Позичений час - Владко Владимир Николаевич. Страница 9

— Ось я й кажу, що контрольну треба зірвати. Обов’язково! — вів далі Віктор Сумський, не помічаючи, що Льоня слухає його зовсім неуважно. — І навіть придумав уже, як саме. Ти тільки послухай! І щоб жодна душа!.. Розумієш, Куценку, моя мати ще навесні пересипала теплий одяг нюхальним тютюном. Це такий дрібний зелений порошок. Чхають від нього страшенно! Я тоді ж таки стягнув у неї пачку. Сам не знав для чого, але подумав: мабуть, колись стане в пригоді. Так воно й вийшло! Отже, завтра я принесу цю пачку в клас. І ми з тобою вдвох, поки ще нікого не буде, розсиплемо цей тютюн в класі і коридорі. Зрозумів, який геніальний план? Ти уявляєш собі, як всі почнуть чхати? Вони розітруть тютюн ногами, вийде наче курява така, тільки зовсім непомітна. На око непомітна, зате носом цю куряву одразу почуєш. Чхати будуть безперервно! Ну, тоді, звісно, ні про які справи й думати не можна буде. Доведеться розпустити весь клас. Здорово, га?

Тільки зараз Льоня збагнув, що вигадав Віктор. Обурений, він схопив його за руку:

— Вікторе, такого робити не можна! Це ж справжнє хуліганство! Накоїти такого, щоб розпустити весь клас…

— Тю, який боягуз! — презирливо відповів Віктор. — Хіба це важливо? Важлива мета, розумієш? Адже контрольної не буде напевно. Та ти не бійся, ніхто й не помітить, що це ми зробили. Я тобі ручуся!

— Не про це мова, — відмахнувся від нього Льоня. — Взагалі не можна такого робити! Ти тільки подумай сам: змусити розпустити весь клас, шукати, що сталося… потім, мабуть, мити підлогу, та зразу й не вимиєш. Ні, ні, я не буду цього робити і тобі не раджу!

— Це що ж, ти відмовляєшся? Злякався? Зраджуєш? — загрозливо подивився на нього Віктор.

— НІ, я не злякався. І не зраджую. Але робити такого не хочу, от І все! — твердо відповів Льоня.

— А твоя обіцянка?

— Яка обіцянка? — щиро здивувався Льоня.

— Ще й викручуєшся, так? — примружив око Віктор. — Обіцяв, клявся кров’ю, а сам… Ех, а я то думав, що ти справжній хлопець! А ти злякався! Боягуз нещасний! Як базікати, то, бач, він такий хоробрий і сміливий. А як до діла, то й слабо! Ну, ти поміркуй, доки ще є час, — ще загрозливіше запропонував він. — Бо, знаєш, у нас із зрадниками і боягузами розмови короткі. Я цього не люблю. Ач, слухав-слухав, а потім… Ну, я завтра в тебе ще раз спитаю. Вже остаточно. І дивись, Куценку, щоб не було тобі погано!

Віктор Сумський насунув кашкет глибше на голову і пішов геть, презирливо сплюнувши набік.

РОЗДІЛ СЬОМИЙ,

присвячений гірким міркуванням Льоні, не менш, неприємним розмовам його з батьком про безвідповідальність, а також нестримному бажанню Льоні знову поговорити з Тамарою.

Льоня остаточно відчував, що хмари навколо нього дедалі згущаються. Рішуче в усьому йому не щастило!

Те, що придумав Віктор Сумський, було справжнім хуліганством. Інакше цього не можна було й назвати! Можливо, що раніше Льоня і не зрозумів би цього отак, одразу. Можливо, його привабив би цей ризикований вчинок. Але тепер у ньогю була інша думка.

Цілком можливо, що вийде саме так, як передбачав Віктор, і його витівка пройде безкарною, бо, зрештою, хіба ж можна довідатися, хто саме розсипав нюхальний тютюн? Льоня не скаже нічого, а тим більше — Віктор. Втім, хіба це все?

А те, що доведеться розпустити клас. Зірвуться всі уроки, будуть допитуватися, що сталося, хто чергував у класі, чи не винна тут прибиральниця або ще хтось. І все це тільки для того, щоб зірвати контрольну роботу з геометрії, зробити так, як нахвалявся Віктор Сумський. НІ, тут щось було не так! Що саме — Льоня ще не знав, але розумів, що в цій справі кінці з кінцями не збігалися. А що можна зробити?

