи в цристані Козловській, чи в городі Царграді на базарі, Що як будуть турки та яничари набігати Та за Чорнеє море в землю агарськую продавати, Д .
Срібло та злото, не-лічачи, ^ »
дорогії сукна поставнямй за нас брати». То тоді брат-товариш се Слово почуває ../.і
Та до брата-товариша словами промовляє:
«Товаришу вірненький, брате мій рідненький,
Не треба було б нам в городи християнські Поклону подавати
Та отцеві-матусі великого жалю завдавати:
Хоча отець і матуся будуть добре дбати,
Грунти-маєтки збувати,
Великії шкорбети збирати,
Та не будуть вони знати, в якій тяжкій неволі
своїх синів шукати. Сюди ніхто не проходжає ,
І мир християнський не заїжджає.
Тільки яснії соколи залітають ; ,
Та на темниці сідають,
Жалібненько квилять-проквиляють Та нас, козаків, бідних невольників*
Добрим здоров’ям навіщають».
Тоді козакам, бідним невольникам,
Тяжкая неволя добре далась знати: ,
Кайдани руки та ноги повривали,
Сирая сириця тіло козацьке-молодецьке
до жовтої кості проїдала.
Тоді козаки, бідні невольники,
Стали плакати-ридатн,
До сирої землі припадати
Та землю турецьку і віру бусурменську
Клясти й проклинати:
«Ти, земле турецька, ти, віро бусурменська,
Ти:;наповнена среблом та злотом, дорогими напитками, Тільки в тобі трудно пробувати.
Що в тобі козаки, бідні невольники, пробувають,
Празника святого різдва й великодня не знають Та про віру християнськую думають та гадають,
Землю турецьку, віру бусурменську клянуть-проклинають: Ти, земле турецька, ти, віро бусурменська,
ти, розлуко християнська! Не одного ти вже розлучила за сім літ войною Мужа з жоною, брата з сестрою, а малих діток З отцем, з ненькою».
Тоді ж то козаки, бідні невольники,
На коліна упадали,.
Господа милосердного прохали:
«Визволь нас, боже, з тяжкої неволі На святоруський берег,
На край веселий, між мир хрещений, в города християнські!» Слава про козаків, бідних невольників,
Од нині до віка, а вам пошли, боже, здравіє і многая літа.
НЕВОЛЬНИКИ НА КАТОРЗІ
Ой та у святую неділеньку Барзе рано-пораненько,