Мiнiмакс - кишеньковия дракон, або День без батькiв (на украинском языке) - Костецкий Анатолий. Страница 7

Ось вiн уже перерiс кота!

Ще трохи -- i...

Олег, навiть не уявляючи, що може бути далi, так стиснув руки, що хруснули пальцi. Та раптом Лiзка, ця весела, балакуча Лiзка, смiливо пiдскочила до "ящiрки", обняла її за лускату шию, притулила свою золотаву голiвку до гостровухої голови дракончика i нiжним голосочком, якого Олег вiд неї досi й не чув, прошепотiла створiнню у самiсiньке вухо:

-- Мiнiмаксику, любий, заспокойся, будь ласка! Невже ти не бачиш: братик жартує.

"Хорошi жарти! -- подумав Олег, та вголос нiчого не сказав. -Отак ковтне тебе ця потвора -- навiть черевикiв не знайдуть!.."

Лiзка ще мiцнiше притулилася до дракончика, i той -- на превелике здивування Олега! -- вiдразу почав меншати.

Зменшившись до розмiру звичайної ящiрки, вiн сказав:

-- Та хiба я що? Я -- нiчого. Але ж вiн перший почав! -- Мiнiмакс махнув колючим хвостом на Олега. -- Чого вiн "ящiркою" дражниться! Я ж не кажу йому нiчого образливого, хоч вiн теж не Котигорошко чи, скажiмо, не Добриня...

Крити було нiчим. Олеговi справдi до могутньої статури наших славетних казкових богатирiв було дуже далеко. Худющий -- аж кiстки полiчити можна! -- вiн ще й горбився так, що лопатки випиналися з-пiд майки, наче з них ось-ось вибрунькуються крила.

Влучне спостереження нiкчемного дракона не просто образило хлопця, а й змусило замислитися. Вiн зразу ж дав собi слово зайнятися зарядкою вже не для батькiв, а в першу чергу для себе.

-- Звiдки ти знаєш про Котигорошка й Добриню? -- поцiкавився Олег i навiть не помiтив, що перейшов на "ти".

-- Менi -- та не знати! -- буркнув дракончик. -- Вашi богатирi стiлькох моїх предкiв марно понищили -- i не злiчити! Силу їм, бачте, дiвати було нiкуди! Ворогiв землi Руської мало -- так давай мiць свою на бiдолашних дракончиках випробовувати, гатити чим попало їм по головах: хто довбнею, хто палицею залiзною, а хто й мечем... -- I раптом гiрка сльозина викотилася з райдужного ока дракончика.

-- Мiнiмаксику, не плач! -- погладила його мiзинчиком по голiвцi Лiзка, а Олег додав:

-- Не побивайся, то минулося...

Вiн, коли говорити по щиростi, не дуже вiрив дракончику, але побоювався, що Мiнiмакс розсердиться i знов почне рости.

Олег уже переконався в його дивовижнiй властивостi: варто було роздратувати чи образити дракончика, як вiн вiдразу ж починав бiльшати. I до яких розмiрiв вiн мiг виростати, Олег не уявляв, а експериментувати йому аж нiяк не хотiлося. Зате, коли дракончику сказати кiлька лагiдних слiв, пiдлеститися комплiментом та ще й приголубити -- вiн вiдразу зменшувався до розмiрiв звичайнiсiнької ящiрки.

Особливо добре на Мiнiмакса впливала Лiзка, до якої дракончик увесь час, поки точилася розмова, горнувся й тулився, мов кошеня.

-- А звiдки в тебе таке iм'я? -- Олег вирiшив з'ясувати все, а заодно й перевiрити своє припущення.

-- Просто я можу меншати чи бiльшати, як захочу. "Мiнi" -- це вiд слова мiнiмум, тобто маленький, а "Макс" -- вiд максимум, що означає великий.

-- I до яких розмiрiв ти можеш бiльшати? Може, як слон? -усмiхнувся Олег.

-- Зараз побачиш! -- грiзно вiдказав Мiнiмакс i почав так швидко рости, що вiдразу сягнув Лiзчиного плеча!..

-- Стривай! -- вигукнула Лiзка. -- То Олег просто так, не подумав, а ти вiдразу...

-- Нехай думає! -- кинув Мiнiмакс i знову зменшився, а Олег звернувся до дракончика вже зовсiм запобiгливо:

-- Вибач, бiльше не буду... Я ще хочу спитати: чому ти не просто Мiнiмакс, а Мiнiмакс Перший? Адже порядковими номерами називали тiльки королiв та царiв.

-- Нiякий я не король i не цар, -- вiдмахнувся Мiнiмакс. -- Просто я -- перший з нової експериментальної серiї драконiв типу " Мiнiмакс".

-- Що за серiя, що за тип?! -- здивувався Олег. -- Та й взагалi, звiдки, нарештi, ти тут узявся?! -- мимоволi вихопилося у нього питання, яке, мабуть, варто було задати найпершим.

-- Звiдки, звiдки! -- передражнив дракончик. -- Звiдти! -- махнув хвостиком на яєчну шкаралупу, зметену Лiзкою в невеличку купку.

-- Невже з яєчка?! -- не повiрив Олег.

-- А то нi! -- усмiхнувся Мiнiмакс. -- Адже всi дракони з'являються з яєць: там наш початок i кiнець.

Олег, усе ще не дуже вiрячи драконовi, нахилився й пiдняв шкаралупки.

Частина з них вiдразу розсипалася в його руках, але двi половинки, наче розрiзанi навпiл, були цiлiсiнькi. Олег тихенько натис на одну -нiчого! Тодi дужче... Теж нiчого!..

Тодi вiн затис шкаралупку мiж долонями i здавив так, що аж почервонiв вiд зусилля.

Мiнiмакс, який пильно спостерiгав за хлопцем, хитрувато пiдморгнув Лiзцi i глузливо кинув:

-- Дави, дави! Можеш навiть молотком вгатити чи пiд трактор покласти -- все одно не розiб'єш! Адже це не проста шкаралупка, а _драконяча_.

Нi до молотка, нi до трактора Олег, зрозумiло, не вдався -- видно, й справдi шкаралупа була незвичайна. Вiн хотiв був кинути її в смiття, як раптом на однiй з половинок помiтив червоний штамп, схожий на той, що ставлять на магазинних дiєтичних яйцях.

Iншим разом це не привернуло б уваги хлопця. Але ж яйця кипiли! А Олег знав, що в окропi фарба змивається. На цiй же шкаралупцi штамп був, як новенький!

Олег уважно придивився до нього i голосно прочитав:

Дракон типу Мiнiмакс

Експериментальна серiя

Iнвентарний номер -- 1

"Ну й ну! -- подумав хлопчик. -- Мабуть, i справдi ця ящiрка не обманює... А може, це нашi кiбернетики щось нове винайшли?! -блиснула думка. -- Може, яйце випадково потрапило вiд них до курника Iзольди? Адже Iнститут кiбернетики не так уже й далеко вiд Круглика!.. Виходить, Мiнiмакс -- штучний, а не справжнiй, така собi кiбернетична iграшка".

Думка сподобалась Олеговi, i вiн вирiшив перевiрити своє припущення.

-- От я тобi дам "iграшка"! От я тобi перевiрю! -- аж скипiв Мiнiмакс. -- Ти гадаєш, я не знаю, про що ти подумав?!

Мiнiмакс випручався з Лiзчиних рук i стрибнув Олеговi на колiна.

-- Ось, помацай! -- дракончик тицьнув йому в руку свого колючого хвоста. -- I тут!.. I ось тут!.. -- вiн пiдставляв пiд Олеговi тремтячi пальцi то нiс, то крильця. -- Краще, краще мацай! Ну як -пересвiдчився!

Олег присоромлено мовчав. Вiн переконався: Мiнiмакс був живий-живiсiнький, справжнiй-справжнiсiнький!

-- Ото ж бо й воно! -- гордо мовив дракончик i, зiстрибнувши з колiн ошелешеного i враженого хлопця, повернувся до Лiзки, яка нишком хихотiла в кулачок.