Сказати комусь про Віктора і його витівку — значило б порушити урочисту обіцянку, зрадити. Так не можна! Краще за все було б не йти завтра в школу. Тоді Льоня принаймні міг би вдавати, що він нічого не знає про намір Віктора Сумського. Втім… втім, все одно, Віктор сам зробить це, не задумається…

Це також не вихід. А що ж тоді?

Голова в Льоні просто розколювалася від думок, він не міг нічого вигадати. А вигадати було край потрібно!

Крім усього, ще й оця несподівана двійка з геометрії, хай їй! Звичайно, може, мама й не питатиме сьогодні ні про що, вона ще сердита за вчорашнє… Головне, ніхто взагалі не знає, скільки в Льоні неприємностей! Взяти хоча б табірні справи. Так, про це поки що відомо тільки йому самому. Але ж хіба од цього йому легше?

Останнього разу, беручи чергові хвилини з ощадкаси часу, Льоня потрапив, очевидно, на свій приїзд до табору. Це було дуже весело і приємно. Навіть ніхто тоді не міг би припустити, що згодом обов’язково мусить трапитися щось погане, прямо-таки жахливе, за що його критикуватимуть у стіннівці й обговорюватимуть на засіданні ради загону. І симпатичний, веселий хлопець Володя, сміх якого йому так сподобався, той самий хлопець, який пропонував Льоні грати у волейбол за команду “Восток-2”, згодом вимагатиме, щоб його виключили… Ні, цього ніяк не можна було собі уявити! Треба уважно стежити за собою і нічого там, у таборі, не витівати. Зрештою, коли знати наперед, як буде потім, ніколи й не захочеться зробити якісь погані вчинки. Це, безумовно, так. І Льоня доведе це! Він буде зразковим усюди — і в таборі, і в школі, неодмінно буде!

А Віктор Сумський і його справа з нюхальним тютюном, в яку Льоня вже вплутався?.. Так, тут І справді є від чого засумувати, бо виходу не було, хоч як гадай!

Щоправда, прийшовши додому, Льоня на деякий час забув про Віктора Сумського і про його вигадку. Це сталося тому, що Льоня вирішив вивчити уроки тільки на п’ятірку. Отже, по обіді він взявся за підручники й зошити.

Льоня Куценко ніколи не був відстаючим, навчання давалося йому легко. Не бувало ще такого випадку, щоб комусь доводилося брати його “на буксир”; навпаки, вже кілька разів Льоня сам охоче допомагав товаришам, яким важкувато було подолати труднощі алгебри І геометрії.

Вже закінчуючи уроки, Льоня розгорнув щоденник і знову побачив учорашню чорнильну пляму. Тепер вона вже не виблискувала, а здавалася матовою, мала нерівні, розмазані краї, немовби поблякла. Куди й подівся її переможний, нахабний вигляд, який вона мала вчора! Але все ж таки цього було досить для того, щоб Льоня згадав усе, що трапилося вчора і сьогодні. Він задумався:

“Звісно, це так. Це правда — і нікуди од неї не сховаєшся! Я — недисциплінований, ось у чому річ. А от як же стати дисциплінованим, га? Адже так хочеться завжди робити те, що найцікавіше. А те найцікавіше завжди виходить зовсім не тим, чого вимагають дорослі… Більше того, те, що треба робити для дисципліни, звичайно буває нудним, нецікавим… Ось Петро Олександрович і Іван Петрович кажуть бути уважним на уроках. Воно то правильно, нічого не скажеш. Але ж уважним можна бути, припустімо, хвилин з десять, не більше. А потім як навмисно починають свербіти вуха чи ніс… треба почухатися… і зовсім це не смішно, бо почухатися хочеться обов’язково саме тоді, коли треба бути дуже уважним і не можна цього робити. Про це кожен знає.

Ну, а крім того, хочеться подумати про свої справи. Батько каже: “Наміри, Льоню, у тебе завжди бувають добрі, це я знаю. Але досить, щоб пролетіла муха, як ти відвертаєшся, увага в тебе перестрибує на ту муху — і все тут! Поки ти зберешся з думками, почнеш думати про справи, — вчитель уже говорить про зовсім інше, і тобі важко зрозуміти, про що йдеться”. А якщо це говорить батько, значить це так. Отакий я!.. Та хіба ж витримаєш весь час бути дисциплінованим?..”

Льоня тяжко зітхнув і хутко згорнув щоденник.

До кімнати увійшов батько. Він сів біля столу, взяв у руки зошит з алгебри, проглянув його і схвально підвів брови: задача була розв’язана вірно. Льоня чекав, що ж скаже батько. Той також мовчав з хвилинку, а після цього мовив: